Свої - Анна Чмутова

— Бос? Ти про що?

Показати, що вона знає про знайомство Гмирі та Кравця, — значить закопати себе. Власноруч ножицями урочисто перерізати волосинку, на якому висіть її шанс.

— Так. Я працюю на родину Гмирь. Раніше був охоронцем у їхньому будинку. Зараз — працюю в офісі компанії. І хоча Макар Павлович не мій прямий начальник, він може роздавати всім накази. А тут ти… з ним…

— То тебе що, більше заділо, що я типу з ним?

— Ні. Або так. Усе заділо, Солю.

— Але ж ми нічого не обіцяли одне одному, — каже справедливі та правильні слова. Треба обом їм нагадати про емансипацію та волю кожної людини.

— Тобто для тебе нормальна ситуація, коли хтось недвозначно спілкується з кимось, а потім цей хтось — можливо, навіть із перервою в годину — їде в ресторан з іншим?

— То ти ще й користуєшся службовими обов’язками, аби стежити за мною?

— Ні. Це мене просвітили добрі люди, поки обговорювали нову пасію начальника.

— Чудово. У вас на роботі ще й жодної конфіденційності, — змахує руками Соля.

— Ти зараз морочиш мені голову й уходиш від головної теми.

Із цим Соломія посперечатися навіть не може. Так, уходить. Це її класична схема захисту. Коли хвилюється, переходить від головного до другорядного. Батьки в такий момент казали їй, що час уже дорослішати. А хіба це одразу зробить її дорослою?

— Мені просто не подобається, що про моє особисте життя знають чужі для мене люди.

— Ти зараз про мене?

— Про твоїх колег!

— Це участь усіх, у кого є охорона.

— Це черговий докір мені?

— Це констатація фактів, не більше. То я почую від тебе нормальну відповідь?

— А я не почула від тебе нормального питання. Тільки звинувачення в тому, що я одразу з декількома чоловіками. До речі, третього там нікого немає?

— Господи, з тобою неможливо спілкуватися!

— О, це вже фразочки моєї бабусі пішли в хід. Я ще чекаю від тебе щось на кшталт «уся в батька».

Давид закочує очі під лоба. А Соля розуміє — вона вже перегинає. Уже достатньо вона покопирсалась у терпінні чоловіка.

— Гаразд, — зітхає. — То ти нарешті поставиш запитання так, щоб на нього можна було адекватно відповісти?

— Не знаю, не знаю я, як запитати, — Давид ледь не ричить.

— Ох і дістався мені співрозмовник. Значить, слухай і запам’ятовуй. Я зазвичай не звітую ні перед ким, крім самої себе. Але якщо вже в нас виходить сьогодні така захоплива розмова, то варто мені трохи прояснити. Усе ж таки нечесно. Так багато вже нервів пошарпано, а до суті ми так і не дісталися. Так, я знайома з Гмирею. Так, ми з ним були в ресторані. Так, ми декілька разів бачились.

Соломія замовкає та дивиться на реакцію Давида. Той завмер ще на початку її промови. І зараз мовчить. Стискає кулаки та спрямовує погляд в одну точку.

Дівчина продовжує:

— При цьому романтичних стосунків у нас із Макаром не було. І навряд чи вони будуть. У тебе є друзі? Ти з кожним із них цілуєшся і сексом займаєшся?

— До чого тут це?

— До того, що між нами з Макаром виключно дружні взаємини. Ще питання в наявності є? Театральна програма в нас далі яка?

— Твоя іронія, звісно, має право на існування. Але ти можеш мене зрозуміти?

— Можу. Отже, таке питання я можу передбачити. З Макаром розібралися?

Чекає ствердного кивка від Давида.

— Тоді переходимо до теми наших стосунків.

Соля знову завмирає. Не звикла вона говорити про особисте. Це щось занадто приватне і стосується тільки її. Можливо, усі її спроби звернутися до психолога й завершувалися провалом від цього. Не вміє Соломія відчиняти душу — вона в неї ніколи не буває навстіж. Завжди зачинено на три замки. Максимум — близькі в коридорі можуть потоптатися. І від цього, може, не було як належить стосунків. Ніхто не готовий роками в тамбурі стояти.

Давид теж мовчить. Мабуть, уже вичерпав свій ліміт претензій.

У них сьогодні такий день: або гробове мовчання, або крики. Третього, спокійного та розміреного, не дано.

— Так ось, чого вже мовчати, — Соломія б’є себе долонями по коліна. — Я думаю, що своїм спілкуванням з іншим чоловіком паралельно я ніяк не принижувала тебе, не обманювала та не виставляла себе з неприємного боку.

— Це вся твоя позиція?

— Так. Вона офіційна та єдино правильна.

— Цікаво. Гаразд, дякую. Можливо, це все, що я хотів почути.

Перший раз квартира Соломії бачить тут таке ніяковіння. Чого тут тільки не було: і п’яні танці господарки, і розмови сама із собою до пізньої ночі. Бабуся Солі такі ситуації коротко, але влучно коментує: «Як корова в сідлі». Ось саме так себе почуває Соля.

Вона начебто і сказала все, що треба було. Кидатися в ноги чоловікові вона не збирається. Драматичне заламування рук — це теж не її сценарій життя. Їй більше подобається іронічний тон бесіди. Але Давид сьогодні не підхоплює її настрій. А зараз так взагалі сидить собі, напружений і мовчазний, на її дивані.