Світло Парижа - Елеонор Браун
Тітонька Едіт, мати Евелін, дала їм величезний список пам'ятних місць і музеїв, які треба відвідати, хоча сама ніколи не була в Європі. Дивлячись на неї через стіл за обідом, на її занадто довгу сукню, на її підстрижене волосся (жінка в такому віці, уявляєте?) на поставлені занадто низько канделябри, Марджі думала, що ця жінка сумує не від того, що її дочка іде так далеко, а від того, що не може поїхати сама, що їй не дев'ятнадцять, коли все життя ще попереду.
Марджі, яка провела весь пополудень з Евелін, буцімто шукаючи рукавички, а насправді сидячи в чайній і читаючи, у той час як Евелін палила й розмовляла з десятком мільйонів людей, що зупинялися біля столика, хотіла сказати матері Евелін, що та може поїхати замість неї. Марджі почувалася особливо гидко через Евелін, бо коли вони повернулися додому без рукавичок, та збрехала й оголосила, що вони не змогли знайти підходящих, оскільки руки Марджі страшенно великі. Марджі боролася з бажанням скористатися своєю страшенно великою рукою, щоб нанести страшенний удар у страшенно брехливу фізію Евелін. Марджі зрозуміла з материних постійних тичків ногою під столом, коли говорили про кавалерів Евелін, плани на подорож, повернення й майбутній перший бал, яким урочистим він буде, що під час подорожі слід як навчитися чогось від Евелін, так і тримати її подалі від усіляких неприємностей. І Марджі розмірковувала, зважаючи на поведінку Евелін за відсутності дорослих, як вона зможе це виконати.
Матері влаштували їх у каюті, валізи й скрині було привезено кур'єром за день до того. Стоячи у доці й дивлячись на велетенський корабель, бабуся тремтіла від очікування. Вона не думала про конфлікти з Евелін, яких не вдасться уникнути. Та продовжувала брехати. Не думала й про містера Чепмена, лишивши позаду всі розчарування. Вона їхала до Європи. Хотіла оглянути лондонський Тауер й написати оповідання в паризькій кав'ярні, побачити стелю в Сикстинській Капелі, мала намір стати іншою, нерозважливо сміливою, знаменитою. Вони стояли на палубі під яскравим блакитним небом, сповнені натхнення від обіцянок літа, що ось-ось прийде, від усіх принад континенту, повного скарбів, історії й розповідей, які вони відкриють для себе, від зустрічей з людьми, не знайомими з неповороткою і непоказною Марджі Пірс, і вона здригалася від захоплення.
Захоплення тривало приблизно дві години. Бо щойно вони помахали рукою на прощання матерям, що стояли на дамбі, коли корабель печально прогудів, ворухнувши величезними сталевими боками, і в супроводі двох буксирів, наче маленьких весільних пажів, вийшов з доку в напрямі океану, Евелін подивилася в очі Марджі важким підступним поглядом. Більшість пасажирів гуляли подалі від бортів, кілька з них піднялися на горішню палубу, аби краще побачити відплиття, позаду розлягалося місто, яке здавалося усе більш широким, дехто пішов до своїх кают, щоби зручно влаштуватися, дехто шукав розваг. Евелін покопирсалася в сумочці й витягла звідти цигарку, запалила її й трохи відвернула голову, щоб випустити дим. Відлітаючи, його хвилька торкнулася щоки Марджі. — Ситуація така, Марджі. Я погодилась узяти тебе з собою, бо інакше мати не дозволила би мені поїхати до Європи. Однак я хочу казково провести час у цій подорожі й не хочу, щоб ти все це зруйнувала.
Марджі не мала жодних ілюзій щодо стосунків з Евелін під час цієї подорожі. Вона не думала, що вони будуть по-дівчачому хихикати серед замків і вересових пустищ, не уявляла їхніх бесід про побачення за кавою з вершками в Cafe de la Раіх[33], але сподівалася, що досягне з нею деяких угод. Гадала, що поведе Евелін у галерею Уффіці і Лувр, розбудить її, коли та часом засне на опері в Ла Скала, що Евелін пускатиме бісиків швейцарам, що до кінця подорожі доведеться її кілька разів витягати з нічних клубів. Однак вона ніколи не передбачала відкритого бунту.
— Отже, я збираюся робити що хочу, а ти робитимеш те, що… робитимеш, — промовила Евелін, із сумнівом глянувши на її цупкий дорожній костюм. — І не ставатимемо на шляху одна в одної, добре?
Сказавши це, Евелін виразно глянула через плече Марджі й обернулася, щоб роздивитися групу молодих людей у віці між Марджі й нею. Дві жінки і п'ять чоловіків. Жінки пили шампанське з келихів, двоє чоловіків тримали пляшки й пили просто з них, наче п'янички. Марджі знала, що на кораблі дозволялося пити алкоголь, але гадала, що була якась формальність, і треба було пересікти якусь невидиму лінію. — Що я робитиму? — спитала вона себе.
— Чому не почитаєш якусь книжку, адже саме це роблять такі дівчата, як ти? — спитала Евелін. Вона побачила своє відображення у щойно начищеному латунному флероні найближчого поруччя й, навіть не попрощавшись, пішла повз неї далі так, наче Марджі була привидом, що складався тільки з повітря, і приєдналась до групи, почала сміятися й розмовляти з молоддю. Одна з дівчат звідкись видобула ще один келих, але Евелін визивно взяла пляшку й стала пити просто з неї, усіх розвеселивши й викликавши бурні овації. Коли вони познайомились? Імовірно, вона їх десь раніше бачила, такі люди, як Евелін й дівчата з групи, гарні, привітні, створені для того дивного світу, де жінки працюють і носять короткі спідниці на свій перший бал і палять відкрито.
Група віддалилася, і Марджі лишилася сама на палубі, вона через борт дивилася на верф, поки на горизонті не стало видно лише краєчок землі, що звався Нью-Йорком, а потім через деякий час пішла на корму, щоб побачити статую Свободи з піднятим догори смолоскипом. Вона відсалютувала їй рукою, спостерігаючи, як останні ознаки землі зникають удалині.
Так багато для слави і знаменитості.