Щастя на порозі - Уляна Пас

- Де зустрінемось?- знаю, що не варто цього робити, але в одному цей хлопець правий на всі сто відсотків. Життя Ані завжди буде для мене на першому місці. 

- Молодець, крихітко! А це вже інша справа! - веселиться Краєвський. - Через пів години, ресторан "Орлеан". Сподіваюся, що ти не передумаєш.

- Сподівайся! - бурчу і кидаю слухавку. 

Поки викликаю таксі, з'являється бажання набрати Натана. Можливо, варто розповісти йому про бажання брата зустрітися? Та подібна думка доволі швидко покидає мою голову. Не буду нічого говорити! Він же приховує від мене своє минуле, а я зроблю так з теперішнім. 

Ресторан "Орлеан" виявляється доволі пафосним місцем, але від Артема і не варто було чекати іншого. Він вже чекає мене за столиком біля вікна і, поки наближаюся до нього, явно відчуває себе королем ситуації. 

- Будеш щось замовляти? - зацікавлено мене оглядає, коли сідаю навпроти. 

- Я сюди не їсти прийшла, - сухо відповідаю. - Про що ти хотів поговорити? 

- Так все про те ж, - хмикає хлопець. - Я хочу, щоб ти забрала Аню та зникла. Мені не подобається, що Натан зібрався привласнити мою доньку. 

- Тобі не подобається? - не можу повірити власним вухам, тому й реагую доволі емоційно. - Ти не хочеш віддавати її брату і сам не визнаєш! 

- Буде достатньо, якщо в Ані будеш тільки ти, - Артем різко втрачає всю свою веселість, і зараз я помічаю, що є між ним та Натаном дещо спільне. Цей погляд, що проникає під шкіру. - Так, я не готовий зараз стати батьком, проте, можливо, з часом це зміниться. Не хочу, щоб Аня називала батьком мого брата. 

- Ти просто егоїст! - мені важко повірити у те, що чую. - Вкотре думаєш лише про себе!

- І що? - спокійно запитує Артем. - Аня - моя донька. Моя, а не Натана! Ти хоча б знаєш, чому він так опікується нею? Та звідки? Це ж таємниця за сімома замками!

- Ти про що зараз? - Артем дуже швидко втрачає свою холоднокровність. Його несе, а я розумію, що зараз чудова можливість дізнатися хоча б щось. 

- У Натана була наречена, Аліса. Мій братик ревнував її до кожного стовпа. І до мене, звісно ж, - криво посміхається хлопець. Здається, що йому самому важко згадувати той час. - За місяць до весілля йому надіслали фото, де ми з нею удвох… ну, ти розумієш. Натан збісився. Не повірив ні мені, ні їй. Аліса в розпачі сіла за кермо своєї машини і розбилася. Лише потім ми дізналися, що вона вагітна була. 

- Ти був тоді з нею? -  мій голос тремтить і дуже важко повірити у це. Та, з іншого боку, тепер я розумію, хто така ця Аліса. 

- Що? Ні! - дуже правдоподібно заперечує Артем. - Просто ми з Алісою дружили, але ніколи не переходили межу. Вже після її смерті Натан дізнався, що між нами дійсно нічого не було. Тепер його роз'їдає відчуття провини за смерть нареченої та ще ненародженої дитини. Саме тому він хоче забрати Аню, і тебе заодно. Бачу, що ти здивована, Мілано. Думала, що у вас серйозно все? 

- Натан зі мною не через це! - випалюю емоційно.

- Не обманюй себе, крихітко, - хмикає Артем. - Натан ще й досі нікого не пускає у свою кімнату. Як думаєш, чому? 

Здається, Артем знає куди бити, щоб боліло найсильніше. Не можу повірити, що правда, яку я так хотіла дізнатися, ось така. Натану потрібна Аня, а я просто подарунок на додачу. 

Я настільки шокована, що сама не розумію, у який момент підводжуся на ноги. Треба поїхати у квартиру і таки потрапити в ту кімнату. Нема там нічого поганого, а Артему доведеться забрати свої слова назад.  

- Я чекатиму твого дзвінка, Мілано! - кричить мені у спину. - Коли правда відкриється, ти сама захочеш втекти.