Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо

обличчя, шукають можливість перебратися до великих міст, де вони на все готові — абсолютно на все готові! — аби мати змогу придбати якусь дорогу прикрасу. Світ, який мав би йти до ідеалів справедливості, обертається навколо суто матеріальних цінностей, які через півроку обертаються на ніщо, бо їх треба оновлювати — лише так можуть утримуватися під склепінням свого світового цирку ті блазні, які нині зібралися в Канні. Звичайно, Ігор намагається не піддаватися цим руйнівним впливам. Справа, якій він віддає свій час, — одна з найпрестижніших у світі. Він і далі заробляє за день стільки грошей, скільки не міг би витратити і протягом року, навіть якби дозволив собі віддатися всім можливим втіхам — дозволеним і недозволеним. Він не має жодних труднощів із тим, щоб звабити жінку навіть раніше, аніж вона встигне з’ясувати, багатий він чи ні, — він перевіряв це багато разів і завжди домагався успіху. Йому лиш недавно виповнилося сорок років, він у чудовій формі, щороку відбуває повний медичний огляд і досі не мав жодної проблеми зі здоров’ям. Він не має боргів. Не має жодної потреби в тому, щоб носити одяг лише якоїсь певної марки, ходити до якогось певного ресторану, відпочивати на тому курорті, «куди всі їздять», носити годинник такої-то марки лише тому, що його рекомендує носити дуже відомий спортсмен. Він може дозволити собі підписувати надзвичайно важливі контракти дешевою авторучкою, носити зручні й елегантні піджаки, пошиті в невеличкій майстерні, розташованій поруч із його конторою, й не позначені етикеткою знаменитої фірми, яка відразу впадала б у вічі. Він може робити все, що йому заманеться, йому не треба нікому доводити, що він багатий і має роботу, яка цікавить його по-справжньому.

Либонь, у цьому його проблема, у тому, що він знаходить справжній інтерес у своїй роботі. Він не сумнівається, що саме з цієї причини жінка, яка кілька годин тому зайшла до бару, тепер не сидить за його столом.

Він намагається думати далі, щоб якось згаяти час. Просить Кристель принести ще одну порцію випивки — він знає ім’я офіціантки, бо годину тому, коли люди розійшлися вечеряти й у барі їх значно поменшало, він попросив її принести йому келишок віскі, а вона зауважила, що він, певно, сумує, а тому повинен з’їсти що-небудь, аби підняти собі настрій. Він подякував їй за увагу, і йому стало приємно, що бодай когось бодай трохи зацікавив стан його духу.

Мабуть, лише він знає ім’я особи, яка його обслуговує; усіх інших цікавлять лише імена — а якщо можна, то й посади — людей, що сидять за столами та в кріслах.

Він намагається не уривати плин своїх думок, але вже по третій годині ранку, вродлива жінка й чемний чоловік — за своєю зовнішністю вельми схожий на нього — більше не з’явилися. Певно, звідси пішли прямо в номер і тепер там кохаються, а може, п’ють шампанське на одній із яхт, де гала-вечірки починаються тоді, коли всі інші вже добігають кінця. А може, обоє лежать, кожне на своєму ліжку, й читають газети, не дивлячись одне на одного.

Та яка йому, зрештою, різниця, щó вони роблять. Ігор почуває себе самотнім, стомленим, і йому хочеться спати.

7.22 ранку

Він прокидається о 7.22 ранку. Його тіло ще не виспалося, бо не встигло призвичаїтися до різниці часу між Москвою й Парижем. Якби він перебував у своєму кабінеті, то вже встиг би відбути дві-три наради зі своїми підлеглими й готувався б до сніданку з якимсь новим клієнтом.

Але тут у нього інше завдання: зустріти когось і принести ту особу в жертву коханню. Йому потрібна жертва, аби ще вранці Єва одержала від нього послання.

Він приймає душ, спускається випити кави до ресторану, де майже всі столи вільні, й іде прогулятися по набережній Круазетт, де вишикувалися в ряд найфешенебельніші готелі міста. Вуличного руху немає — одна смуга перекрита й по ній пропускають лише машини, які мають спеціальний дозвіл. Друга смуга також порожня, бо жителі міста лише готуються їхати на роботу.

Він не віддається сумним роздумам — він уже подолав той найважчий у своєму житті період, коли почуття горя й ненависті не давали йому заснути. Сьогодні вдень він спроможний зрозуміти поведінку Єви: зрештою, моногамія — лише міф, силоміць накинутий людям. Ігор прочитав чимало літератури, присвяченої цій темі: тут ідеться не про надлишок гормонів, не про марнославство чи гординю, а про генетичну схильність, притаманну майже всім представникам тваринного світу.

Наукові дослідження не можуть брехати: учені, які досліджували проблему батьківства на матеріалі птахів, мавп, лисиць, відкрили, що особини цих порід об’єднуються в пари, дуже схожі на шлюб, але це аж ніяк не означає, що вони зберігають вірність одне одному. У сімдесяти відсотках випадків народжене ними дитинча — байстрюк. Ігор добре запам’ятав один абзац зі статті Дейвіда Бейраша, професора психології в університеті Сіетла, штат Вашинґтон:

«Розповідають, ніби шлюбні стосунки лебедів відзначаються особливою вірністю, але це теж неправда. Єдиний вид живих організмів, де не буває подружньої зради, — це амеба Diplozon paradoxum. Партнери там зустрічаються ще в ранній молодості, і їхні тіла зливаються в один організм. Решта живих створінь не цураються зради».

Тому він не має підстав звинувачувати Єву — вона лише піддалася інстинкту, притаманному людській породі. Та позаяк вона була вихована на суспільних забобонах, які не шанують законів природи, то, певно, тепер почувається винною, думає, що він її не кохає більше, що ніколи її не простить. Навпаки, він готовий на все — навіть надсилати їй повідомлення, сигналами яких буде знищення світів та всесвітів інших людей, аби до неї дійшло, що для нього вона досі бажана і що минуле може бути поховане без жодних запитань.

Він бачить дівчину, яка розкладає на хіднику свій товар.