Намір! - Любомир Андрійович Дереш

– «Фінлянд водка», – сказала вона, коментуючи захід. Було красиво – біле небо й густо-червоне світило. Гоца тугіше затягнула шалик.

Ми прийшли на іпподром, який, на Гоцине розчарування, виявився порожнім та нецікавим. Поволі пройшлися вздовж алеї дерев горобини. Потім перетнули вижовклу бігову смугу й сіли на дерев’яній огорожі перекурити після дороги. Вітер забирався мені під куртку й робив холодно. Хотілося пошвидше в тепло, у приміщення.

Зловив себе на тому, що з жалем до себе вже думаю про повернення. Тільки назад поїдемо маршруткою, а не пішки… Зайдемо по дорозі до крамниці, купимо щось поїсти в кулінарії. Напустимо у ванну води з піною, і поки готуватиметься на малому вогні якесь харчо, заліземо удвох, з холодними кінцівками, у ванну, і відтанемо, і зігріємось, розпашіємо. Помиємо одне одному голову дитячим шампунем, як малюки в рекламі. Гоца дасть мені свій теплий халат. Одягне й собі нічну сорочку на духм’яне тіло. Я попрошу, хай вбере тамту малинову, з канарейкою Твіті – мою улюблену. Скрізь у квартирі лунатиме музика, в Гоци чудовий смак на музику, це все монреальські ді-джеї, казала вона, її приятелі, просто нереальні чуваки. Ми обов’язково будемо кохатися на барвистих простирадлах: на аквамаринових, потім на сріблястих, потім на карминових, потім на чорних, на золотисто-зелених, на брунатних з блакитними соняхами… Ми будемо засинати в обіймах і спільному запаху. Ми заснемо в обіймах. У поцілунку, не витягуючи зім’яклого прутня із піхви, ми заснемо в обіймах…

Моя цигарка задрімала, і я випірнув із мрій. На мене дивилася наша зірка, холодне коричневе Сонце, котре, якщо вірити вченим, важче, ніж всі планети нашої системи разом узяті.

Я на секунду подумав: а може, не розказувати їй нічого? Може, справді – викинути це все з голови, забути, вгамуватися? Ось воно – щастя, з простирадлами кольору морської хвилі та треками монреальського мінімал хаус, що лунатиме з долбі серраунд. Чи я дійсно хочу поставити це під загрозу?

Бо після нашої розмови все зміниться, ми вже – вона вже – не буде такою самою. Чи справді я готовий на такі кроки?

І от, другого четверга грудня, 49є50' північної довготи, 24є00' південної широти, на висоті аж 376 метрів над рівнем моря, коли точно в зеніт ввійшла зоря HR 7755 сузір’я Лебідь, я відкрив їй, Гоці Дралі, найцінніші знання, котрими лишень володів.

3

– Я хочу тобі розповісти кілька речей, – почав я повільно, підбираючи кожне слово. Я відчув, як міняється мій голос: стає грубшим, сухим, наказовим. – Будь ласка, вислухай мене так, ніби це найважливіші слова у житті.

Гоца кивнула і джеркнула для забави запальничкою. Я забрав у неї запальничку, щоб не відволікалася.

– Почну з поетичної преамбули. Подивися навколо. Світ появляється під нашими поглядами. Якщо ти міняєш свій погляд зі сумного на веселий, світ теж міняється зі сумного на веселий. Якщо одна людина бачить світ по-іншому, ми кажемо, що вона дивна, або що людина збожеволіла. Якщо мільярд людей бачить світ по-іншому, ми називаємо це іншим світоглядом.

– Ти про китайців? – спитала вона.

– Ні, я про інше. Чим більше людей підтримує твій погляд на світ, тим більше ти починаєш вірити, що світ і справді такий, яким ти його бачиш. Хоча, як я вже казав, таким є тільки твій погляд. Світ є сумою фактів, щодо яких ти можеш міняти сприйняття. Свобода кожної людини визначається кількістю фактів, сприйняття яких вона може міняти без шкоди для себе. Факти різняться за глибиною наближення до дійсності. Не всі речі, які ми звикли бачити, насправді існують. При нагоді зверни на це увагу. Теоретично, ми можемо сприймати найглибші факти дійсності.

– А практично?

– Практично ми завжди будемо сприймати тільки відображення свого погляду. Світ виглядає таким, яким ми звикли його бачити, виключно з одної причини. Наш погляд на глибинні факти дійсності приклеївся до цих фактів. І цілий світ для нас можна описати одною фразою: “само собою зрозуміло”. Ми зробили наш погляд на світ таким, що світ здається вершиною банальності. Вслухайся в саме слово: дійсність . Відразу ж хочеться додати: сіра . Такі асоціації існують у мільйонів, мільйонів громадян. Але це їхній вибір, Гоцо, поставмося до нього з повагою. Нам із тобою важливо ось що: людина здатна поміняти погляд на світ. Спочатку в малому. Досить рік щодня повторювати собі: “Я не знаю, що таке світ”, і прокляття ослабне. Ти зможеш поглянути на себе свіжим поглядом. І зрозуміти – знову дивитись на світ як на сіру дійсність немає причин.

Так долається магія натовпу. Так ти робиш своє сприйняття актом волі. По ходу зауважу: коли ти відірвешся від гіпнозу натовпу, ти не станеш знати світ краще, ніж вони. Навіть навпаки – ти усвідомиш, що у власних судженнях про світ помиляєшся і ти, і вони. Але натовп це не визнає в жодному разі. Отже, далі вам не по-дорозі. Думаю, тобі знайома така ситуація. Точка нуль.

Гоца промовчала. Та щось у її позі мовби давало відгук на мої слова.

– Люди бувають різні, і точки нуль досягає чимало людей. Ця точка є нульовим рівнем свободи. Як тут хто поведеться, залежить від самої людини, від її характеру. Може, вона піде бити вітрини і срати посеред вулиці. Може, вона піде вбивати і різати. Може, вона почне проповідувати. Може, втече у пустелю. Може, залишиться там, де була. Все дозволено. Немає нікого, кому ти потрібний. Немає нікого, хто за тобою стежить. Старшого Брата не існує.

Якщо в людині б’є непідробний інтерес до життя, якщо вона по натурі дослідник, а серцем художник, опинившись поза натовпом, вона подумає приблизно таке: “Наскільки сильно я можу не знати світу? Як сильно мої уявлення про Дійсність можуть відрізнятися від реального положення речей?”. Від того, наскільки тверезо та послідовно людина буде переносити маленьке одкровення точки нуль на всі інші ділянки свого досвіду, залежить, як далеко вона справді зможе заглибитись у природу існуючого .

– Зачекай. А якщо насправді немає ніякої реальності? Якщо насправді немає взагалі нічого і немає куди заглиблюватись? – спитала Гоца.

– Твоє “насправді” означає, що є правда і є омана.