Притулок пророцтв - Деніел Кіз
Дівчина показала на північ.
– Я теж туди йду. Почекаю, доки ви закінчите, й проведу вас.
Кілька свічок у скляних лампадках загасив вітер. Він підійшов до всіх чотирьох позначених місць загибелі і запалив їх знову. Тоді підняв наповнену воском склянку, де полум’я вже згасло, й перевернув її догори дном.
Дівчина не зводила з нього очей.
– Ходімо за мною.
Алексі піднявся за нею на пагорб. Під мерехтливим світлом свічок він роздивлявся невеликий монумент біля гранітних брил. Чотири імені: Еллісон Краусе, Джеффрі Міллер, Сандра Шойєр. Білл Шрьодер. Він зупинився, підняв чотири камені й поклав по одному на кожному меморіалі.
– Ти уважний, – сказала вона. – А ще в тебе такі білосніжні зуби.
Він роздивлявся її. Така маленька. Така молода.
– Мені казали, що в мене зуби дракона.
Почався дощ. Дівчина підвела його до дуба неподалік і запитала:
– Маєш щось для мене?
Алексі подав їй кейс. Вона відкрила й перевірила пачки грошей. Тоді розстебнула рюкзак і подала йому пакунок, загорнутий у коричневий папір.
– Партія позначена як «зубний порошок», але вона, звісно, важка. Рада, що з цим можна покінчити, – вона взялася розкручувати спальний мішок. – Мені треба трохи поспати.
– Просто тут? Але ж іде дощ.
Дівчина витерла змокле обличчя.
– Не маю іншого вибору. Мушу обходитися цим, коли до моєї співмешканки приїжджає хлопець.
Йому стало її шкода.
– Сподіваюся, ти не подумаєш, що це я так клеюся, але я планую спати у себе в фургоні. Спереду знайдеться місце й для тебе. Просто щоб поспати.
Вона підв’язала хустину.
– Точно більше нічого?
– Точно. Я такий змучений, що вирублюсь, як тільки ляжу.
– Добре, – сказала вона й підняла рюкзак і спальник. – Я добре вмію визначати характер. Одразу бачу, що ти хороша людина, віддана ідеї народу.
– Як тебе звати?
– Нагід.
– Я Гарольд. Нагід – гарне ім’я.
– Перське.
– Твоя сім’я тут, в Огайо?
– Дідусь із бабусею.
– А батьки?
– Мама – священна воячка ісламу. Я була ще дитиною, коли її змусили розлучитися з батьком, і вона відправила мене сюди, жити з його батьками. Ми підтримуємо зв’язок через електронну пошту. Вона наказала мені забрати гроші й передати тобі пакунок.
Вони чалапали мокрою травою до фургона.
– Охорона не дозволить нам заночувати на паркінгу Прентис-Голлу, – сказала вона, прослизнувши на пасажирське сидіння, – але за милю звідси є зона відпочинку.
Алексі повільно рушив блискучою від дощу дорогою.
– Мушу їхати обережно, щоб не заснути за кермом.
Нагід указала на зону відпочинку. Він спинився і припаркувався біля туалетів.
– Шкода, що не можу зводити тебе на вечерю.
Дівчина попорпалася в рюкзаку і витягла пластиковий пакет.
– Якщо ти не проти повечеряти половинкою сандвіча з арахісовим маслом і джемом, то пригощайся.
Він засміявся. Така мила. Алексі радів, що не має наміру користатися нею.
– Нагід, розстели свій спальник на передньому сидінні. Я влаштуюсь позаду.
Він обійшов фургон і обережно поклав пакунок у вантажний відсік. Тоді розклав свій спальник поряд і відкрив вікно до кабіни водія.
– На добраніч, Нагід.
– Приємних снів, Гарольде. І дякую.
Він застебнувся в спальнику, а потім крутився й вовтузився, доки не заснув.
Йому снилася місія.
Прокиньтеся, сплячі! Готуйте напад. Нехай зуби дракона вистромляться з-під землі та знищать наших ворогів.
Світанкове сяйво пролилося через задні вікна фургона і розбудило Алексі. Вилізши назовні, він побачив, що решта зони відпочинку порожня. Нагід, що вже скручувала спальник собі в рюкзак, усміхнулася йому.
– Дякую, що взяв переночувати, Гарольде. Ну, і за те, що ти справжній джентльмен.
– Нормально тобі там спалося?
– Та так, відносно.
– Хвилювалася, що я до тебе полізу?
– Ой, та не через те, Гарольде. Тобі, напевно, щось страшне снилося. Кричав уві сні різні дивні речі.
Йому здавило горло.
– Уві сні? Що я казав? Ну, тобто, що ти розібрала?
– Та щось там про те, що хтось пожне бурю[44]. І про сплячих агентів у Чикаго, Вашингтоні та Нью-Йорку. А, іще ці, драконячі зуби. Я от тому згадала. У мене проблеми з яснами. Якщо це не дуже дорого, я б купила трохи твого зубного порошку.
Алексі витріщився на неї. Як він міг бути таким тупим? Жодних хвостів. Жодних свідків.
– Я й не подумав би брати з тебе за нього гроші, – сказав він. – Ходи, він у мене там, позаду.
Нагід пішла з ним за фургон. Він заштовхнув її всередину, заскочив сам і захряснув двері.
– Гарольде, що ти робиш? Ти ж казав, що не робитимеш цього!
Він схопив її за талію.
– Не ґвалтуй мене! Я цнотлива.
Лівою рукою він стиснув їй горло. Нагід врізалася нігтями йому в пальці. Правою рукою обхопив її голову. Смикнув. Шия хруснула, а сама дівчина обм’якла.
– Я тебе не ґвалтуватиму, – пробурмотів він. – Вибач.
Алексі вискочив і зачинив задні двері. До зони відпочинку під’їхала машина. Він сів за кермо і поїхав до виходу.
Де скинути тіло? Місцевості він не знає. Глянув у карту. Кілька озер і потічків. Навколо нікого. Повернув на дорогу неподалік від ставка. Витягнув тіло з фургона і розстебнув рюкзак. Забрав пакет із грошима. Навіщо топити п’ятдесят тисяч доларів. Порожній рюкзак знову застебнув їй на плечах, тоді обережно пов’язав хустку.
– Вибач, Нагід, але в такі часи, як зараз, треба обачніше ставитися до допомоги від незнайомців. У раю ти принаймні станеш однією з сімдесяти двох дів, які служитимуть вашим ісламським мученикам.
Він обережно скотив її вниз пагорбом до ставка. Здаватиметься, що дівчина послизнулась і потонула.
Тепер йому важливо одразу ж дістатися до Колумбуса. Якщо Нагід чула його нічні жахіття про кротів у трьох містах, Рейвен теж могла почути це, коли вони спали разом.
Алексі роздивився карту в пошуках шляху до шосе І-77. Недалеко від міста Рейвенна. Рухаючись на південь по І-77, він проїде повз місто Рейвенсвуд. Два місця з її ім’ям. Знаки того, що Рейвен треба заткнути рота, перш ніж її відправлять у Грецію на допит.
Він зупинився й під’їхав до узбіччя. Розкрив пакунок і витягнув алюмінієвий кейс, комбінація на замку в якого була налаштована на нулі. Обережно відкрив його і підняв кілька шарів бавовняної набивки. Десятки тонких скляних трубок, кожна наповнена білим порошком, лежали в гніздах із бавовни. Дивно, але кожна трубка була обгорнута шкіряною стрічкою з шипами. Обмацав кейс у пошуках інструкцій. Нічого. Запхав п’ятдесят тисяч доларів під набивку і знову загорнув кейс. Треба розгадати таємницю системи доставки.
Алексі стало
