💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера

Фараон - Болеслав Прус

Читаємо онлайн Фараон - Болеслав Прус
кілька дуже дорогих дзбанів, а сам так напився, що…

— Ну?.. — спитав царевич.

— Що вмер.

Царевич схопився з стільця.

— І ти віриш! — вигукнув він, — що цей робітник сам перепився на смерть?!

— Мушу вірити, бо в мене нема доказів, що його вбили, — відповів Тутмос.

— Але я їх пошукаю! — вибухнув царевич.

Він бігав по залі й пирскав, як розлютований лев. Коли він трохи заспокоївся, Тутмос мовив:

— Не шукай, володарю, провини там, де її не видно; бо навіть свідків не знайдеш. Якщо й справді хтось за наказом номарха задушив цього робітника, він однаково не признається. Сам мертвий теж нічого не скаже, і, зрештою, що б важила його скарга на номарха!.. В такій справі жодний суд не схоче розпочати слідства…

— А коли я накажу?.. — спитав намісник.

— Тоді суд вчинить слідство і доведе невинність Софри. І ти, володарю, будеш присоромлений, а всі номархи, їхні родичі й слуги стануть твоїми ворогами.

Царевич зупинився посеред покою й замислився.

— Зрештою, — мовив Тутмос, — здається, все свідчить, що цей нещасний Бакура був п’яниця чи божевільний і насамперед, що він чужинець. Бо хіба справжній поміркований єгиптянин, хоч би йому рік не платили грошей і дали вдвоє більше київ, посмів би вдертися до палацу номарха і з таким криком звертатись до тебе?

Рамзес схилив голову і, побачивши, що до другого покою зайшли його придворні, мовив півголосом:

— Ти знаєш, Тутмосе, відколи я вирушив у цю подорож, Єгипет починає здаватися мені якимсь іншим. То я питаю сам себе, чи не в чужій я країні? То серце моє бере неспокій, наче в мене на очах заслона, за якою чиниться велике ошуканство, а я не можу його розгледіти…

— І не придивляйся, бо зрештою тобі може здатися, що всі ми повинні йти до копалень, — відповів, сміючись, Тутмос. — Пам’ятай, що номархи й урядовці — пастухи твого стада. Коли котрийсь і видоїть трохи молока для себе або заріже вівцю, ти ж не вб’єш його і не виженеш. Овець у тебе багато, а з пастухами — скрутно.

Намісник, уже одягнений, перейшов до вітальні, де зібрався його почет — жерці, воєначальники, урядовці. Разом з ними він покинув палац і вийшов на внутрішнє подвір’я.

Це був досить широкий майдан, обсаджений акаціями, в затінку яких чекали на царевича робітники. На поклик сурми весь натовп підхопився з землі й вишикувався у п’ять рядів.

Рамзес, оточений блискучим почтом вельмож, раптом зупинився, щоб здалека оглянути загін копачів. Люди були майже голі, в білих чепцях на головах і з такими самими пов’язками на стегнах. Серед них легко можна було вирізнити коричневих єгиптян, чорних негрів, жовтих азіатів та білих жителів Лівії й островів Середземного моря.

В першому ряду стояли копачі з кайлами, в другому — з мотиками, в третьому — з лопатами. В четвертому — були носії, кожен з яких мав важіль і два цебра, в п’ятому — теж носії, але з великими ящиками на двох чоловік. Ними вони виносили викопану землю.

Перед рядами, за кілька кроків один від одного, стояли майстри: кожен тримав у руці дебелу палицю й великий дерев’яний циркуль або кутомір.

Коли царевич наблизився до них, вони крикнули хором: «Живи вічно!» — і, впавши на коліна, схилили голови до землі. Наступник трону наказав їм підвестися і далі уважно придивлявся до них.

Це були здорові й сильні люди, аж ніяк не схожі на таких, що два місяці жили з самого жебракування.

До намісника підійшов номарх Софра із своїм почтом. Але Рамзес удав, що не помітив його, і звернувся до одногозмайстрів:

— Ви копачі з Сохема? — спитав він. Майстер упав ниць на землю й мовчав. Царевич знизав плечима і гукнув до робітників:

— Ви з Сохема?

— Ми копачі з Сохема!.. — відповіли вони хором.

— Виплатили вам заробіток?

— Виплатили, ми ситі й щасливі, слуги його святості, — відповів хор, чітко вимовляючи кожне слово.

— Кругом! — скомандував царевич.

Всі повернулись. Майже в кожного спина була вкрита глибокими шрамами від київ, але свіжих рубців не було.

«Обдурюють мене!» — подумав наступник трону. Він наказав робітникам іти в казарми і, не привітавшись з номархом, повернувся до палацу.

— Ти теж скажеш мені, — озвався він дорогою до Тутмоса, — що ці люди — робітники з Сохема?..

— Вони ж самі це сказали, — відповів той.

Царевич зажадав, щоб йому подали коня, і помчав до свого війська, яке стояло за містом.

Весь день він муштрував полки. Опівдні на площі з’явилося кілька носіїв на чолі з номархом. Вони несли намети, посуд, їжу й вино. Але царевич вирядив їх назад в Атріб і, коли настав час війську обідати, звелів і собі подати і з’їв вівсяний корж із сушеним м’ясом.

Це були наймані лівійські полки. Коли царевич увечері наказав їм відкласти зброю й попрощався з ними, здалося, що воїнів і воєначальників охопило безумство. Вигукуючи: «Живи вічно!» — вони цілували йому руки й ноги і, зробивши ноші зі списів та плащів, із співами понесли царевича до міста й дорогою сперечались за честь нести його на руках.

Номарх і сановники провінції, побачивши захват лівійських варварів та ласку до них царевича, стривожилися.

— Оце-то володар!.. — шепнув Софрі великий писар. — Якби він схотів, ці люди порубали б мечами нас і дітей наших…

Переляканий номарх зітхнув, сподіваючись тільки на ласку й заступництво милостивих богів.

Пізно вночі Рамзес повернувся до свого палацу, і тут слуги сказали йому, що він спатиме в іншій опочивальні.

— Чому?

— Бо в тій, де ти спав раніше, бачили отруйну змію, яка так десь заховалася, що її не можна знайти.

Нова опочивальня містилася в частині палацу, суміжнійзбудинком номарха. Це був квадратний покій, оточений колонами, його алебастрові стіни були вкриті барельєфами, які зображували — внизу рослини в вазонах, вгорі гірляндизоливкового та лаврового листя.

Майже посередині стояло велике ложе, оздоблене чорним деревом, слоновою кісткою й золотом. Опочивальню освітлювали два запасні смолоскипи, між колонами стояли столики з вином, стравами та вінками з троянд.

У стелі був великий чотирикутний отвір, затягнений полотном.

Царевич прийняв купіль і ліг на м’якій постелі, його слуги вийшли в інші покої. Смолоскипи почали пригасати, в опочивальню війнув прохолодний вітер, насичений пахощами квітів. Водночас десь угорі залунали тихі звуки арф.

Рамзес підняв голову. Полотняний дах розсунувся, й крізь отвір у стелі видно було сузір’я Лева, а в ньому ясну зорю Регул. Все голосніше звучала музика арф.

«Чи не боги збираються до мене в гості?» — усміхнувшись,

Відгуки про книгу Фараон - Болеслав Прус (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: