Троє у човні (якщо не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером

Коли вони дісталися пристані, була досить сильна течія і дув потужний боковий вітер. Але це зовсім їх не збентежило, і вони пішли вибирати човна.

Біля пристані лежав перевернутий восьмивесловий гоночний човен. Він одразу ж привернув їхню увагу, і вони запитали, чи не могли б вони його взяти. Човняр кудись відійшов, і замість нього був якийсь хлопчина. Він усіляко намагався відмовити їх від того човна, показав їм два чи три досить зручних човни для сімейних прогулянок, але ті стояли на своєму. Їм здавалося, що в жодному човні вони не матимуть такого чудового вигляду, як у гоночній вісімці.

Хлопчина спустив човна на воду, вони познімали піджаки і приготувалися зайняти свої місця. Хлопець порадив, щоб Джордж, який вже у ті часи був найважчим у будь-якій компанії, сів на номер чотири. Джордж відповів, що для нього буде за щастя бути під четвертим номером і швиденько всівся на носі човна, повернувшись спиною до корми. Зрештою його всадовили як слід і всі решта також зайняли свої місця.

Стерновим човна призначили надзвичайно нервозного юнака, і Джоскінз пояснив йому, як стернувати, а сам сів загрібним. Він сказав усім, що все досить просто. Достатньо лише наслідувати його у всьому.

Вони оголосили про свою готовність, і хлопчина на пристані взяв багор і відштовхнув човна.

Що сталося потім, описати в подробицях Джордж не може. В його спогадах усе переплуталось. Він лише пам'ятає, що одразу після того як вони відпливли, в його поперек з усією силою врізалась рукоять весла номера п'ятого, і тієї ж миті його сидіння в якийсь дивний спосіб зникло з-під нього і він опинився на дні. Він також помітив цікаву деталь: у той час номер другий лежав горілиць на дні човна, задерши догори ноги, ніби в якомусь припадку.

Вони боком пройшли під мостом К'ю зі швидкістю вісім миль на годину. Єдиним, хто гріб, був Джоскінз. Джордж, усівшись назад на своє місце, спробував йому допомогти, але щойно він опустив у воду своє весло, воно одразу ж, на превеликий подив Джорджа, зникло під човном і мало не потягло Джорджа за собою.

Потім кермовий викинув за борт обидві кермові мотузки і залився сльозами.

Як вони повернулися назад, Джордж не знав, пам'ятав лише, що це зайняло в них близько сорока хвилин. З мосту за цією виставою з цікавістю спостерігав величезний натовп, і кожен щось кричав, даючи якісь вказівки. Тричі їм вдавалося пройти під склепінням моста і тричі їх повертало назад. Щоразу кермовий дивився догори і, бачачи над собою міст, знову починав рюмсати.

Джордж казав, що того дня він і гадки не мав, що він будь-коли зможе вподобати катання у човні.

Гарріс більше звик до греблі в морі, аніж на річці. Він каже, що йому це подобається більше. Мені — ні. Пригадую, як минулого літа я винайняв невеличкого човна в Істборні. Багато років тому я добре попрактикувався у греблі на морі, тож гадав, що в мене не буде жодних проблем. Але, як виявилося, я забув геть усе. Коли одне весло в мене занурювалось у воду, інше злітало у повітря. Щоб захопити воду обома веслами одразу, мені доводилось вставати. На березі зібралося багато всякої знаті, і мені довелось гребти повз них у такій смішній позі. На півдороги я пристав до берега на якомусь пляжі і скористався послугами старого човняра, аби той доправив мене назад.

Мені подобається спостерігати, як гребе старий човняр, особливо коли його наймають погодинно. Кожен його рух сповнений спокою та умиротворіння. Жодного натяку на якусь метушню чи роздратування, жодного вияву напруженості, яка все більше і більше отруює сьогодення. Ніколи в житті він не прагне обігнати інший човен. Його ніяк не хвилює те, що якийсь човен доганяє його і обходить. Власне кажучи, його обганяють усі човни, які пливуть з ним в одному напрямку. Декотрих людей це непокоїть і навіть дратує. Величний спокій, який виявляє при цьому найманий човняр, може слугувати уроком для честолюбних і чванливих людей.

Навчитися просто гребти, щоб рухати човен уперед, не становить великих труднощів, а от почуватися невимушено, коли пливеш повз дівчат — тут потрібна неабияка практика. Найбільше, що не вдається новачкам, це такт. «Щось ніяк не зрозумію», — каже він, намагаючись удвадцяте впродовж останніх п'яти хвилин відчепити свої весла від ваших. — «Коли я сам, у мене все чудово виходить!»

Дуже цікаво спостерігати, як двоє новачків намагаються гребти в такт. Носовий каже, що він ніяк не може вловити темп загрібного, бо в того якась дуже незвичайна манера греблі. Від таких слів загрібний дуже обурюється і каже, що впродовж останніх десяти хвилин він тільки те й робить, що намагається пристосувати свій метод греблі до цілковитої незграбності носового. У свою чергу носовий також ображається і просить загрібного не перейматися ним, а приділити більше уваги тому, щоб якось розумно гребти.

— А може я сяду загрібним? — додає він, вочевидь думаючи, що від того все одразу стане на свої місця.

Наступну сотню ярдів вони колотять веслами по воді з доволі-таки скромним результатом. Коли раптом загрібний наче прозріває і починає розуміти причину усіх їхніх невдач.

— Я знаю, в чому річ: ти взяв мої весла, — кричить він до носового. — Давай їх сюди.

— І справді. А я все думаю, чому я не можу дати з ними ради, — відповідає носовий. Лице його просвітліло, і він одразу заходжується міняти весла. — Тепер усе буде гаразд.

Та й після цього в них нічого не виходить. Тепер загрібний заледве що дотягується до весел, а носовий, щоразу змахуючи веслом, б'є себе у груди. Вони знову міняються веслами і доходять до висновку, що човняр дав їм узагалі не ті весла. Від такої єдності в ганьбленні човняра між ними знову запановує повне взаєморозуміння.

Джордж сказав, що йому заради різноманіття часто хочеться поплавати на плоскодонці. Плавати на плоскодонці не так просто, як видається на перший погляд. Як і при греблі, ви незабаром навчитеся керувати човном, але потрібно багато практикувати, аби робити це гідно, не зачерпуючи рукавами воду.

Я знав одного юнака, з яким трапилась досить сумна пригода, коли він вперше плив у плоскодонці. Усе в нього так добре виходило, що він втратив усяку пильність і проходжувався по плоскодонці з жердиною в руках із такою безпечною грацією, що аж заворожувало. Він підходив на ніс