Притулок пророцтв - Деніел Кіз
Дуґан зчепив долоні в замок.
– Слово «зріє» наводить швидше на думку про біологічну, ніж про хімічну зброю.
– У школі я, на жаль, не дуже ретельно вчила біологію.
– А я вчив. Одним з напрямків моєї діяльності як аналітика міжнародних каналів зв’язку після одинадцятого вересня стало і відстеження біологічної зброї.
– З кожним днем ти дивуєш мене все більше і більше. То що там може зріти?
Як тільки Дуґан не обертав текст у голові, та на поверхню вперто зринала одна думка.
– Якщо я проаналізував усе правильно, то сплячі агенти збираються застосувати зброю, яку в цьому катрені названо «клоччям вовни».
– Не розумію. Які ще клоччя?
– Багато людей, що стригли овець, починали хворіти. У вовні містяться спори сибірської виразки.
– Господи! А Тедеску хоч на хвилинку подумав про сотні тисяч ні в чому не винних людей, яких уб’ють його бойовики?
– Терористи не думають, – відповів Дуґан. – Передусім вони – просто фанатики, та згодом їхній фанатизм переростає у психоз.
– Якщо вони божевільні, то перемога не може бути за ними.
– Знову якась давньогрецька народна мудрість?
Тія заплющила очі.
– Еврипід писав: «Кого боги хочуть занапастити, того спочатку позбавляють розуму».
РОЗДІЛ 36
Ашраф
Рейвен розплющила очі. Або навколо було темно, або вона осліпла. Вона відчувала, що лежить на розстеленій на підлозі ковдрі, поряд валялася її сумка. Це сон чи все відбувається насправді? Відчинилися двері. Хтось витяг її з темряви на яскраве світло.
– Що відбувається? Де я? Хто ви?
– Ти на базі Ашраф, а я – твоя подруга Фатіма.
Рейвен потрусила головою, намагаючись прояснити думки.
– Ага, тепер пригадую. Багаття. Люди стрибали через полум’я, а потім підпалили мене.
– Не тебе, а опудало дядька Сема. Я б ніколи не дозволила, щоб з тобою щось трапилося, Рейвен.
– А вежа із золотими кулями та півмісяцем?
– Ти хотіла побачити мінарет зсередини, тож ми пішли туди.
– Не пам’ятаю.
– Немає значення. А зараз дуже уважно слухай мої слова. Ти неймовірно стомилася і хочеш спати.
– В обіймах Алексі.
– Його тут немає. Він покинув тебе.
– Не вірю. Він захистить мене.
– Ох, дурне дівчисько. Хіба ти не знаєш, що чоловіки кажуть це, щоб заволодіти нами? Потрапити в наше тіло – це єдине, чого вони хочуть. Чоловіки використовують нас, а потім викидають, як порожні мушлі.
– Якийсь чоловік скористався тобою, як ти описуєш?
Відповіддю їй був ляпас.
– Чоловіки – слабкі. Вони думають тільки своїми пенісами. А ми, жінки, – сильні. Ми керуємо всім у Ашрафі, і ми покараємо Америку.
– І як ви збираєтеся це зробити?
– З твоєю допомогою.
– …біса лисого я допомагатиму вам робити зло моєму народу…
– Відтепер твій народ – мусульмани, Нікі. І ти розповіси мені решту пророцтв Тедеску, бо від них значною мірою залежить наше виживання.
– …щоб ти здохла…
Новий ляпас. Потім ще один. І ще один.
– …ти ще не второпала, сучко, що мені начхати на біль? бий, скільки влізе, а мені хоч би що…
Фатіма полізла в сумку і витягла шприц. Може, саме цього вони й домагаються? Накачують її наркотиками, викликають залежність, щоб заради дози вона робила все, що їй скажуть?
– Не встромляй у мене ту голку!
– Це заспокоїть тебе і допоможе заснути.
Вона рвонулася, намагаючись підвестися, та Фатіма сіла на неї зверху і занурила голку їй у руку.
– Не можу поворухнутися! Задихаюся!
– Заспокоїшся, і тобі стане краще.
– Навіщо ти це робиш?
– Щоб допомогти тобі, звичайно ж. Я твій друг. Зараз ти розслабишся. Станеш легкою і повітряною. Поринеш у сутінковий сон. Коли прокинешся, тобі стане краще. Ти будеш дуже щаслива і дякуватимеш Аллаху, що дозволив тобі стати однією з нас. Рейвен, ти будеш красивою мученицею серед янголів на небесах.
– Але я більше не можу стати однією із сімдесяти двох дів.
Ще один ляпас, і вона знову опинилася поза своїм тілом.
…чому ця чудна жінка у військовій формі б’є мене по обличчю? знову якийсь фільм жахів?..
– Рейвен, слухай мене.
– …хто ти, в біса, така?..
– Твоя наставниця в ісламі.
– …наставниця? ох, якби очі могли вбивати. ти готуєш мене до бальзамування?..
– Вгамуйся. Я не збираюся заподіяти тобі нічого лихого.
– …а що тоді?..
– Ти чула, як у лазареті Рейвен цитувала три катрени. Мені потрібно, щоб ти розповіла мені перший і третій.
– …навіщо?..
– Щоб попередити Сполучені Штати. Це терміново.
– …я тобі не вірю…
– Подумай про вогонь.
– …і зовсім я не боюся. ти поплутала мене з моєю сестрою-пірофобкою…
– Уяви, що ти стоїш на високій горі.
– …я не займаюся альпінізмом…
Від наступного удару почало пекти обличчя.
І знову поза своїм тілом:
– Сучко, навіщо ти мене вдарила?
– Ти випробовуєш моє терпіння.
Хто це лежить, загорнутий у ковдру? Горить у вогні чистилища? Верещить у оббитій повстю палаті?
– Припини! Я зроблю все, що скажеш. Чого ти хочеш?
– Нáзви об’єктів у трьох містах заховані під твоїм страхом вогню. Скажи мені їх – і я припиню.
– Тато каже, що відкрити можна лише ключем. У кого ключ?
– Твій хитрий батько дав тобі постгіпнотичну команду.
– Що це таке?
– Забудь. Якщо не допоможеш нам розгадати пророцтва, ти нам більше не потрібна.
– Слава Богу!
– Ти хотіла сказати «Аллаху». Ти ж тепер мусульманка.
– Я передумала.
– У такому разі кожен мусульманин у світі зобов’язаний вчинити фетву.
– Що це таке?
– У твоєму випадку – спочатку зґвалтувати, а потім відрубати голову.
Рейвен намагалася приховати тремтіння. Звичайно, вона неодноразово збиралася накласти на себе руки. Зазвичай це було щось безболісне, наприклад передозування снодійним. Дряпання і порізи допомагали відчути себе живою. Та коли вона уявила, як голову розрубують мечем, її занудило.
Фатіма рушила до дверей. Рейвен проковтнула клубок, що підступив до горла. Ну й до дідька. Її фінальний кадр.
– Агов, точно не хочеш помінятися зі мною місцями і побути з хлопцями після стількох років примусового стримування? Ти могла б сказати, що невинна, що вони тебе зґвалтували. Ой, я забула: войовничі мусульмани вважають зґвалтовану жінку обезчещеною, тому закидають її камінням, а потім ховають живцем.
– У тебе виходить кумедно, Рейвен, та це твій останній виступ.
Коли Фатіма зачинила двері, у кімнаті знову стало темно. Вона почула, як клацнув замок.
Чекаючи, коли її зґвалтують, а потім відріжуть голову, Рейвен
