Емма - Джейн Остін
Ця подія сталася зовсім недавно, надто недавно, щоб невдачлива подруга міс Кемпбелл устигла вжити якихось заходів для того, аби стати на шлях свого покликання, хоча вона якраз досягла того віку, який сама для себе визначила як вік початку самостійного життя. Вона вже давно вирішила, що це станеться, коли їй виповниться двадцять один рік. Із заповзятливістю відданої послушниці твердо розсудила, що в двадцяти-однорічному віці пожертвує собою і назавжди відійде від усіх утіх життя, від цікавого спілкування, від рівного собі товариства, від умиротворення і надії — до каяття і приниження.
Здоровий глузд полковника і місіс Кемпбелл не міг заперечувати проти такої рішучості, але їхні почуття — могли. Доки вони живі, Джейн не треба докладати надмірних зусиль — вона завжди може розраховувати на їхню домівку; їм узагалі було б краще, якби вона залишилася з ними назавжди; але це було б егоїстично — що має бути, того не минути, тож нехай воно трапиться якнайшвидше. Можливо, Кемпбелли почали розуміти, що було б мудріше з їхнього боку і краще для Джейн, якби вони ще з самого початку не спокушалися відкласти від'їзд і тим самим уберегли її від пізнання смаку тих насолод привільного життя, від яких вона мусила тепер відмовитися. Однак їхня прихильність до неї все одно ладна була віднайти будь-який привід, аби тільки відстрочити цей гіркий момент: Джейн іще не встигла одужати з часу одруження їхньої дочки, отож, доки вона повністю не відновить своє здоров'я, вони змушені заборонити їй приступати до роботи, більш-менш задовільне виконання якої (немислиме для людини з ослабленим тілом і нестійкою психікою) і так потребує — за найсприятливіших обставин — дещо більшого, ніж просто бездоганності тіла і духу.
Про свою нездійснену подорож до Ірландії разом із Кемпбеллами Джейн розповіла тітці тільки правду, хоча якусь її частину могла і приховати. Вона сама захотіла приїхати до Гайбері на час їхньої відсутності, щоби провести там — хто знає? — можливо, свої останні місяці повного дозвілля серед родичів, які безмежно її люблять; і Кемпбелли — яке б міркування не спонукало до цього когось із них чи всіх трьох — швидко пристали на таку пропозицію і заявили, що стосовно одужання Джейн вони ні на що так не покладаються, як на її перебування протягом кількох місяців у рідному кліматі. Отож її приїзд сумнівів не викликав, як і не викликало сумнівів те, що мешканцям Гайбері — замість того, щоб вітати довгоочікуваного абсолютного незнайомця в особі Френка Черчілля — доведеться поки що вдовольнитися Джейн Ферфакс, цікавою для них лише своєю дворічною відсутністю.
Емма була прикро вражена: необхідність цілих три місяці виявляти люб'язність особі, що не викликає в неї ніякої симпатії! Необхідність робити більше, ніж їй хотілось, і менше, ніж їй слід було робити! Емма сама до пуття не знала, чому вона недолюблює Джейн Ферфакс; на думку містера Найтлі — якось він сказав їй про це, — причина полягала в тому, що вона вбачала в ній ту довершено-бездоганну молоду жінку, якою їй самій хотілося виглядати в очах інших. І хоча тоді Емма гордовито відкинула це звинувачення, траплялися хвилини самоаналізу, коли вона була явно не в ладах із совістю. Але «вона ніколи не зможе з нею заприятелювати: вона не розуміє, в чому тут причина, але Джейн завжди така холодно-стримана, така байдужа до того, подобається вона чи ні, — а ще ота її балакуча тітка! І з нею всі так носяться! Чомусь вважається, що нам слід бути близькими подругами — мабуть, через однаковий вік; усі гадають, що ми мусимо страшенно подобатись одна одній». Отакі були її підстави недолюблювати Джейн Ферфакс — інших вона не мала.
Ця неприязнь була настільки невиправданою — а всякий приписуваний Джейн Ферфакс недолік іще більше розпалювався уявою, — що кожного разу, коли Емма вперше зустрічала її після тривалої перерви, було таке відчуття, наче вона її образила. Ось і тепер, під час першого, по прибутті, візиту ввічливості — після дворічної відсутності — Емму особливо вразили та зовнішність і ті манери, які вона гудила всі ці два роки. Джейн Ферфакс була дуже елегантною, просто надзвичайно елегантною; що-що, а елегантність Емма уміла цінувати, причому за найвищою міркою. Вона мала чудовий зріст: саме такий, що майже всім видався б високим, але нікому — надто високим; її комплекція являла собою золоту середину між повнотою і худорлявістю, хоча незначні ознаки нездужання, здавалося, схиляли чашу терезів у бік останнього з двох лих. Емма не могла всього цього не помітити; а ще її обличчя — його риси були навіть прекрасніші, ніж їй пам'яталося відтоді, як вони бачилися востаннє; це обличчя не можна було назвати правильним, але краса його була надзвичайно привабливою, її очі — темно-сірі, з темними віями і темними бровами — завжди викликали в Емми захоплення; але шкіра, до якої вона завжди прискіпувалася за начебто недостатню рум'яність, була такою свіжою і ніжною, що насправді не потребувала рум'янцю яскравішого. Це був той тип краси, в якому елегантність була основною рисою і яким Емма — якщо бути чесною — відповідно до усіх своїх принципів мусила захоплюватися, тим більше, що в Гайбері так рідко можна було зустріти людей елегантних душею і тілом! Ось вони — і своєрідність, і всілякі чесноти, позбавлені будь-якої вульгарності!
Коротше кажучи, під час першого візиту Емма сиділа, споглядаючи Джейн Ферфакс із почуттям подвійного задоволення — відчуттям насолоди і відчуттям відновленої справедливості, бо вирішила більше ніколи не думати про неї зле. І дійсно, якщо взяти до уваги її історію, її становище, а також її красу; якщо замислитися над тим, яка доля судилася всій цій елегантності, яке життя чекає на Джейн Ферфакс попереду, від чого їй доведеться відмовитися, то здавалося, що неможливо відчувати до неї нічого, крім поваги та співчуття; особливо якщо до всіх уже добре відомих подробиць додати ту цілком можливу обставину її закоханості в містера Діксона, яку Емма припустила з самого початку. У такому разі ніщо не буде таким гідним жалю й поваги, як ті жертви, котрі Джейн твердо вирішила принести. Тепер Емма воліла більше не звинувачувати її в тому, що вона хотіла відбити містера Діксона в його дружини, а також в інших злих намірах, що їх спочатку намалювала її уява. Якщо це було кохання, то було це безхитрісне, нерозділене і безнадійне почуття лише з її боку. Мабуть, під час прогулянок
