Танго наосліп - Ельма Кіраз

— Що тут коїться!? — збоку почувся розлючений голос Віки і я одразу ж відійшла від Серафима на декілька кроків, — це отакий ти вирішив мені подарунок зробити?

— Заспокійся, будь ласка, Віко. Не сором себе перед всіма.

— Я!? Так це ти тут стоїш і обіймаєшся з якоюсь нікчемою.

— Вона моя наречена, — твердо сказав Серафим, — а між нами вже давно все скінчено! Тільки ти ніяк не можеш це прийняти, а пора б уже.

— Я ніколи не повірю, що ти можеш одружитися з нею, — Віка хмикнула, — це мабуть фіктивно, так? Чи за гроші?

— Та що ти собі…— я почала говорити, але Серафим різко зупинив мене.

— Я прийшов сюди лише через повагу до твоєї сім‘ї. Але бачу, що ти і цього не заслуговуєш. Тому між нами тепер не може бути навіть просто приятельських стосунків. Ти стала мені огидною, шкода, — хлопець похитав головою, а потім взявши мене за руку, повів до авто.  
Коли ми сіли всередину я просто дивилась перед собою навіть не кліпаючи. Тепер пазл у моїй голові розвалився і все стало ще більш заплутаним.

— Не вірю, що ти сказав їй таке, — наче робот проговорила я.

— А я не можу повірити, що вона скотилася до такого. Зізнаюсь, вона завжди була трохи дивакувата, але ніколи не міг подумати, щоб настільки.

— Але ти кохав її.

— Це було давно. Може й не кохання це було насправді.

— А чому ви розійшлися?

— Для чого тобі це? — Серафим уважно подивився на мене і тоді я теж нарешті повернула голову, щоб глянути у його надто темні очі.

— Тобі важко відповісти? Чи це якась таємниця.

— Я просто не хочу говорити про те, що мені неприємно. І не хочу, щоб ти потім прокручувала в голові якісь вигадані висновки. Просто знай, що між нами з Вікою все давно скінчено.

— А між нами? — я сама здивувалась, що спитала його про це, — що між нами таке? 

— Я не розумію тебе.

— Ти два рази цілуєш мене. Ти. Перший. 

— Тобі це неприємно?

— А хіба цілують для приємності? Хіба не через…почуття?

— Почуття? — він дивився на мене, наче на дурну і це так боляче відбилося всередині, що я різко відвернулась і міцно закрила очі, щоб не дати сльозам жодного шансу. 

— Їдемо додому, — хрипло сказала.

— Еріко, — Серафим поклав свою гарячу руку на моє коліно, але я мовчки скинула її. Він теж нічого не відповів, а лише завів мотор і ми поїхали. Панувала абсолютна тиша між нами, лише лунали якісь пісні по радіо. Не встигли ми під‘їхати до будинку, як я пулею вилетіла з машини. Мені зовсім не хотілося зараз його бачити. Але на порозі дому він швидко наздогнав мене, голосно гримнувши дверима.

— Обережніше, — сухо сказала я, — інакше доведеться купувати нові двері.

— Що ти хотіла від мене почути? — Серафим говорив із моєю спиною, бо я навіть не збиралася до нього обертатись, — які почуття ти мала на увазі?

— Спитай у Вікторії, я думаю, вона тобі це пояснить, а ти це зрозумієш, — я кинула свою сумочку на комод і вже хотіла втекти до ванної, але Серафим різко охопив мене рукою, обійнявши і притис мою спину до своїх міцних грудей.

— Навіть не думай від мене втікати, — прошепотів хлопець мені на вухо.

— Відпусти, — процідила крізь зуби, — я не хочу, щоб ти торкався мене.

— Ще годину тому ти була іншої думки.

— Бачиш, як гарно ти вмієш все зіпсувати. Але я не жартую. І не повторюватиму двічі.

— Еріко, я прошу тебе, охолонь. Я не уявляю, що зараз там відбувається у твоїй голові, але впевнений, що це все ти не так зрозуміла.

— Що я не зрозуміла!? — я різко розвернулась до нього обличчям, продовжуючи бути притиснутою до його тіла. Він просто дозволив це зробити, — що Віка досі тебе кохає, а ти її? Чи що ви розійшлися, бо на неї звернув увагу Вадим і через це ви тепер ненавидите з братом одне одного? Чи те, що коли я сказала тобі про почуття, ти вдав, що не зрозумів мене?

— Стоп, що? Вадим звернув увагу на Віку? Звідки ти взагалі взяла цю дурню?

— Можеш не виправдовуватися.

— Ні, почекай. Це вона тобі сказала, так?

— Можливо.

— І ти повірила? Їй? Я був про тебе кращої думки, — Серафим засміявся.

— Ти що знущаєшся? — я витріщилась на нього, — а чого ж у вас такі складні стосунки з ним? Чому ти не дозволяєш нам спілкуватися? Мстишся?

— Будь ласка, припини, — він далі сміявся, — бо я зараз лусну зі сміху. Так, ми з Вадимом не в найкращих стосунках, але Віка тут ні до чого. Та взагалі жодна дівчина. Це абсолютно інша історія.

— Серафиме, не знущайся з мене. Чому ж ти забороняєш мені з Вадимом спілкуватися?

— Бо це не та людина, з якою треба водитися. Тим більше тобі.

— Що це означає? Ти вважаєш мене дитиною, яка не відрізняє, де добре, а де погано? Це ще більше розчаровує мене.

— До чого тут це, — Серафим закотив очі і міцніше обійняв мене, вже двома руками, — просто ти надто хороша для нього, він не дуже порядна людина. І взагалі, — він поклав долоню на мою щоку і провів великим пальцем по підборіддю, прошепотівши, — ти моя. Ти тільки моя.

— Ти при своєму розумі? — я благальним поглядом дивилась на нього, але відповіді так і не отримала.

Лише поцілунок. Ще більш гарячий, ніж був там на вулиці. І від цього стало неймовірно жарко. Ноги хотіли підкоситися, але я змусила себе міцно стояти. Серафим запустив руку у моє волосся і легенько відтягнув голову назад, щоб знову почати цілувати мою шию. До вух він більше не підіймався, мабуть, щоб я знову не зіпсувала момент. Мої руки бігали по його тілу і я не могла їх зупинити, бо хотілося охопити його всього. Щось у моїй голові наче клацнуло і я зрозуміла, що я так сильно чекала, коли ми з ним зможемо отак цілуватися. На одному місці ми не стояли і вже за деякий час я відчула, що вперлась до спинки дивану, який стоїть серед вітальні.  Я зняла з Серафима піджак і кинула його кудись подалі. В той момент хлопець зупинився і якось двояко глянув на мене, але потім знов припав до моїх губ. Його рука довго була на моїй шиї, а потім повільно почала опускатися вниз. Він ніжно провів рукою по ключиці, потім нижче і обвів контур моїх грудей. В цей момент живіт надто приємно занив, такого я ще в житті ніколи не відчувала. Подих перехопило і я різко зупинилась і відсторонилась.