Джейн з Ліхтарного Пагорба - Люсі Мод Монтгомері
— Ми тільки такий дістаємо, — сказав Малий Джон. — Дешевий.
Малий Джон незмінно приходив «вишкребти». Мав якесь шосте чуття — завжди знав, коли Джейн збирається пекти. Сновбіми дуже тішилися, довідавшись, що Джейн придумала імена своєму кухонному приладдю. Чайник, який завжди пританцьовував на плиті, закипаючи, звався п’яним Тіпсі, сковорідка — містером Маффетом, велика тарілка — Поллі, каструля для тушкування — Тімоті, пароварка — Чобітком, а валок для розкачування тіста — Тіллі Тідом.
Але і Джейн зустріла своє Ватерлоо, намагаючись приготувати пампушки. Звучало так просто…, але того, що вийшло, не могли з’їсти навіть Сновбіми. Джейн, не змирившись із поразкою, пробувала знову і знову. Все оточення дуже клопоталося її пампушковими проблемами. Місіс Джиммі Джон радила, матінка Мін підказувала. Торговець із Кута прислав їй новий сорт смальцю для смаження. Спершу Джейн смажила у Тімоті, потім у містері Маффеті. І все даремно. Ті кляті пампушки кожного разу надміру просякали жиром[33]. Джейн прокидалася вночі, переймаючись пампушками.
— Перестань, моя обожнювана Джейн, — казав тато. — Чи ж ти не чула, що надмірні смутки вбили навіть удовиного кота? Крім того, люди кажуть, що ти надто стара для свого віку. Пробуди в собі пісню вітру, моя Джейн, і не клопочися пампушками.
І справді, Джейн так і не навчилася робити добрі пампушки…, але це вберегло її скромність і не дозволило хвалитися, коли приїжджала тітка Айрін. А тітка Айрін приїжджала доволі часто. Інколи залишалася ночувати. Джейн відводила її до своєї любої гостьової кімнати, хоча й неохоче. Тітка Айрін завжди делікатно підсміювалася з того, що Джейн має гостьову кімнату. І ще їй видалося дуже кумедним те, що Джейн колола дрова.
— Переважно це робить тато, але він сьогодні весь день зайнятий писанням, то я не хотіла його турбувати, — пояснила Джейн. — Ну й мені це подобається.
— Що ти за малий філософ! — сказала тітка Айрін, намагаючись її поцілувати.
Джейн побуряковіла аж по вуха.
— Будь ласка, тітко Айрін, я не люблю, як мене цілують.
— Чи ж добре казати таке власній тітці, коханесенька? — тітка Айрін промовисто підняла рівну брову. Вигладжена й усміхнута тітка Айрін ніколи не гнівалася. Інколи Джейн думала, що змогла б її полюбити більше після доброї сварки з нею. Знала, що татові прикро через те, що вони з тіткою Айрін «не ладнають», а ще він думає, наче в цьому є провина Джейн. Можливо, так воно й було. Можливо, те, що вона не любить тітку Айрін, — погано. «Вона намагається протегувати», — обурено думала Джейн. Не так істотно, що вона казала, але як вона це казала! Наче Джейн просто гралася у татову господиню.
Інколи вони вибиралися до міста і споживали обід з тіткою Айрін…, звичайно, то були дуже смачні обіди. Спершу Джейн аж звивалася від приниження. Але з бігом тижнів відчула, що може протистояти тітці Айрін, коли йдеться про їжу.
— Ти чудова, коханесенька, але надто вже відповідальна. Я постійно кажу це твоєму батькові.
— Я люблю відповідальність, — роздратовано відповідала Джейн.
— Не будь такою вразливою, коханесенька, — … наче це був злочин.
Хоча Джейн так і не навчилася смажити пампушки, то зате не мала жодних проблем з варенням.
— Я люблю варення, — сказала вона, коли тато запитав, чи їй це не набридає. Великим задоволення від добре виконаної роботи було для неї піти до комори і милуватися полицею, заставленою рубіновими й бурштиновими банками джему та желе. Вставала ранесенько, щоб піти на малину з Мін або Сновбімами. Пізніше Ліхтарний Пагорб пах пряними ароматами соління. Коли Дженні Лістер з Кута виходила заміж і всі її обдаровували джемами та консерваціями, Джейн з гордістю йшла разом з іншими, несучи кошик повний соління і варення. В глибині душі дуже втішалася, бо на той час усіх знала і всі її знали. Прогулянка до села була радістю…вона могла будь-кого перепинити і з ним порозмовляти, а кожен пес радо коротав з нею час. Джейн думала, що кожен приязний по-своєму. Було багато різних видів приязності.
Тепер Джейн легко було розмовляти з будь-ким на будь-яку тему. Вона любила гратися з малюками, але любила також спілкуватися з літніми людьми. Вела захопливі дискусії з Метровим Кроком про зелений корм та ціни на свинину, а ще чому корови жують деревину. Разом із Джиммі Джоном обходила щонеділі вранці його поля, щоб оцінити, яким буде урожай. Дядько Гробовик учив її правити конем та бричкою.
— Я тільки раз їй показав, а вона вже навчилася повертати, — казав він Джиммі Джону.
Метровий Крок не відставав, дозволивши їй заповнювати сіном великий сарай Джиммі Джона.
— Я б ліпше не зробив. Маєш чуття до коней, Джейн.
Але улюбленим приятелем Джейн був старий Тімоті Салт, що жив недалеко від гавані у домі з низьким піддашком під темними смереками. Він мав веселе проникливе старече обличчя з такою поморщеною шкірою, що Джейн ніколи не бачила подібної, а глибоко посаджені очі — як криниці сміху. Джейн любила посидіти з ним, доки він годинами відкривав молюсків і розповідав їй про давні морські катастрофи, забуті легенди дюн і мисів та давні романи північного узбережжя, що були як туманні примари. Час від часу інші присутні рибалки та моряки підхоплювали нитку оповіді. Джейн сиділа й слухала, відганяючи ручну свинку Тімоті, якщо та надто близько підходила. Довкола неї віяли солоні вітри. Хвильки гавані швидкоплинно бігли туди, де сідало сонце, а потім на рибальських човнах погойдувався Місяць. Інколи з дюн до гавані підіймався, наче привид, білий туман, покриті ним пагорби виглядали як фантоми, а навіть найпотворніші доми ставали любими і таємничими.
— Як ся маєш? — поважно питав її Тімоті і Джейн так само поважно відповідала йому, що мається дуже добре.
Тімоті дав їй скляну коробку, повну коралів та морських мушельок із Заходу й Ост-Індії. Допоміг перетягнути догори пласкі камені з берега, щоб обкласти стежку в саду. Навчив її пиляти, забивати цвяхи і плавати. Навчаючись плавати, Джейн проковтнула більшу частину Атлантичного Океану, — так, принаймні, їй здавалося, але навчилася і, мокра й радісна, побігла похвалитися татові. А потім зробила гамак з бочкових клепок, про який розмовляли у всьому Ліхтарному Пагорбі.
— Ніщо не зупинить це дівча, —
