Вовк-тотем - Цзян Жун

У Старого опустились руки, він аж задихався від гніву й не міг говорити.

Чень Чжень холодно сказав:

— Я бачу, ви маєте чималі здібності — одним разом убили так багато байбаків! І великі тут є, й малі, навіть ще сліпі — але подивимось, на кого ви будете полювати наступного року!

Начальник Ван відповів:

— Хіба ж ви не називаєте нас «сліпим потоком мігрантів»? Ми не турбуємось про наступний рік — де є їжа, ми туди й «перетікаємо», проживемо один рік — і то добре. От ви так турбуєтеся про байбаків, а хто потурбується про бідних мігрантів?

Чень Чжень знав, що з цими шахраями нема про що розмовляти. Йому тільки хотілось дізнатись, у який хитрий спосіб їм удалось убити так багато байбаків — невже вони теж уміють ставити гнучкі капкани? Тож, змінивши інтонацію, він запитав:

— А ви у який спосіб ловили байбаків, що наловили так багато?

— Хочеш у нас повчитися? — самовдоволено запитав начальник Ван. — Але пізно! На цій горі вже майже не залишилося байбачих гнізд. Ми позавчора відправили до Комітету дивізії цілу вантажівку байбачого м’яса й лою… Хочеш знати, як ми їх уполювали? Піднімись на гору й подивись, і то швидше, а то незабаром уже не побачиш.

Чень Чжень підтримав Старого, щоб той сів на коня, і вони вдвох поїхали прямо до верхівки гори. Біля маленького пагорбка, розташованого найдалі на північний схід, вони побачили чотирьох-п’ятьох людей, які саме щось робили, нахилившись до землі. Старий і Чень помчали до них, і Старий закричав:

— Зупиніться! Зупиніться!

Заробітчани припинили свою роботу, підвелись і подивились на вершників. Коли вони спішились, то Чень Чжень аж заціпенів від жаху, побачивши, що коїться в нього перед очима. На самій верхівці пагорбка збоку було п’ять-шість байбачих нір, кинувши оком на які, він відразу ж зрозумів, що це пов’язані ходами нори, в яких байбаки влаштовують гніздо. Однак ходи до всіх чотирьох нір, окрім входу до головної й однієї допоміжної нори, були щільно закриті сумішшю землі й каміння. Найбільший жах у Ченя викликало те, що заробітчанин, який був тут головою, тримав у руках маленького байбака, завдовжки трохи більше одного чи, і звірятко саме пручалось із останніх сил, намагаючись вирватись. До короткого хвостика цього байбака було прив’язано низку петард і окрему мотузку, на іншому кінці якої кріпилась згорнута в кульку стара повсть розміром з кулак, зверху повсть була притрушена змеленим на порошок червоним перцем і щойно облита дизеліном, запах якого різко бив у ніс. Один із заробітчан поряд тримав у руках коробку сірників. Ще трохи, і вони б закинули байбака назад у нору та підпалили його «хвіст», підірвавши таким чином нору й викуривши з неї байбаків.

Старий Біліґ швидко, в два кроки, підбіг до нори й наступив однією ногою просто всередину, а потім присів поряд із норою й почав голосно дорікати заробітчанам, змушуючи їх облишити всі ті речі, які вони тримали в руках. Кілька заробітчан, які ціле літо провели під керівництвом Старого Біліґа, не наважились його ослухатись, тож поспішили розв’язати мотузки.

Чень Чжень ще ніколи не бачив у степу такої жадібної й жорстокої, тотальної форми полювання, ще більш жорстокої, ніж осушування водойм для того, щоб упіймати рибу. Коли б маленький байбак затяг у нору низку петард, перець та облиту дизеліном повсть, він приніс би лихо ще одному гнізду байбаків. Байбачі нори — найбільш глибокі, уривчасті й складні за своєю внутрішньою структурою житла диких тварин, причому вони облаштовані так, щоб уберегтись від диму: якщо людина надумає пустити всередину нори дим, байбак відразу ж закупорить вхід до нори у вузькому місці й перекриє диму шлях. Однак ці мисливці-заробітчани з напівхліборобських-напівскотарських районів удалися до більших хитрощів і заскочили байбаків зненацька. Адже відпущене на волю байбача з переляку побіжить, незважаючи ні на що, до дна нори, де скупчились усі байбаки, й притягне туди петарди та дим підпаленого перцю. Байбаки в норі уже не встигнуть закупорити хід і будуть переможені відразу в своєму осерді. Один за одним вибухи петард і їдкий перцевий дим викурять з нори всіх байбаків, а на виході на них чекатимуть палки й лантухи. Такий лихий трюк дуже легко організувати — варто лише спочатку впіймати капканом маленьке байбача для «приманки». Таким чином за якихось кілька днів ці люди зруйнували цілу «байбачу гору», яка творилась тисячами років, і майже знищили байбаків як вид.

Старий Біліґ гнівно вдарив руків’ям батога об землю, аж із-під руків’я в різні боки розлетілись камінці. Його очі ледь не випадали з орбіт, коли він гнівно стукав і кричав:

— Ану відрізайте петарду! Знімайте мотузку з перцем! І відпустіть байбача назад у нору!

Заробітчани, хоч і гаючи час, розв’язали мотузку, однак маленького байбака не відпускали.

У цей час приспів на легкому возі, запряженому конем, начальник Ван. Схоже, він уже протверезів, і коли зістрибував із воза, на його обличчі була посмішка. Він спочатку запопадливо взявся тицяти Старому сигарети, а потім, обернувшись, почав сварити своїх спільників. Підійшовши до заробітчанина, який тримав у руках байбака, він схопив звірятко за шкірку, й ножем перерізав прив’язану до його хвоста мотузку, а потім підійшов до Старого й сказав:

— Вставайте, будь ласка, ось я його відпускаю.

Старий поволі підвівся й, обтрусивши з тіла порох, сказав:

— Цього — відпускай, але надалі й не думай більше віднімати в нашої бригади основну роботу.

Начальник Ван сказав, запопадливо посміхаючись: