Ти мене зрадив - Лада Короп
Мілана.
Два роки потому.
– Тату, Лано, подивіться Джек робить сальто, – кричить Дімка й показує на маленького шпіца якого ми з Глібом нещодавно купили.
Аліна так і не забрала Діму й після того, як поїхала взагалі перестала давати про себе знати. Гліб вирішив лишити її батьківських прав. І взяти на себе всю відповідальність за Діму.
– Так, це чудово. Це ти його навчив? – питає Гліб у сина.
– Ну звісно. Я його стільки часу дресирував, – хвалиться Дімка.
– Бачу, ти робиш успіхи. Молодець, але старайся не шуміти тому, що Ліля ще спить, – зауважує Гліб.
– Добре, тату. А коли ви покажете мені новорічні подарунки?
– Скоро. Як тільки сестричка прокинеться, – кажу я.
– Ура. Я вже чекаю не дочекаюся, – плескає у долоні Дімка.
– Йди вже, – говорить Гліб й гладить малого по голові.
– Ось чому ми її Світозарою не назвали? Дотепер не розумію, – звертаюся до Гліба.
– Ну тому, що Лілею звали мою покійну матір. Ти ж сама погодилася, – обурюється Гліб.
– Бо ти так просив. А загалом мені це ім'я зовсім не подобається, – починаю капризувати.
– Ну то назви так наступну. В чому проблема?
– А якщо наступним буде хлопчик? – не здаюся.
– Мілано ти ще навіть не вагітна до чого така спішка? – дивується Гліб.
– І що? Хіба це має значення. Ми все одно планували ще одну дитину.
– Ти біжиш вперед батька в пекло....
– Ну що ви так розкричалися! Лільку розбудите, – свариться моя мама. Вона приїхала на тиждень до мене у гості. Й заодно трохи допомогти мені з донькою.
– Мамо, сідай я вже майже все накрила. Зараз тільки Арсена почекаємо. До речі брат коли приїде?
– Ой навіть не знаю. Казав, що вже у дорозі, – повідомляє мама.
– Чекати нам схоже доведеться довго, – констатує Гліб.
– Чому? – питаю.
– Дороги замело снігом. Тому дуже великі пробки. А виїзд з міста перекритий.
– Мамо, ти не питала брата де він зараз?
– Ні, але дуже сподіваюся, що він скоро прийде.
– Арсен пише, що трохи затримається через пробки, – читає Гліб повідомлення у телефоні.
– Точно через це? – облизую пальці від крему, що залишився після того, як я нарізала торт.
– У сенсі? – не розуміє Гліб.
– Думаю у нього хтось з'явився.
– З чого ти взяла?
– Ну останнім часом він перестав боляче реагувати на мої розповіді про сімейне життя. Навіть посміхається частіше.
– Не знаю. Щось слабо віриться. Думаю це дійсно затори, люба, – сміється Гліб.
– От побачиш я маю рацію. Дуже скоро ти сам це зрозумієш.
– Може й так. Я б тільки був радий за нього. Ось до речі він пише, що зараз буде.
– О, хтось дзвонить у двері. Може це Толя? – цікавиться мама.
– Мабуть, бо Арсен навряд встиг за такий короткий час приїхати, – озивається Гліб.
Я йду до дверей і відкриваю їх у надії побачити Толю з сім'єю, але ні там стоїть кур'єр з великою посилкою у руках.
– Гліб Саранський тут проживає? Йому доставлення, – говорить молодий чоловік і щось пише на папері.
– Так, я його дружина.
– Йому тут доставлення прийшла. Заберіть, будь ласка.
– Добре.
– Розпишіться ось тут і ось тут, – показує кур'єр і я розписуюся за доставлення.
Коли беру її в руки, то розумію, що це щось велике і важке.
– Гліб, іди но сюди, тобі тут посилка, – кричу.
– Яка ще посилка? Я нічого не замовляв, – підходить до мене Гліб і дивиться на гарно упаковану коробку.
– Ну подивімося, що це? – пропоную.
– Давай.
Ми відкриваємо коробку й бачимо, що там всередині новенький ноутбук. А збоку невелика листівка.
Гліб бере її до рук і читає вголос.
– Привіт, Глібе. Цей ноутбук я купила в подарунок Дімці. Я знаю, що його старий зламався. Не питай звідки, бо я все одно не скажу. Передай його Дімці й скажи, що від мене. Він цього дуже чекає. Аліна.
– От бачиш. Вона пам'ятає про нього, а ти хвилювався. Поклич Діму я думаю він буде радий, – кажу з посмішкою.
– Гаразд. А давай краще я сам його віднесу, – пропонує Гліб.
– Ти маєш рацію. Так буде краще, – кажу й цілую чоловіка в щоку.
Повертаюся до кухні й беруся за фруктову нарізку. Чую з кімнати радісний визг Діми. Та бурмотіння Гліба.
Я посміхаюся й продовжую нарізати фрукти.
Так моя мрія здійснилася. Я отримала справжню сім'ю. Те до чого я завжди прагнула.
Мій дім – моя фортеця. Мене оточують по справжньому рідні та близькі друзі. Навіть з Віктором ми дійшли примирення.
Аліна змогла пробачити всі свої образи. Й тепер ми з нею інколи спілкуємося по вайберу.
Вона постійно цікавиться сином і навіть намагається робити подарунки.
Я щаслива і Гліб також. Ми вибороли своє місце під сонцем. І тепер все буде по іншому. Тільки любов і злагода у нашому домі.
Бо як то кажуть наше багатство не гроші та влада, а міцна щаслива сім'я.
І я завжди про неї дбатиму. До кінця своїх днів.
¤¤¤¤¤¤
ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ЗАВТРА АБО У СУБОТУ БУДЕ ЩЕ ОДИН ЕПІЛОГ ВІД ГЛІБА. І КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ. ТОМУ ХТО ЩЕ НЕ ПІДПИСАВСЯ НА МОЮ СТОРІНКУ ВСТИГНІТЬ ЦЕ ЗРОБИТИ. ЩОБ ДОЧИТАТИ ІСТОРІЮ.
ВСІМ ЩИРО ВДЯЧНА!!!!!
¤¤¤¤¤¤
