Із медом полин - Жанна Куява

– Бесаме, бесаме му-у-у-чо, – несподівано Ритка наспівала знайому пісню. – Знаєш, що означають ці слова? – спитала нового залицяльника й широко вискалилася. Переклад українською вона знала: вичитала в одному з журналів, що їх брала у Вальки почитати. – Ні? – відповіла за Бізнесмена, що товк носом її шию та щоки.

– Ей, Марго, та чого ти? – далі добирався до гарячого тіла парубій. Так, ніби й не почув її недоречного запитання.

– А я знаю, що це значить, – далі, відвертаючись, крутила головою Рита. – Сказати?

Петро мовчки притискав Крадуниху до обдертої дерев’яної стіни.

– Ти ці-луууууй, цілуй мене сильніііііііііше, – проспівала протяжливо, а відтак випалила: – Не хочу я тебе, Бізнесмене! Не хо-чу!!! – вирвавшись з обіймів, метнулася до хати.

Сердитий, як набурмосений індик, Петька посидів іще з півгодини на порозі, викурив одну-другу сигарету, поки з сінника не вийшли Любка з Толиком. Усі троє ще трохи погомоніли, перекурили й подалися у веранду, де на гостей чекав тапчан. Нелегка доля випала парубкам – сьогодні вони ночували вдвох на твердому й незручному лігві.

На ранок Любка стала збирати торби, аби «четвертим» їхати назад до райцентру. Тепер вона працювала санітаркою в райлікарні, тому хоч і любила погуляти до ранку, та на роботу старалася не запізнюватися: усе-таки й заробіток стабільний, і серед лікарів у чистенькому халатику крутиться, а не в корівнику гній вичищає…

Хлопці й собі не залежувалися, добряче намулявши боки, швидко прокинулися. Ритка нарихтувала на стіл сніданок, запросила всіх перекусити вівсяними пряниками з яблучним компотом. Досі насуплений Бізнесмен не переставав жбурляти в Риту сердиті погляди, а коли прощався, нахилився й вицідив, дивлячись прямісінько в очі: «Не прощаюся, бо ще побачимось!»

І слова дотримав. Уже за три дні, звичайного буднього вечора, Бізнесмен під’їхав до Крадунишиної хати на крутій іномарці. Ритка, звісно, й гадки не мала, що то за автівка, але сам факт – кавалер на машині – її неабияк потішив. Петька привіз пляшку вина й коробку цукерок.

«Так незвично, по-городському», – подумалося Ритці.

Молоді сиділи в садку на покривалі й поволі цідили з алюмінієвих кварт терпке гіркувате червоне вино. Того вечора такий напористий три дні тому Бізнесмен і не торкнувся Краду-нихи. Коли вони допили несмачне, як видалося Риті, вино, він підвівся, мовивши: «Мушу їхати: завтра вранці – на базар торгувати», сів у машину й зник за рогом сусідської хати.

Однак Рита й думати не схотіла про нового залицяльника. Постановила собі: має побути сама, поміркувати, як жити далі.

Але нічого в неї не вийшло. Бо напористий Бізнесмен навідався й завтра ввечері…

У селі хутко загомоніли про нового бахура, бізнесмена на машині, який тижнями ночує в непутньої Маргарити. Але насправді Рита не стелилася перед Бізнесменом. Ото постоїть надворі ледь не до світанку, націлується, допоки хіть не заштрикає шпичаками в голові, як, бува, правда в очі заколе, а тоді відсахнеться від містянина й мчить до хати. Не виходило в цього парубка зворушити водночас Ритині серце й тіло. Тож вона йшла до хати, а Бізнесмен досипав у машині. На ранок або їхав додому, або проводив день із Ритою: ходив слідом, поки поралася в господарстві, а надвечір віз до Людки, де вони вечеряли-випивали. Затим верталися додому, й усе минало своїм звичаєм – стояння до рання і нарізне досипання…

Цілісіньку добу селяни бачили коло Крадунишиної хати білого легковика (то був старенький «Форд», що його Петька випрошував за гривні в старшого брата), тому були певні: молодик днює й ночує з легковажною Крадунихою.

Попервах Маргарита видавалася Бізнесменові геть байдужою. Ось уже півтора місяці двічі на тиждень він приїздив до норовливиці, старався привезти такого-сякого гостинця, однак на перспективу з нею переспати й не заповідалося.

Та от другого місяця зими…

Коли нічні побачення минали вже в разючому холоді, молоді таки перебралися спершу до веранди, на тапчан, а затим і до хати, на широке двоспальне ліжко. І тільки-но Бізнесмен приборкав неприступну перше Крадуниху (коли хотів, тоді приїжджав, цілував, обіймав, ночував), як почав поводитися зовсім інакше. Він багато пив, зникав на кілька днів, а повертаючись, тримався з Маргаритою, як зі своєю жінкою.

Так спливла зима. Маргарита знову почувалася непевно: начебто й має пару, а ніби вільна… І… звиклася з таким своїм туманним становищем.

Напровесні з давньою компанією Крадуниха подалася в Білорусь сапати буряки. За три тижні повернулася – і Петька-Бізнесмен як тутечки, стрічає кохану широким п’яним усміхом. Але за мить його міна стала геть інша: Рита ошелешила Бізнесмена новиною, мовлячи:

– Я вагітна!

– Дорогі брати й сестри, Христос Воскрес! – величаво привітав громаду настоятель місцевого храму отець Олексій.

Надворі розцвітав ранок, коли він скінчив Велику всеношну службу. Тому близько шостої години всі парафіяни вийшли на церковне подвір’я, щоб урешті освятити кошики з великодніми пасками.

– Воістину Воскрес! – почув у відповідь десятки голосів.

– Закінчився тяжкий час, коли торжествувала пітьма і злість, і Христові учні, які були такі пригнічені в день страшного розп’яття, збентежено і з трепетом чують першу звістку про те, що здавалося неможливим! Про те, що повстав із гробу Господь!

Священик стояв на найвищій приступці, яка вела до притвору церкви, тож його бачили й чули всі віряни, котрі нетерпляче чекали на останній святковий штрих. Знали: кілька хвилин проповіді – й батюшка врешті почне тричі обходити храм, щедро окроплюючи кошики, з яких одна по одній виструнчуватимуться запалені грубенькі свічки. Це вогняне коло, що грайливо майорітиме довкруж церкви, засвідчить: тут, як ніде й ніколи, нероздільні діти і батьки.

Звісно ж, батюшка окропить і власниць цього великоднього лакомства. Він ніколи не шкодував для них свяченої води: рясно поливав вдоволені, доладно підв’язані акуратними вузликами найкрасивіших хусток обличчя, ще й усміхався. І чоловіків не оминав, освячував. Знав-бо: це