Згадай мене - Уляна Пас

- Що з тобою? - я все ще у воді. Спостерігаю за тим, як Рома бере в руки рушник і поспіхом витирається. 

- Я розгублений, - каже щиро. - Не чекав на такий сюрприз. 

- А на що ти чекав? - голос тремтить, і не від холоду. Реакція хлопця робить боляче. - Що я давно не дівчина? За кого ти мене маєш? 

- Я не знаю, Ді! - Рома кричить, і його голос розноситься відгомоном над басейном. - Ти зустрічалася з Захаром. Я думав, що у вас все серйозно було. У мене в голові останнім часом тисячі запитань і всі вони стосуються тебе! Чому до аварії ми були тільки друзями, а зараз ти зрозуміла, що я не байдужий тобі? Чому мене так сильно тягне до тебе, якщо ми просто друзі, знайомі практично все життя? А тепер ще й твоя незайманість! Виходить, ти не спала з Захаром, тому що сумнівалася…  

- Я не спала з ним, тому що не кохала, - з одного боку, я розумію розгубленість Роми, але хіба зараз найкращий час, щоб розбиратися з усім? - Так, я ідіотка, тому що не зрозуміла цього одразу. Як і того, що не можу без тебе. Тільки практично втративши тебе, я зрозуміла, наскільки сильно кохаю. Думаєш, мені було просто прийняти те, що ти мені не просто друг?! Я до останнього відганяла від себе ці думки. Можливо, і ти зараз відчуваєш те саме. Ти не пам'ятаєш мене, але почуття залишилися. Нам обом важко зараз, але не варто вважати мене дівкою, що стрибає від одного хлопця до іншого. 

- Я не це мав на увазі! - хмуриться хлопець.

- Та байдуже! - фиркаю і самостійно вибираюся з басейну. Хочу якнайшвидше піти звідси і побути наодинці з собою, але у Роми, здається, інші плани. 

Він хапає мене за руку і притягує до себе. Зовсім невчасно пригадую, що ми практично голі, і миттєво пришвидшується дихання. 

- Пробач, Ді! - шепоче, зазираючи мені в очі. - Я просто розгубився, коли ти сказала про незайманість. Та мушу визнати, що щасливий. Виходить, ти завжди кохала тільки мене. Навіть не здогадуючись про свої почуття, кохала. 

- У мене таке враження, що це не ти втратив пам’ять, а я, - бурчу. - Мені дійсно було важко повірити у те, що найкращий друг насправді не просто друг. Я наче ідіотка не помічала очевидних речей. Ти завжди був поруч, допомагав та оберігав, а я не звертала уваги на очевидні речі. 

- Ти не ідіотка, Ді. - Рома заправляє мені за вухо мокре пасмо і дивиться так проникливо, що мурашки шкірою бігають. - Це я ідіот. Якщо дійсно вже тоді кохав, то мав би сказати це і боротися за тебе. 

- Мені здається, я знаю, чому ти не сказав, - швидко відповідаю. - Просто тоді твоє зізнання могло зруйнувати нашу дружбу. Я навіть думки не припускала, що ти можеш кохати мене, як і того, що сама кохаю. 

- Виходить, ця аварія в деякому сенсі навіть допомогла нам, - усміхається хлопець.

- Виходить, що так, - відповідаю. - Шкода тільки, що мені довелося практично втратити тебе, щоб зрозуміти усе. 

- Ти ніколи мене не втратиш, Ді, - Рома проводить подушечками пальців по моїй щоці, і ці дотики шалено приємні. - Я обіцяю. 

Здається, нам таки вдалося вирішити цей конфлікт і заодно поговорити. Тепер між нами немає таємниць, а всі почуття як на долоні. 

Рома знову цілує, і цього разу я просто плавлюсь у його руках. Він більше не робить жодних спроб піти далі, і це тішить. Не варто поспішати з тим, що ми здобули зовсім недавно. У нас є ще багато часу і тепер одне життя на двох. 

Ми більше не повертаємося в басейн, зате йдемо на масаж. Рома лежить поруч, поки над нами працюють майстри, і зараз мені дуже спокійно на душі. Зовсім не так, як було ще годину тому. 

Додому повертаємося тільки пізно ввечері. Після такого насиченого дня почуваюся доволі бадьоро. Можливо, вся річ у тому, що Рома поруч і його рука міцно стискає мою.  

Завтра ми разом поїдемо в універ, і всі побачать, що ми тепер пара. З хвилюванням чекаю цього моменту, але і радість присутня. Життя потроху налагоджується, і вперше за довгий час я відчуваю, що роблю все правильно. 

Біля будинку прощаємося, і Рома знову цілує. Складається враження, що без його дотиків і поцілунків я скоро просто не зможу жити. 

- Як минув день? - питає мама, тільки-но проходжу в дім. 

- Чудово! До речі, дякую за купальник, - хмикаю. 

- Не ображайся. Ну хіба я могла відмовити Ромі? - мама обіймає мене і цілує в щоку. Знаю, що не могла, тому що цей хлопець вже давно частина нашого життя. 

Повернувшись у свою кімнату, одразу ж прямую до вікна. Відтягую штору і бачу Рому, котрий розглядає мене з сусідського дому. Всередині розтікається таке приємно тепло, і хочеться прокрути цей день назад, щоб ще трохи побути разом. 

Рома відправляє мені повітряний поцілунок, і це виглядає так мило, що хочеться стрибати на місці від щастя. Роблю те ж саме і таки змушую себе відійти від вікна. Не втримавшись, пишу Ромі повідомлення з побажанням спокійної ночі. Він відповідає миттєво і при цьому ще раз нагадує, що в універ ми поїдемо разом. 

Прокинувшись наступного ранку, швидко прямую в душ. Хочеться, щоб Рома дивився тільки на мене, а для цього варто трохи привести себе до ладу. Наношу легкий макіяж, а волосся збираю у хвіст. Довго обираю між джинсами та спідницею і все-таки зупиняю свій вибір на останньому.