На краю ненависті - Уляна Пас
Обережно вибираюся з-під мотоцикла й мало зважаю на розбите коліно та подряпані руки. Зараз я на межі і готова вбивати усіх, хто причетний до цієї аварії. Шолома не знімаю, тому що не хочу завчасно лякати людей навколо своїм кровожерливим поглядом.
Бачу машину, що зачепила мій мотоцикл, і все стає зрозуміло. Новенький спортивний Порше, котрий просто не створений для маринування у міських заторах. Схоже, господар цієї машинки теж так подумав і вирішив їхати по головах.
До речі, про господаря! Коли двері з боку водія відчинилися і на вулицю вийшов високий блондин, я одразу порівняла його з моделлю. Гарний, тут не посперечаєшся. До того ж мені, як фотографу, треба лише кілька секунд, щоб оцінити людину. Принаймні, ззовні.
Модна стрижка, ідеальні вилиці, глибокі блакитні очі та пухкі губи. Одяг також не з дешевих, як і годинник на руці.
- Гей, придурок! - так, мені абсолютно байдуже на те, що він не простий смертний. Накосячив - відповідай! - Ти сліпий, чи як?
Та блондина моя гнівна тирада ніяк не зачепила. Він спокійнісінько мене обійшов, а тоді присів поряд з мотоциклом, оглядаючи пошкодження. Поряд з нами почали збиратися люди, а машини навколо невдоволено сигналили й намагалися об’їхати.
- Схоже, ти ще й глухий! - продовжую кричати та наступаю. Коли він несподівано підводиться на ноги, доводиться відступити, тому що дистанція між нами занадто коротка.
- Я оплачу ремонт, - заявляє стримано, а тоді оглядає вже мене з голови до ніг. - Тобі потрібна допомога?
- Для початку ти можеш вибачитися! - гиркаю і знову наступаю. - Хто взагалі видав тобі права?!
Блондин нервово оглядає натовп, що зібрався навколо, а тоді дістає з кишені піджака гаманець. Витягує з нього кілька стодоларових купюр і подає мені.
- Таких вибачень буде досить?
Якщо я думала, що цей мудак роздратував мене до межі, то помилялася. Межа настала тепер.
- Ні, не досить! - вириваю у нього з рук ці купюри та кидаю йому в обличчя.
Ой-йой! Схоже, самоконтроль цього красунчика дав тріщину! А може, це я перегнула палицю?
Він так різко хапає мене за руку, що там точно з’являться синці, а тоді робить те, що остаточно вибиває мене з колії. Веде до своєї машини та саджає всередину! Не встигаю схопитися за двері, як вони зачиняються у мене перед носом, а тоді ще й замок блокується.
Сказати, що я шокована, це нічого не сказати. Він що, зібрався мене викрасти? Реально?!
Блондин тим часом повертається до мотоцикла та піднімає його. Зіваки починають розходитись, розуміючи, що бійки не буде. Я ж продовжую слідкувати за цим смертником, що розмовляє з кимось по телефону.
Часу на роздуми не так і багато, але я точно не збираюся сидіти, склавши руки. Не на ту натрапив, красунчику!
Коли погляд чіпляється за ключі, котрі дивним чином залишилися у замку запалювання, моя усмішка сягає небес. Знаю, що можу втрапити у ще більшу халепу, та зупинитись не виходить. Доводиться зняти шолом, щоб було більше місця для вільного простору, і лише після цього перебираюся на сидіння водія.
Коли заводжу двигун цієї крихітки, здається, що мене чутно на пів міста. Навіть страшно уявити скільки коней у неї під капотом. Блондин також чує і різко повертається у мій бік. Коли наші погляди зустрічаються, розумію, що він готовий звернути мені шию. В принципі, я його розумію. Сама не люблю, коли чіпають моє. Тільки от зараз він помиляється, і я готова поставити на місце цього багатенького вилупка.
- Відчини машину! - кричить з іншого боку й сіпає за ручку. Я ж лише посміхаюся та опускаю вікно, зовсім трішки, щоб можна було говорити.
- Я позичу твою тачку, поки ти не відремонтуєш мій мотоцикл, - посміхаюся йому крізь щілину. - А знайти мене зможеш за номером байка. Впевнена, що для тебе це не проблема.
- Ти зараз робиш велику помилку, ідіотко! - він злий, і я навіть шкірою відчуваю напругу між нами. Ех, будь-яка інша дівчина на моєму місці уже давно б тікала, не оглядаючись. Та тільки не я…
- Це ти зробив помилку, коли розбив мій мотоцикл! - сердито випалюю. - Сподіваюся, що ти повернеш мені його як новенького, інакше і твоя машинка може постраждати.
- Стій! Зачекай! - розумію, що варто завершувати цю розмову і швидко зачиняю вікно. Тисну на газ - і машина просто зривається з місця. У дзеркалі заднього виду бачу, як блондин швидко набирає черговий номер на телефоні й усміхаюся. Ех, напевно, йому ще ніколи не доводилося збивати таких неадекватних осіб як я! Так, я така.
Єдине, що змушує мене відчувати тривогу, - мій мотоцикл. Я залишила його з тим психом, і хто знає, що він з ним зробить. Коли зупиняю машинку біля офісу батька, не поспішаю покидати салон. Спочатку переглядаю речі, що знаходяться в бардачку. Пачка презервативів, серветки, вода…
Фиркаю, тому що щось подібне я і планувала побачити. Зате в підлокітнику знаходжу документи не лише на автомобіль, але й на його власника.
Ян Леонідович Золотов, двадцять вісім років, не одружений. Так, я і на цю сторінку зазирнула. Повернувши документи на своє місце, покинула автомобіль і, зачинивши його, відправилася у бізнес-центр. Дорогою довелося заскочити в туалет, щоб промити ранку на нозі та руці. Не хочеться, щоб батько щось запідозрив і хвилювався. На випадок непередбачуваних нещасних випадків я завжди ношу в рюкзаку пластир і серветки. Сьогодні вони мені знадобилися, і це тішить.
