Щира шахрайка - Емілі Локхарт
— Ти навчилася?
— Спершу я вивчила загальноамериканський акцент. Той, що по телебаченню. Але зараз я вже вмію копіювати бостонський, бруклінський, акцент зі західного узбережжя, південний, центральноканадський, акцент дикторів ВВС, ірландський, шотландський і південноафриканський акценти.
— Ти хочеш бути актрисою, так?
Джульєтта похитала головою.
— У мене кращі ідеї.
— Тоді світове панування.
— Щось схоже. Треба з’ясувати.
— Ти, безперечно, можеш стати актрисою, — мовив Ніл, усміхаючись. — Я насправді впевнений, що ти будеш зніматися. За рік я скажу: «Овва! Ця дівчина, Джульєтта, колись стояла біля прилавку «Шанель» і накладала безкоштовний макіяж. Час від часу вона розмовляла зі мною».
— Дякую.
— Тобі потрібен гарний одяг, міс Джульєтто. Ти мусиш зустрітись із багатіями, які куплять тобі ювелірні прикраси й гарні сукні. Мати телевізійну вимову — це одне, але твій спортивний костюм, спортивне взуття, дешева зачіска. У такому вигляді ти не просунешся далі.
— Я не хочу продавати те, що продаєш ти.
— Поговори із бруклінським акцентом, — сказав Ніл.
— Моя обідня прерва скінчилися.
Вона підвелася.
— Ну ж бо. Або з ірландським.
— Ні.
— Що ж, якщо колись захочеш мати кращу роботу, ніж зараз, ось мій номер, — сказав Ніл, видобувши візитівку з кишені. Вона була чорною зі срібними цифрами мобільного номера.
— Я вже йду.
Ніл підняв свою колу, ніби промовляючи тост.
Повертаючись на роботу, Джульєтта сміялася.
Ніл змусив її відчувати себе вродливою. Він був хорошим слухачем.
Наступного ранку вона зібрала речі й сіла на автобус до Нью-Йорка. Її лякало те, чим вона може стати, якщо чекатиме ще довше.
* * *
Сьогодні Джул треба сплачувати оренду. Вона з’їла локшину швидкого приготування, бо в гаманці залишилося лише п’ять баксів.
Жодна тренажерна зала в Нью-Йорку не найме тренера без ліцензії. У неї не було атестата із середньої школи. Вона не мала жодних рекомендацій, бо кинула свою першу і єдину роботу. Джул вирішила, що в тренажерних залах добре платитимуть, а вона трохи заощадить і підшукуватиме те, що проштовхне її у світ. Потім, коли ніхто не найняв її, вона спробувала влаштуватися за косметичні прилавки, відтак продавцем, нянею, офіціанткою, шукала будь-які відкриті вакансії. Вона шукала кожного дня, цілий день. Але повернулася ні з чим.
Джул зайшла до «Джойфул Фуд Март», що розташовувався під її квартирою. Усередині метушилися люди. Після роботи вони купляли спагеті й консервовану квасолю або грали в лотерею. За долар Джул купила ванільний пудинг і взяла пластикову ложку. Вона повечеряла ним, підіймаючись сходами до квартири, яку розділяла з Літою.
У квартирі було темно. Джул відчула полегкість. Літа або вклалася спати раніше, або прийде додому пізно. У будь-якому разі Джул не доведеться виправдовуватися за брак орендної плати.
Наступного ранку Літа не вийшла зі своєї спальні. Зазвичай по суботах вона прокидалась о сьомій, бо працювала в кейтеринговій компанії. О восьмій Джул постукала до неї.
— Усе гаразд?
— Я вмираю, — промовила Літа крізь двері.
Джул заглянула усередину.
— Ти ж сьогодні працюєш, чи не так?
— Ага, треба прийти о десятій. Але я усеньку ніч блювала. Намішала коктейлів.
— Принести води?
Літа застогнала.
— Хочеш, я сходжу на роботу замість тебе? — запитала Джул, відчуваючи, як у голові зароджується ідея.
— Не думаю, — відповіла Літа. — Ти хоч знаєш, як обслуговувати людей?
— Звісно.
— Якщо я не з’являюся, мене звільнять, — сказала Літа.
— Отже, дозволь мені піти, — попросила Джул. — Ми обидві виграємо від цього.
Літа звісила ноги з краю ліжка і сперлася на бічний столик. Вигляд у неї був такий, наче її зараз виверне.
— Так. Гаразд.
— Справді?
— Просто… скажи їм, що ти — це я.
— Я на тебе зовсім не схожа.
— Неважливо. У них новий керівник. Він не помітить розбіжності. Це серйозний захід. Важливо, щоб моє ім’я було в списку.
— Зрозуміла.
— І перш ніж піти, переконайся, щоб тобі заплатили. Двадцятка за годину, готівкою, плюс чайові.
— Гроші залишаю собі?
— Половину, — відповіла Літа. — Зрештою, це моя робота.
— Три чверті, — уточнила Джул.
— Добре, — Літа щось перевірила в мобільнику і записала інформацію на клаптикові паперу. — Школа Ґрінбраяр на Верхньому Іст-Сайді. Їдеш автобусом до поїзда, відтак переходиш на зелену лінію.
— Що за подія?
— Вечірка для спонсорів школи, — Літа знову лягла в ліжко, рухаючись так, ніби боялася вдаритися головою. — Більше ніколи не питиму. О, тобі слід одягти чорну сукню.
— У мене немає такої.
Літа зітхнула.
— Візьми з моєї шафи. Вони дадуть тобі фартух. Ні, не цю, з мереживом. Вона з хімчистки. Бери бавовняну.
— Мені також потрібне взуття.
— Господи, Джул!
— Вибач.
— Бери туфлі на підборах. Отримаєш більші чайові.
Джул запхнула ноги в туфлі. Вони були замалі, але їй це вдалося.
— Дякую.
— Половину чайових також принесеш мені, — сказала Літа. — Це моя найкраща пара.
* * *
Джул ніколи не носила такої гарної сукні. Пошита з грубої бавовни денна сукня із квадратним вирізом і широкою спідницею. Вона здивовано спитала, звідки в Літи така річ, але та відповіла, що купила її задешево в комісійці.
Джул вийшла на вулицю в сукні й кросівках, туфлі лежали в сумці. Запах Нью-Йорка в спеку раннього літа плавав у густому повітрі навколо неї: сміття, бідність, амбіції.
Вона вирішила прогулятися Бруклінським мостом. Вона зможе сісти на зелену лінію з боку Мангеттена, і не доведеться робити пересадку.
Коли Джул ішла, сонце вже сяяло. Невиразно вимальовувалися кам’яні вежі. Джул бачила в гавані човни, що залишали сліди на воді. Статуя Свободи була сильною і яскравою.
Здавалося дивовижею, як чужа сукня змусила її відчути себе новою. Це відчуття — бути кимось іншим, перетворитися на когось іншого, бути вродливою і молодою, перетинати цей відомий міст до чогось значущого — саме за ним Джул приїхала до Нью-Йорка.
До сьогоднішнього ранку вона ніколи не відчувала, що перед нею відкриється така можливість.
19
Третiй тиждень червня 2017 року
Кабо-Сан-Лукас, Мексика
Десь понад рік по тому, у готелі «Кабо Інн», о п’ятій ранку Джул попленталася до ванної кімнати, плеснула водою в обличчя і нафарбувала очі. А чому б і ні? Їй подобалася косметика. У неї був час. Вона поклала шар консилеру та пудри, додала димчасті тіні, потім туш і, крім того, майже чорний блиск для губ.
Вона намастила волосся гелем і вдяглася. Чорні джинси, знову чоботи і темна футболка. Занадто тепла, як на мексиканську спеку, але практична. Вона зібрала валізу, випила пляшку води і вийшла з дверей.
Ноа сиділа в холі, притулившись спиною до стіни, тримаючи в руках чашку паруючої кави.
Вона чекала.
Джул замкнула двері
