Все правильно - Оксана Ігорівна Усенка
Залишки дня хлопець насолоджувався якоюсь в’язкою душевною тишею (його не штормило, як попередні дні, і емоції були якісь наче приглушені, розгублені) і, наче заспокоївшимся внутрішнім світом. Може він таки був правий? Може то йому просто нудно було, з жиру бісився? От і придумав собі когось дивного і загадкового, а насправді нічого такого не було. Просто зустрів звичайну дівчину, ну трохи наївну, але то не рідкість… Майже. Так, розмірковуючи, Женя раптом помітив, що чимчикує зовсім не до кімнати вранішньої подруги, з якою домовився зустрітись (от спогади про гарний секс були кришталево ясними), а в протилежний бік. Він раптом відчув, що не хоче туди йти, але зупинитись не зміг себе примусити. Продовжував йти знайомою алеєю, і навіть не здивувався, коли з-за повороту неподалік вигулькнула пара. Високий темноволосий хлопець і вона. Він щось їй розповідав, явно бажаючи привернути увагу, а вона розсіяно слухала. Піднявши на мить очі, вона помітила Женю (він міг в цьому заприсягтись!), але байдуже ковзнула по ньому поглядом, як по пустому місцю, і відвернулась. ЇЇ супутник, обережно обійняв її - вона не протестувала. Женя зупинися в тіні і до болю стиснув кулаки, змушуючи себе принаймні не рухатись. Так, все правильно. Зараз - все правильно. В неї має бути багато залицяльників, вона не мала його чекати, бо він сам до неї не збирався приходити. Все правильно, логічно… І те, що йому постійно щось там вважається, то просто дурня, не більше.
Пара, дійшовши краю танцполу, призупинилась, а потім хлопець взяв Лізу за руку і повів у повільному танку, притискаючи до себе, а Женя розвернувся і пішов геть. Так і має бути. З нею має бути той, кому вона потрібна. Саме так вона тоді писала, що буде шукати свій вогник, якщо той, що зустріла, може лише вказати дорогу, але не зігріти. Добре, хоч не спалити… Принаймі один вираз з її листа він наглядно зрозумів зараз, після сплину року. Прийшовши до кімнати, хлопець неквапливо зібрав речі, склав все акуратною купкою і потім всю ніч курив на пляжі, вдивляючись у зорі (Лебідь, Кассіопея, Персей… Дивись як гарно… Така краса… «звучав в голові веселий голос…) чекаючи світанку та першого ліпшого автобусу.
Женя
2016р
-Добре, нехай не так. Але навіть якщо так, це нічого не змінює. Тобі не було за що просити вибачення. Ніколи. Ти дав мені лише те, що міг дати. Все що міг, з того, чого я сама бажала і шукала. І не твоя провина, що шукаючи зірку, я підійшла трохи заблизько до живого полум’я. Навпаки, я вдячна тобі. Дякуючи тобі я зрозуміла, що саме я шукаю і в чому помиляюсь. Навіть у 18-ть я зрозуміла, що ти повів себе шляхетно, не скориставшись ні моєю наївністю, ні тим, що по суті знаходилось в твоїй владі. А зараз, з урахуванням життєвого досвіду, я взагалі дивуюсь твоєму самоконтролю. Небагато чоловіків взмозі зупинитись, коли вже в повній бойовій готовності і перед ним роздягнена дівчина.- Ліза весело розсміялась.- Ти мені, так сказати, провів безкоштовний наглядний семінар з фізіології чоловіків.
- Знаєш, ти була така невинно-наївна, що й найостанніша сволота не змогла б з тобою зробити щось погане. Так, я був молодий і гарячий Казанова, але ж, наче не настільки безнадійний. А взагалі, не думав, що на це можна дивитись з такою точки зору.- Женя похитав головою.
- А з якої я мала дивитись?
- Я бачив, як ти на мене дивилась тоді зранку. Ти хотіла щоб я повернувся…
- Звичайно. Мені було 18-ть, і я закохалась по вуха.- посміхнулась жінка, стряхуючи блискучим волоссям.
- Ти мабуть будеш сміятись, але я теж.
- Ти? Не вірю. І тоді, і наступного року, ти все так же стрибав із ліжка в ліжко. Якось я собі не так уявляла закоханого чоловіка.
- Чоловіки вони різні… Я теж не вірив. Тільки розумів, що мені краще до тебе більше не наближатись, якщо я не хочу себе потім зневажати до кінця своїх днів.
- Чому?
- Ну ти ж доросла жінка, здогадайся. Що я міг тобі запропонувати? Провести майстер-клас з гарного сексу, і покинути? Тобі це не було потрібно. Ти взагалі тоді по-моєму не дуже була зацікавлена в плотських втіхах.
- Десь так. Ну, подивитись мені було цікаво.- розсміялась Ліза.
- Так…- розсміявся голосно Женя - Я досі пам’ятаю той погляд, яким и мене, як обухом прибила. Я ж навіть подумати не міг, що можу зустріти цнотливу дівчину! Що такі ще є! Я думав, з цим атавізмом дівчата розпрощаються років в 12- 14!
- Не всі.
- Ти була перша і єдина в моєму житті хто в 18-ть років був незайманою! І це при твоїй зовнішності!
- А що з зовнішністю в мене було не так?
- Так в тому то й справа, що все так! Та хлопці за тобою табунами мали бігати.
- Ну, не те що табунами… Але звичайно були, та те, що я комусь подобалась, ще не привід скакати до ліжка з ними. І взагалі, я шукала кохання. Я шукала людину, поряд з якою голова перестане працювати, аналізуючи все підряд, людину, один дотик якої створить бурю в душі. Я багато читала описи кохання, і хотіла його відчути. Фізіологію процесу я і в довідниках подивитись могла.
- Знайшла?
- Знайшла.
- Заздрю тому щасливчику…
- Сам собі?
- Але…
- Що? Я ж тобі казала, 18-ти річне дівча знайшло собі кохання в твоїй особі.
- Боже… - Женя застогнав, закривши обличчя руками.- Я ж не хотів… І ти кажеш що мені ні за що просити пробачення.
- Звичайно, нема за що. Власне, я сама до тебе підійшла, це саме я шукала кохання, і саме мені потрібен був цей досвід. Що шукала те і отримала. Як кажуть- «жуйте, не обляпайтесь». Те, що вчителем був саме ти - то вибрик Долі і не більше. Ти мені нічого не
