Щастя на порозі - Уляна Пас

Натана немає хвилин двадцять. За цей час я встигаю сотню разів подумати над тим, що йому сказати і сотню раз відмовитися від цього. Хіба слова якось допоможуть? Достукатися до нього нереально і єдиний вихід, який я бачу перед собою - поговорити з Артемом. І хоч він мудак ще той, я впевнена, що хоча б він не буде приховувати від мене правду.  Розкаже, щоб насолити братові, але мені якось все одно, які там у нього мотиви. 

Коли Натан таки повертається в одному рушнику на стегнах, стараюся уникати погляду у його бік і тепер сама йду в душ. Довго стою під струменями води і намагаюся добре все обдумати. Виходить так собі, адже я дійсно сильно прив’язалася до цього чоловіка. Як ідіотка, вірила, що він особливий, що може зробити наше з Анею життя щасливим. 

На щастя, у кімнаті Натана немає. Одягаю джинси та теплий светр і виходжу в коридор. Мені б піти на кухню і чекати його там, але мої ноги не слухаються. Бачу, що двері у його власну кімнату прочинені і розумію, що це мій шанс дізнатися правду. Натан точно зараз там, але цього разу не викрутиться. 

Роблю перший крок у напрямку дверей, але дійти не встигаю. Краєвський сам відчиняє їх зсередини і хмуриться, коли бачить мене. На жаль, розгледіти бодай щось через його широкі плечі проблематично, тому, змирившись, відступаю назад. 

- Готова їхати? - питає сухо. 

Він також повністю одягнений і здається відстороненим. Наче це не ми провели разом неймовірну ніч. Можливо, для нього все доволі просто і саме я винуватиця всіх проблем, але для мене все навпаки. Він створює ці проблеми, а я лише намагаюся розібратися. 

- Так, - звісно ж, Натан розуміє, чому я стояла під цими дверима, та не поспішає якось це коментувати. 

Ми мовчки одягаємо верхній одяг, взуваємо чоботи та покидаємо квартиру. Так само мовчки їдемо ліфтом вниз та сідаємо в його автомобіль. 

Саме в цей час його телефон оживає, і я одразу розумію, що це по роботі. Натан сухо цікавиться про проблеми, які виникли, і обіцяє бути на місці через двадцять хвилин. 

- Мені треба в офіс, - повертає голову у мій бік. - Спочатку водій відвезе мене, а тоді тебе до Ані. Я заберу вас ввечері. 

- Я хочу зустрітися з Ніною, - випалюю трохи емоційно. Насправді мені дійсно потрібно поговорити з подругою. Хто як не вона може допомогти мені розібратися у всій цій ситуації? - Водій може відвезти мене до неї в офіс?

- Так, звісно, - Натан киває і весь подальший шлях до офісу власної компанії працює на планшеті, наче й немає мене поряд. 

Ми прощаємося сухо, і Краєвський навіть не цілує мене. Здається, для нього саме я причина усіх бід. Він не хоче казати правду, а винна я! Чудово просто! 

Водій, за розпорядженням Краєвського, везе мене до будівлі, де розташована компанія Ніни. Не кажу подрузі про свій візит, і коли вона бачить мене на порозі кабінету, щиро дивується.

- Ти що тут забула? Краєвський втратив пильність, і ти втекла з його обіймів? - хмикає дівчина і при цьому міцно мене обіймає. 

- Ми посварилися, - випалюю прямо. 

- Дай здогадаюся! - хмуриться подруга. - Він знову не захотів розповідати про себе?

- Правильно. Мало того, просто замкнувся і не говорить, - зітхаю. Поки помічниця Ніни готує для нас каву, коротко розповідаю подрузі все, що сталося з нами за останні два дні. Спочатку вона щиро радіє, а потім сильно дивується такому повороту.

- Знаєш, мені і самій дуже цікаво, що ж він там ховає у тій кімнаті, - задумується Ніна. - І що ти збираєшся робити? Забудеш чи доведеш цю справу до кінця? 

- Я дуже боюся, що Натан виявиться не тим, ким є зараз, - чесно зізнаюся. - Я не за себе хвилююся, ні. Мені про Аню треба думати. Їй потрібен адекватний батько, без цих клятих таємниць. А про Натана я так сказати не можу. 

- У тебе ще є час до весілля, - запевняє Ніна. - І у Натана є. Будемо сподіватися, що він таки відкриється тобі. Сама розумію, як це неприємно, коли тобі не довіряє той, за кого ти заміж  зібралася. 

Так, неприємно це ще легко сказано, адже Натан не лише чоловік, з яким я зібралася піти під вінець. Він той, кому я так необережно віддала своє серце. 

Після розмови з Ніною я все-таки трохи заспокоїлася. Можливо, таки дарма панікую? Навіть незважаючи на замкнутість, Натан жодного разу не образив мене і не зробив боляче. Навпаки, з першої секунди знайомства здався мені абсолютно адекватним та хорошим. 

Покинувши офіс Ніни, я вже зібралася викликати таксі і їхати у маєток Краєвських, але мій телефон почав дзвонити, коли я взяла його в руки. Побачивши на екрані незнайомий номер, миттєво напружилася. Якось не звикла чекати хороших новин за останній час. 

- Слухаю! - зупинилася на ґанку і, притиснувши телефон до вуха, одягнула рукавиці. 

- Ну привіт, Мілано! - від веселого голосу Артема у мене неприємні мурашки тілом забігали. 

- Чого тобі? - питаю холодно. Говорити з цим типом зовсім не хочеться. 

- Я хочу дещо вирішити стосовно Ані. Повір, тобі буде цікаво послухати, - заявляє впевнено. 

- По телефону сказати не можеш? - зустрічатися з ним немає жодного бажання. Хто знає, що наступного разу викине цей божевільний. 

- Готова обговорювати життя своєї племінниці у телефонному режимі? Ти розчаровуєш мене, Мілано, - хмикає Артем.