💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Флешка-2GB - Юрій Романович Іздрик

Флешка-2GB - Юрій Романович Іздрик

Читаємо онлайн Флешка-2GB - Юрій Романович Іздрик
центр. Принаймні потраплю в трампарк. Трам-парам-парам. За якийсь кілометр колія пішла в землю і зникла, ніби то мало бути метро. Тільки ніякого метра там, звісно, не було. Просто рейки втопилися в асфальті та й по всьому. А я вже мав ковбасняк і відчай. Бо зліва, і справа, і далі виднілися самі лише бетонні та дротяні паркани і купи залізного ломаччя. Ми сокирою гу-гуп — заєць з-під ломаччя. Так що я це все пропускаю і пропускаю, аж поки вдруг как ні вазьмісь маленькій камарік, і ва лбу єво гаріт маленькій фанарік. З іноземної. То була курва. За перепрошенням, або ж, як тепер кажуть, «путана мадонна». Я перелякався ще більше, бо то знов треба було спілкуватися, а спілкуватися, як ви вже знаєте, я не люблю. Крім того, мене могли пограбувати або заразити венеричною хворобою. А спати з жінками — для мене жодного задоволення. Бо я люблю з дитинства онанізм. Займайтеся, дітки, онанізмом, це я вам раджу, от-такий Отто, великий мастурбатор. До того ж вона була абсолютно чорна. Себто негритянка. Тут я вже остаточно впевнився, що зійшов не на тій станції, подарував курві бляшанку м'ясних консервів і прокинувся. Було десять хвилин на третю, скоро моя зупинка і час виходити, от тільки звати мене, як і раніше, Отто.

Одчиняй, проклятий жиде!

Бо будеш битий… одчиняй!

Insert:

Писати, як ви помітили, я не люблю. А ще менше люблю опрацьовувати написане. Я цього і не збираюся робити. Що то я попережив за своє життя! Зараз розкажу. Колись, як я був ще малий і ходив до школи, нас, дітей, взяли на воєнкомат перевіряти на предмет військової повинності. Нас там дуже довго бадали і мені сказали, що я льотчиком не можу бути, бо в мене щось там у носі скривлене, і як буде високо і мало повітря, то я ся вдушу. А якщо я хочу бути льотчиком, сказали, то треба робити операцію, різати ніс тощо. Льотчиком я не захотів бути, і без операції обійшлося. А ще сказали, що танкістом я теж не можу бути, бо маю дуже довгі ноги, а в танку і без мене мало місця. На операцію я знову не погодився. А для моряка-підводника в мене була занадто яскраво виражена клаустрофобія (боязнь Клауса, з іноземної); для піхотинця — заслабкі плечі; отож мене записали в автомобілісти. Тим більше, що я хотів колись бути шофером. На третьому десь так році життя, здається.

Коло того воєнкомату, вже після призначення мене автомобілістом, причепився до мене якийсь дебіл. Мудак здоровий, недорозвинутий. І хотів мене побити. Просто так. Кулаки свербіли, абощо. Але бити без причини йому, певно, не дозволяла його дебіляцька гідність, і він почав чіпатися, шукати зачіпки. Але я одвічав йому все стиха і скромно й не признавався, що не придатний у льотчики-моряки-танкісти, і він, хоч довго мене мучив, та, не знайшовши в мені жодних вад, по-дружньому стусонув у яйця і відпустив. З почуття вдячності і частково через властиве мені підлабузництво я зробив вигляд, що мені боляче, і помахав на прощання рукою. Так відбулося моє перше бойове хрещення, і з тих пір я приписаний до автомобільних військ.

А Ярема по долині ледве-ледве ходить.

Shift:

І через ті, властиво, автомобільні війська я потрапив до Чорнобиля. Зразу десь після аварії, як я втішився, що нарешті про таку визначну подію повідомляють по радіо, як дзвонять мені з воєнкомата, чи то пак із військкомату, і кажуть зайти про всяк випадок. Уточнити рік народження, абощо. Було то в суботу зранку, і я, теля дурне, пішов. А в неділю я вже був за колючим дротом у своїй автомобілістській формі (себто в однострої), і охороняло мене багато міліціонерів із собаками й автоматами. Це щоб я раптом не захворів і не відмовився виконувати свої мистецькі обов'язки. А також щоб я не тікав на ніч грати сільських бабів (пересильний пункт дислокації знаходився в селі неподалік Калуша). Ну, про бабів я вже писав (див. Undo). Треба віддати належне нашим мобілізаційним органам — все вони зробили швидко і вміло. Всіх вбрали, взули і горілку з самогонярою повідбирали. Причому без халяви: пляшки били об камінь просто в нас на очах. Тоді ще горілка була дешева, і то не шокувало. А пиво казали пити на місці. Я пива не мав, але мені трапилась чиясь плящина, бо треба було пити бігом і до решти. Таку-то я мав радість. А за кілька днів ми вже їхали автобусами в славне місто Чорнобиль. То такий був цілий кортеж — без вінків і квітів, зате з понтами, гаїшниками, швидкою тощо.

Перше дуже нюхали повітря — ніхто ж нічого не знав, а як приїхали, то боялися сідати на траву. Дали нам наметове містечко, де вже хтось жив. Ті, що жили, певно, всі повиздихали, бо застали ми в тих наметах страшний розгардіяш: постіль порозкидана, якесь взуття, чоколяда, навіть гроші. То нас дуже налякало, але якось уже було. Матраци ми собі набивали сіном, тим самим, в котре щойно впала звізда Полин. Я, як завжди, замість того, щоб на склад чи кухню, потрапив до техніки. Добре, що людей мені не дали. Бо спілкуватися не люблю, казав уже, а командувати — тим більше. То я дістав 10 пожежних машин, якихось дуже поляпаних і побитих, а одинадцята стояла трохи далі в полі геть погнута, казали, що на неї впав із неба лантух з плюмбумом. От.

Слухайте, як ми тії машини мили і ремонтували, то ціла історія. Але я вже все забув. Пам'ятаю, що на початку всі боялися до них підходити, бо радіація сильна була, а потім, вже пізніше, як ми гасали тими машинами, то я був висадив голову у вікно, і мені пілотку було здуло. А хлопці сміялися. Дуже добрі були хлопці. Таких мав добрих хлопців, що якби не вони, то й не знав би, що робити.

А ті українці на Київщині — ну їх до сраки, якісь вони гівняні.

Я вам ліпше про станцію розкажу. Там був такий всюди жовтий пластик на підлозі й здорові душові. Там цілий корпус такий був — санвузол так званий: три поверхи самі душові. І купа обмундирування — брудне здаєш, чисте береш. Потім вже було навпаки — брудне здаєш, ще брудніше береш. Потім вже всі на то забили, хто що урвав, те й мав. У

Відгуки про книгу Флешка-2GB - Юрій Романович Іздрик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: