Подаруй мені ніч - Аврелія Аверлі

— Ні, він був винний. Так, я говорив з ним. Попереджав, щоб дав тобі спокій, проте він цього не зробив. Вплутався у незаконну справу і поплатився. Чому ти раптом згадала про нього? Він з’явився?
Не хочеться зізнаватися у всьому. Почуваюся обманутою та зрадженою. Прикушую губу й намагаюся не заплакати:
— Я сама повинна вирішувати з ким будувати стосунки. Ти не мав права втручатися.
— Громовенко — бандит, — батько підвищує голос та переходить на крик, — він запудрив тобі мізки. З ним ти була б нещасна.
— Я нещасна без нього, — сама не розумію у яку мить з вуст вирвалося це зізнання. Натискаю на екран та завершую розмову.
Підходжу до стільниці. Беру склянку, наповнюю її водою. Швидко все випиваю, проте полегшення не настає. Не хочеться вірити, що я для Лук'яна лише засіб помсти, але поведінка та слова Зої дуже красномовні. Я повірила йому. Знову. А Громовенко повторно розтоптав мене, принизив та змішав з багнюкою. У нього є інша жінка. Цей факт роздирає серце на шматки. Він грався зі мною, проник до серця й нещадно пошматував. Це ж яким чудовиськом потрібно бути, щоб таке робити? Лук'ян навіть не сказав про причетність мого батька до свого ув'язнення. Здригаюся від дзвінка мобільного. На екрані висвічується ім'я Лук'яна. Я стримуюся, щоб не розбити телефон об стіну. Підношу мобільний до вуха. Солодкий голос чоловіка лоскоче слух:
— Привіт, кохана! Ти телефонувала. Я на зустрічі, не міг відповісти. Вийшов на хвилинку, щоб поговорити з тобою. Я завтра прилечу, вже квиток на літак придбав. Нетерпиться тебе побачити.
У грудях гірчить від злості. Лук'ян говорить так, наче не має іншої жінки з якою живе в особняку. Вражає його ницість та нещирість. Я схлипую:
— Я для тебе лише засіб помсти?
— Про що ти говориш? — в його голосі відчувається напруження.
— Приходила Зоя, — роблю невеличку паузу та слухаю мовчання чоловіка. Він навіть не запитує яка, отже, добре знає про кого мова. Намагаюся говорити спокійно, — ми познайомилися. Вона мені все розповіла. Ти казав, що хочеш помститися тому, хто тебе ув'язнив. Ти говорив про мого батька?
Серце вистрибує з грудей. Я боюся почути відповідь, але вона мені необхідна. Громовенко важко зітхає:
— Мене арештували не тільки через нього. У цій справі залучені й інші люди. Саме їм я маю намір помститися.
— Як ти міг? — не стримую докорів у голосі, — я тобі повірила, а виявляється у тебе є Зоя. Ти їй нічого не розповів про мене, а отже, не збираєшся відмовлятися від спілкування з нею.
— Я не можу від неї відмовитися. Зоя для мене надто дорога. Я дбаю про неї. На наші з тобою стосунки це не вплине.
Обурена цими словами. Ницість Громовенка зашкалює. Важкий камінь опускається на груди. Лук'ян навіть не виправдовується. Без жодних докорів сумління чи провини безсоромно ошелешує фактом наявності коханки. Хоча, судячи з усього, коханка якраз я. Напевно він збирається зустрічатися з нами обома. Це переходить всі межі. Почуваюся дурною. Не потрібно було вірити Громовенку. Він жорстокий тиран. Витираю сльози й швидко приймаю рішення:
— Гадаю, нам більше немає про що говорити. Не турбуйся, я покину квартиру до твого приїзду. Сподіваюся ми більше не побачимося.
Пальцем натискаю на екран та закінчую розмову. Серце пронизує гострими шипами. Біль сковує груди та заважає дихати. Прикро визнавати, що той, кого я кохаю, лише грається моїми почуттями. Лук'ян знову телефонує, проте нам не має про що говорити. Боюся, якщо почую його голос, то розпливуся калюжкою. Від нього приходить повідомлення. Я натискаю та пробігаюся поглядом по літерах: "Нам потрібно поговорити. Відповідай на дзвінок".
Обурюють його накази. Я блокую його номер і сподіваюся це допоможе викинути чоловіка зі скаліченого серця. Гарячково збираю валізу й розумію, що мені знову нікуди йти. Доведеться на кілька днів просити прихистку в Оксани. Витираю сльози з обличчя, які не припиняють текти. Тягнуся до телефону, а він оживає знайомою мелодією. Телефонує Роман, проте я зовсім не хочу з ним говорити. Не реагую та знову збираю речі. Перед очима пелена зі сліз і я мало що розумію. Мобільний знову дзвонить. Цього разу турбує колишня свекруха. Пересилюю себе та зрештою відповідаю на дзвінок. Жінка одразу переходить до справи:
— Аліночко, сьогодні виписують Романа. Зустрінь його, будь ласка. Лікар сказав, для спогадів потрібно відновити колишню атмосферу. Ми їдемо до вас додому. Прошу, вдай хоча б на кілька днів, що між вами все добре. Я вірю, у знайомих стінах Роман все згадає.