Блокбастер - Зоран Жміріч
На цьому водій закінчив свою історію. Усі мовчали. Довго ще ми сиділи, опустивши голови. Тільки один сивовусий дядько зітхнув:
– Дай Боже, щоб ніколи не упокоївся той, хто його вбив.
Я мовчки всміхнувся. І більше не дослухався до їхньої розмови.
Навіть не знаю, скільки тривала нарада командирів. Пам’ятаю тільки, що верталися в бригаду ми вже під вечір.
* * *Я сидів на задньому сидінні джипа і прокручував у пам’яті моменти, які пережив разом із Борною. Коли я побачив у нього татуювання, то подумав, що з початком війни він добровольцем пішов у той горезвісний загін спецпризначення, але тепер стало остаточно зрозуміло, що він був лише бійцем останнього призову союзної армії. Він ще не пройшов курсу молодого бійця, коли почалася війна. Багато хто робив такі наколки під час служби у війську. Схожі татуювання мали хлопці навіть у нашій частині.
Згадався мені й той день, коли нам робили щеплення. Він намагався не дати лікареві забрати з собою список солдатів нашого підрозділу, і зараз я бачив, з яких причин він намагався не допустити цього. Тепер його слова я розумів значно краще. «Ці люди тут з власної волі і змирилися з долею, яка їх чекає. Якщо муситимуть заплатити за чужу злобу – заплатять. Але це ніяк не має торкнутися їхніх сімей».
Тепер усе це набуло сенсу. Борна втратив усіх своїх рідних і віру в людей. Він мстився, не хвилюючись за те, що його далі чекає. Він вибрав свій шлях і наперед змирився з можливим швидким кінцем. А тієї ночі, коли ми зустрілися, він зайшов трохи далі, ніж зазвичай. Він слідкував за танками, які несподівано з’єдналися з іншим моторизованим підрозділом і повертали в бік нашої бригади. І мені пощастило, що на мене натрапив той самий патруль, який раніше захопив Борну. Якби ж пощастило йому, то тієї ночі ми не зустрілися б. Історія про танк, по якому він стріляв, була правдою. І його амнезія теж. Якби амнезії не було, він одразу про все розповів би й дуже полегшив би всім життя.
Бригадир Кватерник перервав потік моїх думок. Він повернувся до мене з переднього сидіння й усміхнувся.
– Цероваць тебе хвалить. Каже, ти один з найкращих у частині.
Я знизав плечима.
– Я через це наполіг, щоб ти поїхав зі мною, – додав бригадир. – Він тобі казав?
– Так, казав, що ви наказали відрядити саме мене. Правду кажучи, мене це дуже здивувало.
Кватерник і далі дивився на мене.
– Це рідкісний випадок, коли командир так цінує солдата, знаєш? Особливо коли він вже майже пішов.
– Цероваць іде?
– Отримав підвищення і покидає бригаду. На його місце прийде досвідчений офіцер з МВС. Він повідомив, що завтра до вас прибуде поповнення? Тож і вас відокремлять від поліції.
– Перед самим виїздом він щось натякав про заміну.
– Заміну? Як кому. Заміна для тих, хто хоче додому. А для тих, хто залишиться, – підкріплення. Тобі відомо, що ви єдиний підрозділ у бригаді, кому надано право звільнитися за особистим бажанням?
– Церо казав взагалі, але нічого конкретного.
Кватерник повністю розвернувся до мене.
– Ви ж, мабуть, усвідомлювали, що від першого дня надто перевантажені завданнями. Через це й великі втрати. Хто напише рапорт про демобілізацію, поїде додому.
Я не міг утримати повіки. Обтяжений думками, я не зміг поспати після варти, а відразу після сніданку поїхав з Кватерником. Моє тіло буквально розвалювалося від утоми. В мені неначе відкрилися отвори, через які з мене витікали сили. Кватерникова балаканина ще більше мене виснажувала.
– Супер. Де можна взяти форму цього документу?
Кватерник засміявся.
– Хочеш додому? Але в нас на тебе інші плани.
Він глянув на водія, той усміхнувся. Комбриг знову звернувся до мене:
– Тебе запропоновано на командира розвідвзводу.
– Великі перспективи відкриваються, – докинув водій.
– Саме так, – підтвердив Кватерник. – Сьогодні солдат, а завтра – командир взводу. До кінця війни будеш генералом!
Обоє засміялися. Кватерника спантеличило моє замислене обличчя.
– Я не жартую. Цероваць сам тебе запропонував, і я підписав наказ про призначення.
Я потер очі.
– Хлопчина трохи розгубився, – пожартував водій.
Кватерник узяв свою сумку і пошукав у ній щось.
– Тут ось чорним по білому, треба тільки знайти у цій купі паперу.
Він перебирав документи, розгортаючи і закриваючи течки. Я був здивований.
– Бригадире, та ви ніби листоноша!
Кватерник усміхнувся, глянувши на мене через плече.
– То звіти всіх підрозділів, які я вчора отримав і з яких до ранку складав загальний звіт бригади. Це теж хтось має робити. Так, ось він…
Він простягнув мені конверт. Я вийняв папір і поклав на коліна. Освітив текст ліхтариком. Уже за кілька рядків я зрозумів, що комбриг помилився і дав мені не той документ, а наказ про моє призначення досі в нього в сумці. Я читав доповідь Церовця на ім’я Кватерника про наш підрозділ.
ЗВІТ
про виконання заходів підрозділами
військової поліції і розвідки 199-ї бригади
за період від 1 листопада 1991 року до 14 листопада 1991 року.
Особисто в руки командирові 199-ї бригади
бригадиру Ніколі Кватернику
У ніч на 01.11.91 на ділянці «Лісопилка» ворог потужним ударом атакував наш розвідувальний пост. Під час бою ми втратили двох солдатів – Шимуна Булича (1956) і Златка Бранковича (1967). Рядовий Сенад Аміджич під час втечі зазнав обмороження, через що госпіталізований. Після обстеження демобілізований з війська. Втрати розвідників стали можливі через недосвідченість особового складу, тому я вирішив надалі особисто керувати всіма важливими операціями.
04.11.91 підрозділу зроблено щеплення проти туберкульозу. Список військовослужбовців ледь не покинув межі частини з командою медиків, але мені вдалося вчасно цьому запобігти.
06.11.91 після повідомлення про перегрупування противника на ділянці «Королева» з групою бійців провів розвідку на місцевості. Того ж вечора за власним рішенням проник у табір ворога, знищив більшість особового складу і завдав значних втрат бойовій техніці.
08.11.91 підрозділ запобіг нападу на головний штаб бригади, який ворог планував здійснити за допомогою
