Інше ґроно проникнень і свідчень - Володимир Львович Єшкілєв

Один із візантійських переписувачів цієї оповідки додав, що Бог послав на допомогу Гермові янгола, що керує звірами, на ім'я Еґрін, і той наслав на звіра параліч. Доктор богословія, професор Київської духовної академії о. Прєображенський дотепно зауважив у своєму коментарі, датованому 1885 роком, що ім'я янгола може бути недолугим поєднанням грецьких слів «теґрі» (збудження) і «агпін» (тварина). Сучасний дослідник припустив, натомість, що «Еґрін» походить від староеллінського «еґреґорос» — охоронець. Обидва припущення мають право на існування.

Влітку 2005 року, блукаючи Галичиною з двома учнями, старий розенкройцер Северин Уліс Солтис почув, що якась місцева дівчинка бачила дивне створіння. Солтис завжди вважав, що в чудовиськах заховано пайку педагогічного змісту і порадив учням детально і неквапно розпитати дівчинку про її пригоду. А потім скласти учнівське дослідження, необхідне — серед іншого — для підняття їх у вищі ступені Хреста і Троянди. Кожного з учнів було відряджено окремо. Учні виконали завдання, але їхні дослідження про дивне створіння кардинально відрізнялися одне від одного. Стало зрозуміло, що мова йде про зовсім різних дівчат, які, відповідно, бачили різне. Це засмутило учнів і породило в них сумніви. Але Уліс Солтис заспокоїв молодих пошукачів Істинної Рози, пояснивши, що у деяких випадках одне й теж саме явище набуває повноти ознак в кількох проявах, які не суперечать єдиній і цілісній природі феномену. Він уважно прочитав учнівські звіти. В них мовилося про таке:

Звіт учня Б.

Дівчинці Тетяні батьки купили «іграшку для ванни» китайського виробництва — маленьке китеня синього кольору. В інструкції, доданій виробником до іграшки (учень Б. знайшов її і долучив ксерокопію інструкції до свого звіту), повідомлялося, що у ванні синтетичний пористий матеріал «егрілен», з якого зроблено фіґурку китеняти, починає інтенсивно вбирати в себе підігріту (від 25 до 35 градусів Цельсія) воду і фіґурка збільшується в 10–15 разів. При висиханні, стверджувала інструкція, китеня знову набуває первісного розміру, а також залишається придатним до багаторазового використання. Інструкція не рекомендувала занурювати китеня в окріп, підносити до відкритого полум'я, ковтати цілим або частинами, застромлювати його в анальний та вагінальний отвори, розфарбовувати олійними і аніліновими фарбами та обробляти миючими засобами, що містять хлор або трихлорізціанурову кислоту.

Коли Тетянка поклала іграшкове китеня у воду, воно почало швидко і прикольно збільшуватися, як і передбачалося згаданою інструкцією. Батьків Тетяни в цей момент у ванній кімнаті не було, дівчинці процес подобався і вона сміялася. Чи застромлювала кудись Тетянка іграшку, учневі Б. вияснити не вийшло. Китеня, а радше — кит, все збільшувався, вбираючи воду з ванни. Кран було відкрито і після вичерпання ванни іграшка продовжувала рости. Вона притиснула дівчинку до облавку. Егріленова потвора була теплою і наче живою. «Вона дихала, мала велику круглу голову і круглу пащу з товстими губами. Очей у неї не було зовсім», — згадувала дівчинка на прохання учня Б.

Вона почала голосно верещати і кликати батьків. Ті швидко прибігли, витягли дівчинку з пастки і закрили кран. Але «кит» немов би навмисно ворухнув «хвостом» і зламав трубку душового пристрою. Він вбирав в себе усю воду, яка виривалася з підігрівача і заповнював собою кімнату з дивовижною швидкістю. Під вагою його плоті акрилова ванна тріснула і зруйнувалася мийка. Люди вистрибнули до коридору. Коли вони вимкнули систему водопостачання, егріленове чудисько вже встигло заповнити півквартири і виламало дві внутрішні стіни. Батько Тетяни намагався розрізати «кита» ножем і металевим ріжком для взуття. Відрізані шматки набували кулястої форми.

Коли притік води повністю припинився, чудисько охопили дрижаки і корчі. Замість того, щоби «висихати» згідно з інструкцією, воно нагло почорніло й почало смердіти гнилою рибою. Процес «розкладання» був несамовито швидким («ураганним» — написав у звіті учень Б., що здалося Улісу Солтисові зайвим для метафізика виявом життєвої захопленості) і супроводжувався виділенням глеюватої субстанції. Остання залила всю підлогу. Відмивати її було важко й бридко. Твердіші шматки «кита» винесли на смітник аж двадцятьма відрами. Сусіди були дуже розлючені смородом, який не розвіювався дві доби. Пси сильно заводилися і скиглили, а щурі і миші повтікали з будинку, де мешкала родина Тетянки.

Звіт учня М.

Дівчинка Ганна була старшою за Тетяну. Власне вона була вже не дівчинкою, а дівчиною, розвинутою фізично і досить кмітливою. Її пригода почалася в рейсовому автобусі, яким вона ввечері поверталася після відвідин подруги. Та вчилася у коледжі в районному центрі. В автобусі у Ганни сильно заболів живіт. Дуже сильно. Вона просила шофера зупинитися, але той в брутальній формі категорично відмовив. «Зрештою, його можна зрозуміти», — написав у звіті учень М. і Уліс Солтис після недовгих роздумів з ним погодився.

В певний момент біль став вже зовсім нестерпним і Ганна була змушена випорожнити кишківник безпосередньо в автобусі. Реакція шофера і пасажирів була передбачуваною. З легкими тілесними ушкодженнями і вимащена власними фекаліями, Ганна опинилася в дикуватій місцевості на правому березі Дністра. Вона ретельно вимилася в річці, випрала одяг та вирішила дочекатися ранку у схованці (дерев'яній буді невиясненого призначення), мудро розміркувавши, що нічна зустріч з аборигенами протилежної статі може мати не тільки позитивні наслідки.

Спати Ганна не могла, бо змерзла, а одяг висихав дуже повільно. Вона плакала і змучувалася. Під ранок дівчина визирнула з буди і побачила, що через Дністер переповзає дивне створіння. Воно нагадувало, за її свідченнями, гібрид кита і велетенської мокриці. Розміром воно перевищувало триповерховий гуртожиток, в якому мешкала подруга Ганни. Щось, схоже на грубу луску, вкривало істоту. В примарному ранковому світлі цей панцир вібрував і відблискував. Туман не дозволяв визначити довжину і форму хвоста. Голова потвори була схожа на баняк з круглою беззубою пащею, готовою поглинати цілі народи. Ганна вчила у школі зоологію і твердо знала, що не тільки в благословенній Богом Галичині, але й в усьому світі таких потвор немає і бути не може. Незадовго перед