Мудрі жінки - Людмила Когут

Богдан важко пережив зраду своєї дружини, але вчинив з нею порядно, по-людськи. Забрав Г алину з чужою дитиною з пологового будинку, заплатив лікарям за пологи. Купив дитині все необхідне на перший час. Перевіз усі речі колишньої дружини на ту квартиру, яку вона знайшла заздалегідь.

Так сталося, що за довгі роки Богдан жодного разу не зустрів Галину десь у місті. Він нічого про неї не знав і не хотів знати. Оминав навіть усіх спільних шкільних та інститутських знайомих. Згодом Богдан цілком звільнився від пут колишнього кохання. Це звільнення було таким нелегким, що він не один раз ледь стримував у собі пориви злості і образи на колишню дружину. Але час лікує, у його душі давно стерся слід від першої зрадливої любові.

Сьогодні Богдан хотів знати все про чужу і нещасну жінку з магазину. Він розумів її — вона пережила страшні випробування і, що найвірогідніше, не зовсім заслужено.

Богдан почав переглядати свої записники і згадувати, хто його познайомив із керівництвом супермаркету, з яким згодом був підписаний договір на встановлення й експлуатацію сигналізації.

Переглянув декілька записників — знайшов. У відділі постачання працював його колишній однокласник. Богдан зателефонував йому на роботу. Відповіли, що він тут давно не працює.

Богдан набрав домашній номер телефону. Слухавку взяла дружина, сказала, що він на роботі, і дала номер мобільного.

Поки Богдан усе це з’ясовував, відчув, що від хвилювання йому пересохло в горлі. Однокласник зрадів, але був здивований несподіваним дзвінком. Богдан розпитував про Світлану.

— Так, знав таку. Чудова людина, порядна жінка. Підло підставили, як маленьку дівчинку. Обібрали її, як липку. Навіть не знаю, що з нею і де вона. Була незаміжня, дуже красива. Усі мужчини-працівники задивлялись, залицялись, але вона була недоступною. А тобі це навіщо? — спитав давній знайомий.

Богдан злукавив і сказав, що переглядав старі договори і хотів щось уточнити в бухгалтера, та немає її координатів. На цьому Богдан закінчив свою розвідку. Після почутого йому навіть дихати стало легше. Настрій поліпшився. Усміхнувся, викликав по селектору секретарку, та перелякано вбігла до кабінету.

Зраділа, що в шефа поліпшився настрій. Не могла зрозуміти такого швидкого перепаду, бо ніхто не заходив і не телефонував йому.

Богдан сказав покликати до себе головного бухгалтера. Прийшла Орися — гарна, струнка жінка, завжди одягнута зі смаком. Але, як майже всі бухгалтери, із своїми «мухами» в голові. З нею завжди спочатку треба поговорити ні про що, зробити десять компліментів. Нагадати їй, що ти її бос. Збити її зверхність «начальника усіх цифр, таблиць та бухгалтерських звітів». Тільки після цього перед Богданом поставала звичайна жінка і хороший спеціаліст.

Богдан мистецьки завів розмову на те, що бухгалтери мають багато роботи, влітку всі працівники бухгалтерії не змогли піти у відпустку, виконуючи піврічні звіти.

Орися погоджувалася здивовано, бо коли вона раніше говорила керівникові, що в бухгалтерію потрібен ще один спеціаліст, чула від нього категоричне «Ні!»

Тепер все було, ніби у країні кривих дзеркал. Керівник сам пропонує внести зміни у штатний розпис і ввести посаду заступника головного бухгалтера.

Кандидатуру він уже підібрав. Цією новиною він остаточно вразив бухгалтера Орисю, свою «праву руку». Ошелешена, вона вийшла з кабінету, на неї запитально подивилася секретарка Віра, яка сьогодні також була не в гуморі.

Під час обідньої перерви Богдан пішов прогулятись у напрямку магазину. Зайшов туди, знову став вибирати фрукти. Підійшов до каси платити, попросив покликати Світлану — бухгалтера. Касир закрила касу і пішла в підсобку з німим запитанням в очах. Вона не могла зрозуміти, що цей красень хоче від їхньої бідаки.

Світлана вийшла, здивована підійшла до нього. Богдан дивився їй в очі і бачив у них радісні іскорки від їхньої зустрічі.

Вона не сподівалась його побачити після своєї ранкової сповіді. Не могла стримати своїх емоцій. Богдан бачив, що її радість була по-дитячому щирою. Він запропонував їй після роботи разом повечеряти. Світлана усміхнулась і ствердно кивнула. Він на прощання потиснув її руку і пішов.

Світлана не могла дочекатися кінця робочого дня. їй здавалось, що в її темній комірчині стало світліше. Богдан теж у хвилюванні ледве дочекався закінчення робочого дня. Усміхався сам до себе, наче хлопець, який уперше йде на побачення.

Під’їхав у призначений час до магазину. Світлана з усмішкою йшла до машини. Він побачив, як продавці поприпадали до вікон, щоб роздивитись усе, що відбувалось на вулиці.

Богдан вийшов з машини і шанобливо відчинив жінці передні двері авто. Запропонував поїхати в гарне кафе, яке було неподалік у парку.

У кафе не було жодної людини, яка б не звернула увагу на цих двох людей: він — красень з обкладинки модного журналу, справжній джентльмен. І вона — вбрана так бідно і несучасно, що її гардероб можна було б назвати одягом «позавчорашнього» дня.

Богдан відчував, як Світлані ніяково, але він не міг отак зразу запропонувати їй свою допомогу, боявся її цим принизити. Вона була так скривджена долею, що його образа могла бути останньою краплиною в її душі, переповненій горем і несправедливістю.

Сіли за столик у кутку. Він вибрав найзатишніше місце, де б ніхто не заважав їм тихенько спілкуватися. Замовив смачну вечерю, для Світлани — гарне вино.

Вони з апетитом їли вишукані страви, які були справжніми витворами кулінарного мистецтва.

Вино трохи розпружило Світлану, і вона виявилася дуже веселою, з почуттям гумору. Вони весело сміялись, говорили і знову сміялись з якоїсь дурниці, згадували щось смішне зі свого життя.

Їм було так легко, ніби вони були знайомі не два дні, а довгі роки. Богдан і не чекав, що цей несподіваний вечір буде таким веселим і щирим. Він іще про неї нічого не знав, так само, як і вона про нього, але між ними був дивний зв’язок щасливого випадку.

Такі доленосні зустрічі бувають один раз на тисячі.

Богдан