💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » По той бік мосту - Мері Лоусон

По той бік мосту - Мері Лоусон

Читаємо онлайн По той бік мосту - Мері Лоусон
Щоки обвиснули, а його кремезна фігура наче хилилася до землі. Він мав виснажений вигляд. Чи переживе він це коли-небудь? А якщо ні, то як Ієн зможе його покинути? Сама думка про це сповнила його почуттям провини, а почуття провини його розізлило. Людина не має почуватися винною за те, що живе своїм життям. Ми не маємо відповідати за щастя своїх батьків. Це нечесно.

Пригрівало сонце й ранковий туман повільно піднімався з поверхні води. Він плив крізь воду; каное створювало не більше шуму, ніж туман. Воно було чудове, а він, пливучи в ньому, переймався тим, до чого ще понад рік. Він сердився на самого себе, на те, як хвилювався через усе – допік себе до печінок. Він мав би тішитися каное – чудовий дарунок на день народження – й дуже може бути, що батько подарував його, бо просто знав, що це припаде йому до душі. Тільки тому, ні більше, ні менше.

Услід за туманом з’явився легкий вітерець, і чистий кислий аромат дерев полинув над водою. Ієн оглянув Блейкс-бей, але не побачив там Піта, тож поплив далі, до Безнадійного острівця, і знайшов його у болотистій частині, де любить ховатися щука, схиленим над своєю вудкою, наче той старий троль.

– Це ж треба, блідолиций у каное, – сказав Піт, коли підплив Ієн. – Тільки подивіться.

– Щó, непогане? – відповів Ієн.

– Ось що я тобі скажу, – мовив Ієн, потягуючи одну ногу, ставлячи її назад і потягуючи другу. Борти в «Королеві Мері» були дуже низькі, а Пітові ноги – дуже довгі, тож його коліна завжди сягали вух. Джинси на колінах здалися вже давно й тріснули упоперек штанини від шва до шва. – Коли ви, народ, трохи розвинетеся, років так за мільярд, ви винайдете навісний мотор і вже ніколи не житимете як раніше.

Ієн широко всміхнувся. Проте останнім часом у Пітових жартах йому вчувалася якась різкість, і це іноді його непокоїло.

– Однак воно гарне, – сказав він, роблячи другу спробу. – Ти маєш це визнати.

– Гарне, – відповів Піт, – але я хотів би подивитися, як ти в ньому зловиш щуку. І не потрапиш за борт. – Саме в цей момент його крючок смикнуло щось таке велике, що Піта кинуло до бортика «Королеви Мері». Вудка вилетіла з його рук, і він сам замалим не впав за борт. – Ах ти ж чорт! – сказав він, відновивши рівновагу. – Що це було?

Ієн сміявся так сильно, що не міг відповісти. Піт узяв весло з дна свого човна, підігнав «Королеву Мері» до каное, й перш ніж Ієн зміг його зупинити, злегка штовхнув бортик, і каное перекинулося.

Вода була така холодна, що в Ієна мало не зупинилося серце. Він виринув, від шоку хапаючи ротом повітря, й побачив Піта, що стояв над ним і всміхався, як той кіт.

– Ти його охрестив, – сказав він. – Це хороший знак – затопити своє каное, коли вперше виходиш на воду. Ти станеш щасливчиком.

І він мав рацію, бо Ієн взявся за бортика, виштовхнув себе з води, потягнувся по Пітову руку й чисто випадково зумів її вхопити, смикнувся назад, і Піт теж опинився у воді. Це було як у старі часи.

*

У церкві Ієн з батьком сиділи на тій самій лавці, що й завжди. Людей було повно. Схожа на літню погода всіх звеселила й додала їм готовності досидіти до кінця проповіді в обмін на задоволення згодом зібратися довкола церковних сходів й обмінятися плітками. Жінки вбралися в літні сукні й капелюшки зі штучними квітами. Всі мали бадьоріший та енергійніший вигляд, ніж місяць тому, коли ще лежав сніг. Діти й ті здавалися не такими вередливими, як завжди. Вибивався лише преподобний Томас. Його проповідь була на тему болю – про те, що життя треба сприймати таким, як воно є, терпіти з усмішкою на вустах, радіти близькості з Богом, що можна відчути через страждання. Ієн, через ранкове купання був бадьоріший, ніж завжди, почув, як його батько тихенько пирхнув. Він бачив більше болю, ніж преподобний Томас.

Артур і Лора Данн зі своїми дітьми сиділи на три ряди попереду, як завжди. Ієн втупився поглядом у Лору, як робив, здавалося, все своє життя. Якби там була Кеті, він почувався б винним, але її сім’я відвідувала баптистську церкву на іншому краю міста. У глибині душі Ієн цьому радів – так він міг зосереджуватися на Лорі. Він і далі відчував своє звичне змішання емоцій, коли був поруч неї. Так, ніби п’єш холодну воду в пустелі й тебе живцем з’їдає армія мурашок, і все це водночас.

Після церкви, коли Артур повернувся у вантажівку, щоб ні з ким не довелося розмовляти, вона підійшла й заговорила до нього.

– З днем народження, – сказала вона. Картер пішов за своїм батьком, але Джулі й Марч залишилися з мамою. Джулі сором’язливо всміхалася Ієнові. Вона його соромилася, бо взимку так мало з ним бачилася. Марч, маля, що вже не був малям, перестав викопувати великим пальцем канавку в піску біля материної ступні й допитливо підвів на Ієна погляд. – Хіба ви не привітаєте Ієна з днем народження?

– З днем народження, – сказала Джулі.

– Дякую, – відповів Ієн.

– У мене є машинка, – сказав Марч.

– Справді? – запитав Ієн. – Де ж вона?

– Вдома, – відповіла Лора, – інакше він би бігав і грався нею у проході між лавками.

– Якого вона кольору? – запитав Ієн у Марча. Йому вже було десь майже три. За останні два роки він значно покращав. Як і Джулі. Тепер Ієн не був проти їхнього товариства.

– Синя, – невпевнено відповів Марч, підводячи погляд на матір, щоб дістати підтвердження. Вона кивнула.

– Як у твого татка, – мовив Ієн, і Марч глянув на батькову вантажівку, припарковану під деревом. Він похитав головою.

– Вона менша, – сказав із жалем у голосі.

– Може, ще виросте, – відповів Ієн, і Марч нахмурився на нього з-під світлого чубчика.

– Ієн дражниться з тебе, – пояснила Лора. Вона погладила щоку Марча зовнішнім боком долоні, й Ієна сповнила хіть.

Він дивився, як вона повільно йшла до вантажівки, як Джулі й Марч плелися за нею, наче маленькі шлюпки за великим кораблем. Картер й Артур стояли біля машини. Картер спитав щось у батька, Артур похитав головою, і той відвернувся, згорбивши плечі. Типова для нього поза.

Але він насправді непоганий хлопець, подумав Ієн. Він не огризається до батьків, не відмовляється робити, як сказано, не кидає каміння людям у вікна. Він просто завжди здається таким сердитим. Ієн бачив його на шкільному майданчику

Відгуки про книгу По той бік мосту - Мері Лоусон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: