Вітіко - Адальберт Штіфтер

Після цих усіх подій Вітіко знову дбав про свої справи, як дбав і до війни. Надто він намагався пов'язати свою нову землю зі старою традиційним способом. Вечорами, коли всі сиділи в замковій залі, надто коли до них заходив хто-небудь із сусідів, Вітіко розповідав про воєнні походи, про те, як воно все в Італії, і про всякі інші події.

— Якби ж мені Бог дав таке довге життя, — зітхнув Бенно, — щоб я міг записати дії ще й цього імператора! Цей імператор ще багато зробить.

Люди з замку, які були в поході з Вітіко, теж розповідали про Італію, а ті, хто лишався вдома, слухали їх і запитували, і вимагали дедалі більше оповідок.

Вольф розповідав без упину і, коли хто хвалив коня, якого він привів і якого годував Вітіко, казав:

— Мій пан ніколи не дозволяв мені сідати на такого гарного коня, а тепер я сам маю такого гарного коня, як у нього, і їжджу на ньому з більшою вправністю, ніж ви на своїх довгошерстих, і я їжджу верхи по-новому, я був верхи на коні, коли ми перемогли чужинців коло річки, хоча самі були ще мокрісінькі, а потім як ми знову перемогли їх, а потім ще раз перемогли, і коли ми їх завжди перемагали, і коли їздили по країні туди і сюди, і коли на конях стрибали через огорожу того герцога, бо тоді чужинці вихопилися з того великого міста Мілана. Якби я не їздив отак по світу, звідки б я мав такі гарні речі й гарні шати, якби всі не їздили отак, звідки мав би Вітіко багатство і землю, яку дав йому король? Вона здобута в бою. Якщо я розповідаю вам про воїнів, які перепливли річку Адду, то знайте, що серед усіх богемських воїнів є тільки один, що тричі поспіль переплив ту річку.

Гульдрик слухав усі оповідки і якось заявив:

— Я ж казав, що Вітіко привезе з Італії троянди, і коли-небудь це станеться!

Інші воїни всього Лісового краю також розповідали про Італію та Мілан, про війну, і невдовзі вже й старі баби та дівчата і діти Лісового краю розмовляли про Італію та Мілан.

Коли король Владислав покинув табір імператора, імператор зі своїм двором одразу перебрався в Больцано, а потім з усім військом пішов у Монцу.

Великий імперський з’їзд відбувся одинадцятого дня місяця листопада на полі коло сільця Ронкалья.

З Монци імператор подався в Тредзо, добре укріплене місто, де склав свої скарби. Потім пішов у Брешію, Лоді, Кремону і Феррару, звідти в Мантую, Верону та інші міста, щоб дати лад усьому, що потребувало того ладу.

Тим часом настала пора імперського з’їзду. Імператор закликав на нього всіх італійських князів церкви, князів і панів ломбардських міст, запросив і чотирьох видатних італійських правників із міста Болоньї: Булґаруса, Якобуса Гуґолінуса, Мартінуса Йосіаса і Гуґо де Порта Равеннате. У своєму почті імператор привів на ронкальске поле німецьких архієпископів, єпископів, герцогів, князів і панів. Приїхали й італійські архієпископи та єпископи, багато італійських герцогів, маркграфів, графів, лицарів і консулів ломбардських міст, прибули й правники.

Табір розташували на великій рівнині. Посередині стояв пишний імператорський намет. Далі, залежно від титулу, стояли намети герцогів і князів. Німці стали табором на лівому боці річки По, італійці — на правому. Між обома таборами був міст. Купці, ремісники, митці, постачальники і подібні до них люди мали власний табір. За межами таборів було ще багато іншого народу.

Почався імперський з'їзд. Імператор попросив правників пояснити, що з погляду права є слушним у відносинах між ломбардським королем і його підданими.

Але правники відповіли, що не можуть провести своїх досліджень без суддів ломбардських міст.

Імператор обрав по два судді від кожного з чотирнадцятьох ломбардських міст і наказав їм приїхати. Судді приїхали і почали наради з правниками.

Імператор не брав участі в тих нарадах. Проте зібрав єпископів, серед них і Даниїла, та панів, які були членами його ради, й розмовляв із ними про спокій у церкві й про королівські привілеї, що їх мало-помалу забували.

Коли наради правників закінчилися, імператор знову провів загальні збори. Сидів на помості й промовляв:

— Завдяки милосердю Господньому я досяг влади, і мені доручено, вдаючись до цієї влади, захищати добрих і стримувати та карати лихих. Провівши війну, я покарав, а тепер під час миру я повинен, видавши закони, забезпечити ще й захист. Жоден володар не може правити так, як йому заманеться, він повинен правити так, щоб нікому не зменшити його прав: ані підданому, ані королю. Право підданого щодо підданого впорядковане завдяки зусиллям короля, судді, вчителя і внаслідок застосування, і ніхто не заперечує його, натомість право між королем і підданими часто є темним і потребує пояснення і утвердження. До пояснення ми йшли, провівши дослідження, а утвердження вимагатимемо через оприлюднення і присягу. Потім уже будуть потрібні не всякі балачки про закони, а дії відповідно до тих законів.

Слова імператора привітали гучним схваленням. Потім один за одним, залежно від рангу, стали підніматись і промовляти італійці, що або вшановували імператора, або пишалися своїм красномовством. Спершу виступали єпископи, потім пани, далі консули і представники міст. Наприкінці виступив архієпископ Міланський: