Прощавай, рудий кіт - Мати Аугустович Унт
— Що?! — злякалася мати. — Скажіть, що у вас тут скоїлося?… Я одержала твого листа… цілу ніч не склепила очей…
— Ох, чого ще й тобі хвилюватися, — тітонька Іда витерла очі. — Досить, що я хвилююсь… досить… Це мене скоро на той світ зажене…
Аарне бачив, що мати от-от заплаче, заплаче раніше, ніж зрозуміє причину.
— Іди-но сюди, — звернулась тітонька Іда до матері. — Йди, йди до мене.
Мати підвелась і сіла поруч з тітонькою. Тітонька Іда обняла її за плечі і простогнала:
— Поплачмо разом двоє старих…
Тепер заплакала й мати. Кімната сповнилась голосінням.
— Глянь на свою маму, Аарне… Зглянься на її сльози… Подивись на свою стару маму, — повторювала тітонька, сама схвильована цією сценою.
Аарне підвівся і ступив до матері.
— Мамо, ходімо звідси.
Він взяв її за руку.
— Чуєш, мамо! Перестань, будь ласка, зараз же перестань!
— Бачиш, як він з тобою розмовляє? — прошепотіла тітонька.
— Мамо, невже у тебе немає ані крихти гордості, що ти тут плачеш? Ти ж моя мама!
Мати підвела голову.
Тітонька Іда не хотіла здаватися. Вона поспіхом заторохтіла.
— Де була твоя гордість тоді, коли ти прийшов до мене, га? Де вона була, коли ти відніс мою книгу до букініста? Що є в твоєму щоденнику, крім двійок? Де ти щоночі буваєш? У якої повії? Кажи, чуєш?
Аарне хотілося заткнути тітоньці рота. Але він тільки стиснув кулаки і вийшов на кухню. Напився води з відра. Вода була теплувата, і там плавала муха. «Мабуть, перша муха», — подумав Аарне. Його занудило.
З кімнати долинали голоси. Він знову пішов туди.
Дві жінки сиділи на канапі і плакали. Мати плакала дужче, і тітонька їда дбайливо її обіймала. Аарне став біля вікна.
До кімнати ввійшла сестра тітоньки Іди Амалія. Обмацуючи все руками, підступила до канапи, торкнулася обличчя матері Аарне і весело спитала:
— Хто це тут? Невже мати Аарне?
— Так…
— Подумайте, яка далека гостя… Ну, як ви там живете?
— Дякую, добре…
— Ну, значить, усе гаразд. Я годувала курчат… У вас є вже курчата?
— Іди звідси, Амаліє, — наказала тітонька Іда.
— Що?
— Іди звідси, я сказала!
— Чому?
— Скільки я можу говорити? Іди собі в іншу кімнату!
— Але чому? Я хочу поговорити з гостею…
— Це не твоє діло… Йди!
— Ти як базарна перекупка… — ображено кинула Амалія і, грюкнувши дверима, пішла.
— Отож, — уже спокійніше мовила через деякий час тітонька. — Аарне дуже безсовісний. Як він зі мною розмовляє…
— Аарне, Аарне, — зітхнула мати.
— Із ким ти зв'язався? — По цьому тітонька Іда обернулася до матері Аарне. — Ти знаєш, що він водиться з дівицею, яка вже кілька разів намагалась покінчити життя самогубством?
Того дня тітонька Іда перевершила саму себе. Вона боролася, боролась так, як ніколи раніше.
— Мамо, негайно ходімо звідси… Те, що ти робиш, — гидко. Як ти можеш тут плакати?
Мати похитала головою і повільно підвелася.
— Зачекайте, я зварю каву… Куди ж ви підете… у мене є печиво… — усміхнулась тітонька.
— Ні, дякую, — мовила мама, — ми підемо…
— Ну гаразд, — погодилась тітонька Іда. — Йдіть і обміркуйте все. Аарне, моя умова така: два тижні іспитового строку; коли що скоїться — забирай свої речі. Отак… Ви все-таки могли б випити кави…
Вона провела їх до дверей і розчулено мовила:
— Дивіться-но, вже й травичка зазеленіла. Як гарно! Ну, вітайте родичів та знайомих і… розберіться в усьому. Аарне розкаже мені, як повернеться.
Вони сиділи на дерев'яній лавці біля автобусної станції. Кругом калюжі. Кілька сірих голубів билися за крихти булки. Аарне подивився на тих, що сиділи поруч. Білява дівчина дивилася в далечінь. Хлопець рядом з нею спитав:
— Хочеш цукерку?
— Ні, — відповіла, не поворухнувшись, дівчина. Сивий дідусь недовірливо позирав на хлопця, котрий возився зі своїм п'яним другом, намагаючись якось його уговкати.
— Автобус буде тільки через годину. — Аарне глянув на годинник. — Зараз шоста.
— Твій годинник поспішав.
— Ні, я перевіряв.
В автобусі, що стояв поблизу, грало радіо. Чайковський. Концерт для скрипки з оркестром.
— Скажи, сину, невже ти не хочеш стати порядною людиною?
— Що значить — порядною?
— Ну, як усі…
— Як усі? Не хочу.
Мати похитала
