Тістечка з ягодами - Ізабелла Сова
Ну так, я й забула. Альдона завжди була прихильницею методу: не торкатися старих альбомів. Нехай спокійно припадають курявою на дні шафи.
— Крім того, Ягодо, ти не є моєю подругою. Ти тільки мій психолог.
Двадцять п’ятий
Літній застій, тому Болек відсипається в себе в ординаторській, а я знову працюю зичливим вухом. Цього разу для молодого курдупля з бігаючими очиськами. Його пригнала до мене наречена, кузинка Альдони.
— Я не вірю у психологів, — застерегла вона ще на порозі.
— І слушно, куди доречніше вірити в Бога, — пожартувала я, щоб розвіяти напругу. Безрезультатно.
— Я не хотіла, щоб Маріуш сюди приходив, але він має надто слабку силу волі, щоби дати собі раду самотужки. Він має величезні труднощі з самодисципліною і розв’язанням важливих проблем. Не вміє себе мобілізувати.
— Може, він сам про це розповість, — запропонувала я.
Вона скинула на мене недовірливим поглядом.
— І що, я маю зоставити вас наодинці?
— Так буде найкраще.
Ми зосталися самі. Курдупель розглядав кабінет. Згриз собі ніготь на великому пальці і… нічого. Тиша. П’ять хвилин, вісім.
— Чому це так довго триває? — курдуплева наречена не витримала й зазирнула до кімнати. — І що означає та дивна тиша?
— Якщо ви будете заважати, є мало шансів про це довідатися.
Вона зачинила двері.
— Я певно, мушу щось сказати, аби Мартинка не нервувала, правда?
— Було б непогано. Інакше за п’ять хвилин вона знову сюди загляне.
— Я з радістю б, — заходився він скубати руду борідку. — Але не можу.
— Ми не мусимо розмовляти про щось важливе. Можемо про погоду, якщо ви не хочете розповідати про свої проблеми. Я ж не агент гестапо, а тільки звичайний…
— Я не паную над своїм життям, — випалив він. — Не паную. Я все роблю поперек.
— Кому?
— Головним чином собі. О, приміром, я вже чи не рік намагаюся очистити організм. І п’ю лимонний сік.
— Лимонний?
— Це така дієта, яка виводить токсини, — пояснив він. — У перший день сік із одного лимона, потім із двох, трьох і так далі, аж поки людина дійде до п’ятнадцяти лимонів.
— І ви вже дійшли? — я відчула в роті квасний присмак.
— Власне, що ні, — посмутнішав він. — По чотирьох днях я відчуваю такий напад голоду, що з’їв би буквально все, навіть ваш стіл. Я вимітаю холодильник дочиста, оминаючи тільки лимони.
— Я теж їх оминала б.
— Але Мартина цього не розуміє. На додачу вона прихопила мене, коли я виїдав лід із морозильника.
— І тому вона вас сюди привела?
— Вона боїться, що ми не вкладемося в кошти. По шлюбі ми хочемо будуватись, як і всі. А я можу нараз зжерти стільки, що можна було б накупити кахельок для цілої лазнички.
— Пане Маріуш, а від чого ви очищуєтесь?
— Ну, від різних токсинів і солей. Бо Мартина сказала, що ми не будемо жити, як інші.
— Тобто як?
— Безглуздо, порожньо, нездорово. Ми будемо все тримати під контролем. Якщо телевізор, то тільки півгодини в день. Ніяких дурних книжок і кіно. Тільки повноцінна їжа. Ніяких солодощів, кави чи смальцю. А в п’ятницю тільки джерельна вода.
— І ви здатні це витримати?
Я не мусила чекати відповіді. Курдупель Маріуш виглядав так, начеб його спалювало внутрішнє полум’я.
— Не буває тижня, щоб я не дістав нападу голоду. А коли Мартинка виїжджає медитувати в гори, я зачиняюсь удома і добу поспіль переглядаю найгіршу дурню по телевізору. Серіали, ідіотські комедії, дебільні реклами. Переглядаю й жеру все, що тільки надибаю: пересмажений бекон, білий хліб із маслом, чіпси й тонни смаженої картоплі на смальці. Я ненавиджу сам себе, — він сховав обличчя в долонях.
Я дозволила йому виплакатися.
— Пане Маріуш, — почала я, коли він себе опанував, — скажіть мені щиро. Ви маєте крила?
— Ні, — здивовано відповів він, однак зиркнув позад себе, щоб упевнитись.
— А може, ви ельф? Ні? То чому ви так прагнете відірватися від землі?
— Тому що Мартина… — почав він і затнувся.
— Може, Мартину і влаштовує таке життя, але вас, очевидно, ні. Не можна так глумитися над власним тілом. Вам треба трохи попустити ланцюг, інакше я вже бачу сумну картину вашого холодильника і решти меблів, і не тільки кухонних.
— А як же свідоме життя?
— Не можна прожити свідомо кожну поодиноку секунду. Часом потрібні миті бездумних лінощів. Ви знаєте вислів «улаштувати собі День дитини»?
— Ну так. Іще зі школи.
— Може, вам було б не зайве час од часу побавитися в день дитини. І зробити щось безглузде, нечуване або безсенсовне.
— Я навіть не знаю, що це могло б бути. — Він узявся нервово клацати ручкою Акули. — Може, ви підкинете мені кілька ідей?
— Ми, психологи, не повинні давати готові розв’язки, — проінструктувала його я. — Ми можемо тільки задавати питання й заохочувати до роздумів.
— Шкода, — набурмосився він.
— Але як звичайна людина, — вела я далі, — для початку я порадила б вам викинути ті огидні лимони.
Двадцять шостий
Чекаючи на пацієнтів, ми розмовляємо про святкування Дня дитини.
— Коли у мене вихідні, — розповів Болек, — то я замикаюсь у своїй «кавалерці» і щільно зашторюю вікна. Наводжу порядок у коробочці із солдатиками або залажу під ковдру й переглядаю за допомогою проектора старі діафільми. «Русалонька», «Дикі лебеді», «Хлоп і Хляп».
— А я маю в пивниці «Попелюшку» й «Будували дім звірята». Можу тобі принести, — запропонувала я. Як добре, що мій тато накопичує різний мотлох. Часом серед нього можна відшукати такі перлини.
— Принеси, — зрадів Болек. — Ми навіть можемо разом їх подивитися, поїдаючи шоколадки, розтоплені на розігрітому проекторі. — А ти, Юлько, що робиш у День дитини?
— Нічого. І саме це найкласніше. Не миюся, не голюся.
— Я теж не завжди голю ноги, — зізналась я. Чи можна це визнати за день дитини?
— А я взагалі не голюся. Ніде. І на обличчі теж.
— Ах, я зовсім забула, — бовкнула я, намагаючись приховати знічення.
— І це для мене найліпший комплімент, Ягодо. Що ти забуваєш. Що я для тебе медсестра Юлька, а не наквацяний транссексуал. — Вона зворушено шморгнула носом. — Ну а поза тим, що я не голюся, то ще й ніякого макіяжу, кучерів або бантиків. Влажу у старі «спортивки» й до ранку дивлюся по відео фільми з Мей Вест, королевою трансвеститів. Або слухаю Боя Джорджа.
— Одначе, — Мацек усміхнувся і зразу перейшов до описування власного дня дитини. — А я часом не витягаю лінзи з очей. Ну
