Гордість і упередженість - Джейн Остін

— Чому ти так думаєш? Напевне, це його власне рішення. Він же сам собі хазяїн. Але це ще не есе. Зараз я прочитаю тобі місце, яке є для мене особливо болісним. Скажи мені все, що ти про це подумаєш, і нічого не приховуй. «Містер Дарсі жде не діждеться побачити свою сестру, і, по правді кажучи, нам не менше, ніж йому, кортить зустрітися з нею. Переконана, що жодна дівчина не здатна зрівнятися з нею красою, елегантністю та освіченістю, а те захоплення, котре вона вселяє в нас із Луїзою, вже перетворюється на серйозніше почуття, бо ми сміємо сподіватися, що невдовзі вона стане нам невісткою. Не знаю, чи ділилась я з вами своїми думками з цього приводу раніше, тож я не можу поїхати звідси, не повідавши їх вам. Сподіваюся, ви не поставитеся до них як до нерозважливих. Мій брат уже має до неї досить сильні почуття, а тепер він ще й матиме можливість бачитися з нею в обставинах украй сприятливих, бо її родичі бажають їхнього одруження не менше, ніж родичі його; а коли я скажу, що Чарлз здатен завоювати серце будь-якої жінки, то це не буде екзальтованим перебільшенням з боку люблячої сестри. За таких сприятливих для кохання обставин і за відсутності перешкод для одруження хіба ж помилюся я, люба моя Джейн, коли висловлю надію на те, що незабаром відбудеться подія, котра стане запорукою щастя стількох людей?» — Ну, і що ти скажеш про цей пасаж, люба моя Ліззі? — мовила Джейн, коли припинила читати. — Невже не ясно? Хіба ж тут не сказано досить виразно: Керолайн не розраховує і не сподівається на те, що я стану її невісткою, вона цілковито переконана в байдужості до мене її брата і, підозрюючи про мої справжні почуття до нього, хоче застерегти мене (вкрай доброзичливо!)? З цього приводу двох думок бути не може.

— Авжеж, може, бо я маю зовсім іншу думку. Хочеш її почути?

— З величезною увагою.

— Я викладу її у двох словах. Міс Бінглі бачить, що її брат тебе кохає, і хоче, щоб він одружився з міс Дарсі. Вона їде вслід за ним до Лондона, сподіваючись його там утримати, а тебе намагається переконати, що ти йому не потрібна.

Джейн із недовірою похитала головою.

— Слухай, Джейн, повір мені, прошу тебе. Кожен, хто хоч колись бачив вас разом, не може сумніватись у його почуттях. Певна, що міс Бінглі теж у цьому не сумнівається, бо не така вже й простачка. Коли б вона побачила хоча б половину такого ж кохання до себе з боку містера Дарсі, то відразу ж заходилася б замовляти собі весільне вбрання. Але справа полягає ось у чому: для них ми недостатньо багаті й недостатньо родовиті; тому вона так і зацікавлена здобути міс Дарсі для свого брата, бо прекрасно розуміє, що коли між їхніми родинами відбудеться один шлюб, то їй набагато легше буде організувати і другий, тобто власний. Її план не позбавлений певної винахідливості й навіть може увінчатись успіхом, якщо йому не заважатиме міс де Бург. Але ж, Джейн, дорогенька моя, невже ти і справді думаєш, що раз міс Бінглі сказала про велику симпатію свого брата до міс Дарсі, то віднині він дійсно буде про тебе гіршої думки, ніж був до того вівторка, коли ви попрощались, і що вона здатна переконати його кохати не тебе, а свою подругу?

— Якби ми з тобою були однієї думки про міс Бінглі, — відповіла Джейн, — то таке твоє тлумачення цілком би мене задовольнило і заспокоїло. Але я знаю, що ти не маєш підстав так зле про неї думати. Керолайн нездатна обманювати когось навмисне; і в цьому випадку я можу лише припускати, що вона обманула сама себе.

— От молодець! Кращого пояснення й не придумаєш, а моє тебе не влаштовує. Давай, вір у те, що вона сама себе обманює! Раз ти і для неї знайшла виправдання, то бентежитися більше немає підстав.

— Але, люба моя сестро, якщо навіть уявити, що все вийде найкращим чином, то чи зможу я бути щасливою, вийшовши заміж за чоловіка, всі сестри і друзі якого воліють, аби він одружився з іншою?

— Сама вирішуй, що робити, — відповіла Елізабет, — і якщо після серйозних роздумів ти дійдеш висновку, що страждання, викликані негараздами у стосунках з його сестрами, переважатимуть щастя бути його жінкою, то я настійно рекомендую тобі відмовити йому.

— Як ти можеш таке казати? — мовила Джейн, ледь посміхнувшись. — Ти ж прекрасно знаєш, що як би мене не пригнічувало їхнє несхвалення, все одно я не вагаючись вийду за нього заміж.

— Оце вже не чекала від тебе такого! Ну, раз так, то можеш не розраховувати на моє співчуття в цій справі.

— Але якщо цієї зими він більше не повернеться, то про мою думку ніхто й не питатиметься. Мало що може трапитися за півроку!

Елізабет зневажливо відкинула таке припущення. Ця думка видавалась їй лише бажанням Керолайн, за яким ховався її власний інтерес, і вона ні на мить не могла уявити собі, що таке бажання — хоч як відверто чи хитромудро воно було б висловлене — і справді могло вплинути на молодого чоловіка, настільки незалежного від будь-кого.

Вона доклала всіх зусиль, аби донести до сестри свої думки з цього приводу, і незабаром із задоволенням побачила, що її старання справили добрий ефект. Джейн більше не почувалася пригніченою, і в неї поступово з'явилася надія (яка інколи слабнула від невпевненості в його коханні), що Бінглі ще приїде до Недерфілда і виконає всі побажання її серця.

Вони зійшлися на тому, що місіс Беннет має дізнатися лише про від'їзд товариства й нічого — про поведінку зазначеного джентльмена. Але навіть такі куці відомості не на жарт її розхвилювали, і вона все побивалася з тієї надзвичайно неприємної обставини, що дівчата поїхали саме тоді, коли між ними та її дочками склалися такі дружні стосунки. Пожурившись отак деякий час, місіс Беннет заспокоїлась, однак, думкою про те, що містер Бінглі незабаром повернеться і приїде до Лонгберна пообідати, а на завершення вона дійшла втішного висновку, що, попри запрошення його лише на сімейний обід, вона зробить так, аби цей обід складавсь із двох окремих страв.

Розділ XXII

Беннети запросили на обід Лукасів, і знову більшу частину дня міс Лукас люб'язно вислуховувала містера Коллінза. Елізабет принагідно подякувала їм. «Це зберігає йому добрий настрій, — сказала вона, — і я