Щира шахрайка - Емілі Локхарт

У жіночому туалеті була кімната відпочинку, обклеєна шпалерами зелених і золотих кольорів, а всередині стояв маленький, вишуканий диван. Джул пройшла повз нього і відчинила двері туалету. Там вона зняла взуття Літи. Пальці ніг набрякли, а з п’яток текла кров. Джул витерла ноги вологим паперовим рушником. Потім вона почистила сукню.

Босоніж вона повернулася до кімнати відпочинку і побачила на дивані жінку. Їй було трохи за п’ятдесят. Вона мала гарний вигляд, у дусі верхнього Мангеттена: засмагла шкіра, акуратна губна помада і пофарбоване каштанове волосся. Жінка була вдягнена в зелену шовкову сукню, в якій вона ніби зливалася з зеленим оксамитовим диванчиком і зелено-золотими шпалерами. Вона сиділа босоніж і бинтувала пальці, вкриті пухирцями. На підлозі лежала пара босоніжок на підборах.

— Через спеку ноги опухають, — сказала жінка, — і тоді стражданням немає кінця краю. Я права?

Джул відповіла зі звичним американським акцентом, який був у цієї леді:

— Маєте зайвий пластир?

— У мене їх ціла упаковка, — відповіла жінка. Вона покопирсалась у великій сумці й дістала пластир. — Я прийшла підготовленою, — нігті на її руках і ногах були пофарбовані у блідо-рожевий колір.

— Дякую.

Джул сіла поруч і взялася до власних ніг.

— Ти мене не пам’ятаєш? — запитала жінка.

— Я…

— Не хвилюйся. Я пам’ятаю тебе. Ти з моєю донькою Іммі у своїх шкільних формах завжди були як дві краплини води. Обидві такі маленькі та з цим милим ластовинням на носі.

Джул моргнула.

Жінка всміхнулася.

— Я мама Імоджен Соколофф, солоденька цукерочко. Зви мене Патті. Ти приходила на день народження Іммі на першому курсі, пам’ятаєш? Піжамна вечірка, коли ми робили кейк-попси[56]? Ви з Іммі ходили по крамницях у Сохо[57]. О, пам’ятаєш, ми водили тебе на «Коппелію»[58] в Американський театр балету?

— Звісно, — відповіла Джул. — Вибачте, що одразу вас не впізнала.

— Не хвилюйся, — сказала Патті. — Мушу сказати, що забула твоє ім’я, але обличчя ніколи не забуваю. У тебе було прикольне блакитне волосся.

— Я Джул.

— Точно. Було так чудово, коли ви з Іммі товаришували в старших класах. Щойно ти пішла, вона зійшлася з тими дітьми зі школи Далтона. Вони не подобалися мені навіть на половину від того, як до душі припала мені ти. Гадаю, на благодійному вечері є лише кілька недавніх випускників. Мабуть, ти нікого не знаєш? Усі такі самі літні дами, як і я.

— Мені надіслали запрошення, тож я приїхала послухати Ґершвіна, — відповіла Джул. — І побачити коледж після тривалої відсутності.

— Як прекрасно, що ти поціновуєш Ґершвіна, — сказала Патті. — У підлітковому віці я була схиблена на панк-році, а після двадцяти — Мадонна і таке інше. У якому коледжі навчаєшся?

Пауза. Вибір. Джул викинула обгортку з пластиру в смітник.

— Стенфорд, — відповіла вона. — Проте не впевнена, що повернуся туди восени, — вона комічно закотила очі. — У мене війна з відділом фінансової допомоги, — усе, що вона розповідала Патті, смакувало так, наче карамель, що тане в роті.

— Це неприємно, — сказала Патті. — Я гадала, що в них там чудова фінансова допомога.

— Узагалі так, — озвалася Джул. — Але не для мене.

Патті серйозно подивився на Джул.

— Думаю, усе владнається. Дивлячись на тебе, можу сказати, що ти не дозволиш будь-яким дверям зачинитися перед твоїм обличчям. Слухай, маєш роботу на літо, стажування абощо?

— Ще ні.

— Тоді в мене є ідея, яку я хочу з тобою обговорити. Просто божевільна думка, яка мені зайшла в голову, але тобі може сподобатися, — вона дістала з сумочки візитівку кремового кольору і передала Джул. На ній була адреса П’ятої авеню. — Мені вже час повертатися додому до чоловіка. Він зле почувається. Та чому б тобі не прийти до нас на обід завтра ввечері? Упевнена, Ґіл буде шалено радий познайомитися з однією з давніх подруг Іммі.

— Дякую, залюбки прийду.

— О сьомій?

— Уже буду у вас, — сказала Джул. — А тепер, чи наважимося ми взутися?

— О, думаю, мусимо, — відповіла Патті. — Іноді дуже важко бути жінкою.

1

Перший тиждень червня 2016 року

Нью-Йорк

За шістнадцять годин до цього, о восьмій годині вечора, Джул вийшла з метро в закутньому районі Брукліна. Вона цілісінький день шукала роботу. Це вчетверте поспіль вона вдягала свою найкращу сукню.

Не пощастило.

Її квартира розташовувалася над магазинчиком із тьмяним жовтим навісом «Джойфул Фуд Март». Був вечір п’ятниці, і купка хлопців на розі вулиці голосно теревенили. Сміттєбаки на тротуарах були переповнені.

Джул мешкала тут лише чотири тижні. Вона винаймала квартиру із сусідкою по кімнаті на ймення Літа Крущала. Сьогодні настав день орендної плати, і Джул не мала жодної змоги сплатити її.

З Літою вона не була близькою. Вони познайомилися, коли Джул натрапила на оголошення в Інтернеті. Доти вона жила в молодіжному гуртожитку. Для пошуку квартири вона користувалася Інтернетом у публічній бібліотеці.

Коли Джул прийшла на огляд квартири, виявилося, що Літа здавала вітальню у квартирі як спальню. Вона була відокремлена від кухні запоною. Літа розповіла Джул, що її сестра нещодавно повернулася додому до Польщі. Сама ж вона вважала за краще залишатися в Америці. Вона прибирала квартири та працювала в кейтеринговій компанії, в обох випадках за готівку. Закон забороняв їй працювати в США. Літа ходила на курси англійської мови у ХАМЛ[59].

Джул розповіла Літі, що працює особистим тренером. Це вона начебто робила ще у Флориді, і Літа повірила їй. Джул заздалегідь сплатила місячну оренду готівкою. Літа не вимагала документів. Джул ніколи не називала ім’я «Джульєтта».

Інколи ввечері приходили друзі Літи, вони розмовляли польською і смалили цигарки. На кухні вони готували тушковане м’ясо і відварену картоплю. Тими ночами Джул одягала навушники і лежала скрутившись на своєму ліжку, практикуючи акценти з навчальних відео в Інтернеті. Іноді Літа заходила до кімнати Джул із мискою тушкованого м’яса і мовчки віддавала їй.

Джул приїхала до Нью-Йорка на автобусі. Після хлопця і блакитного слаша, після босоніжок на підборах і крові на тротуарі, після того як хлопець упав, Джульєтта Вест Вільямс зникла зі штату Алабама. Вона також покинула школу. Їй виповнилося сімнадцять і закінчувати навчання не було потреби. У жодному законі цього не зазначено.

Вона могла б лишитися на місці. Той хлопець вижив і ніколи про це не говорив. Але якби вона залишилася в місті, він міг би заговорити. Або помститися.

Місто Пенсакола, штат Флорида, було лише за кілька сотень миль. Джул знайшла роботу за готівку в