Вічні вогні Алберти - Євдокія Кузьмівна Гуменна
— Тут у нас — пшеничний район, але ви поїдьте на південь Алберти, то там побачите, принаймні, чотири типи господарства. Там є такі багаті господарі, що літом вони фармують, а зимою виїжджають до Каліфорнії. Другий тип це ранчо. В підгір’ях Скалистих Гір випасається у напівдикому стані рогата худоба, а скільки, то й самі господарі їй ліку не знають. Третій тип — цю худобу спеціяльні фарми догодовують до стану, що вже її можна продати на потреби м’ясної промисловости. Четвертий — це поливні плянтації буряків, гороху, тощо..
Ми вже заїхали геть у поля. Сонце світить, але дороги ще не просохли. Завернув був пан Підручний до одної фарми, та й із середини дороги вернувся. Ми завертаємо в інший бік. Чемпіона, Августина Дубка не побачимо сьогодні
Переїхали) Мондер, столицю канадійськиїх греко-католиків, манастир о.о. Василіян, найперше місце, де заснувалися вони в Канаді. Ці міста — Мондер, Веґревіл — одної давности, що й Едмонтон, але яка різниця між ними! Яка несхожа доля міст! То — велетень, це — малі містечка. Переїхали місто Ворвік — от, шість будинків, церква, «галя» Народнього Дому, сім елеваторів при залізниці і школа.
Школа ця вже замкнена. То колись до неї сходилися із фарм діти. Тепер всі ці сільські маленькі школи стоять нечинні, а діти вчаться у гарних великих школах, що їх відразу впізнати по величезних вікнах на розміри стін. Ми оце недавно проїхали повз одну таку, серед озер і просторів.
Але яке же діти добираються до цих віддалених великих шкіл? — На все є рада, дітей збирає й розвозить шкільний автобус. Діти тільки виходять від своєї фарми на дорогу і чекають. А колись же… «.. .доріг на колонії тоді не було і до школи дітям приходалось іти корчами, млаками., або лісами. Зимою школи, взагалі, не було, бо були морози, а літом як була, то половина дітей, або й більше, сиділи вдома. Бо старші діти помагали при тяжкій піонерській праці, а малі безвістями милю або й дві боялися корчами йти до школи…» (В. Чумер «Спогади», стор. 10).
— Їдемо до, Маленки, що дістав звання майстра-фармера і тисячу долярів нагороди за зразкове формування та за участь у громадській праці, — каже аґроном. — Тут усі фармері беруть участь у змаганнях, кожен хоче вийти першим. Може не так тисячу долярів дістати, як задля гонору.
Господар Маленка будується далі, йому мало тих будівель, що заселили його простору фарму. Він, удвох іа молодшим братом, закладає саме фундамент, а агронома зустрів, як рідного батька. Почалася ділова розмова, а ми пішли привітатися з господинею, подивитися на її величезні городи. Забралися там у малинник. Я зовсім не хочу слухати ділових розмов, сама бачу, що все тут зразкове, а я ж шукаю бідної фарми, де б поросята купалися серед калюжі в подвір’ї. Але фарма є фарма, люди тут такі, як і українські селяни. Господиня напхала в задник авта величезну голову капусти, молодого горошку, якоїсь велетенської бараболі. Малини ми самі собі нарвали.
Знову ми блукаємо Веґревіньщиною, аґроном везе, куди сам знає, серед степів-краєвидів, урізноманітнених далекими цяточками лісів, перелісків, фарм… Озерна країна, здавалось би, так густо тут тих озер, озеречок і озерцят. Часто навіть переїжджаємо через висип серед озера. Але це країна пшеничного багатства, ото на ньому зріс добробут цих бачених і ще небачених фарм, всі оті елеватори, шпіхлірі у степу, наповнені зерном. Та тут ми проїжджаємо повз новий модерний будинок із стіною-вікном і агроном не витримує, щоб не заїхати. Це тут живе фармер Кіц, сам собі будує хату.
Нас зустріли два молоді брати, зовсім не фармерського вигляду. Швидше це міські юнаки, що покінчали якісь фахові школи. Самі собі архітекти й будівничі, вони вицяцьковують свій дім зверху й зсередини. Вже викінчене мешкання в підвалі — кухня, їдальня, спальні, кімната-морозильник. Ще не викінчений водотяг, воду беруть із ґрунту помпою. На партері саме кипить робота, виготовляються модерні меблі для цих щойновикінчених кімнат. Над партером уже нема ніяких поверхів, найостан ніша мода каже, що треба в підвалі («бейсменті») робити мешкання. Чого так — невідомо. Дім може поширитися в боки, вперед, взад, але мода вимагає, щоб те друге чудове мешкання було підвальне. І так є. Компенсація за це — весь фронт перед хатою обдумано розгонистий, засаджений квітами.
І буде жити цей Кіц серед поля, як у місті, потисне ґудзика — і розіллється приємне тепло по хаті, а замість картин буде вікно. Жива картина сиіжного степу заглядатиме в нього. Чи це справді фарма, чи вілла зманерованого багача? Господарча частина фарми відсунута далеко, її не видко, щоб не заважати вражінню, що це — вілла. Як потрібно до міста, то навіть не завжди треба їхати автом, можна й телефоном подзвонити. Справді: «рішено, що життя на фармі здоровше, ніж у місті». Цілюще повітря, за хатою городина із щойно випеченими сонцем вітамінами…
Це всі фарми мають телефони? — питаюся в пана Підручного, але він зменшує телефонізацію до половини. Такі, як ці вже мають, але ще не всі. І все ж таки я підозрюю, що аґроном Веґревіиьщини хоче оглушити мене своїми фармами. Їдемо далі.
Заїхали ми в якусь закутину, що зветься Новий Київ. У фарму старого крою, без цих модерностей, що аж дух забиває. Пес вибіг назустріч, дуже сердитий, а за ним і дівчинка, дуже весела. Своїм товариським «гай!» до агронома вона відразу роззброїла пса, він розчаровано відійшов набік і навіть пробував помахати хвостом. На ганку (такому старосвітському, аж рідному) з’явився господар, пан Семенюк, за ним його дружина. Оце може та сама фарма, що я шукаю? Все ще тут пахне старими датами, вчорашнім днем. Може тому й люди ці ще зберегли ту особливу радісну хутірську гостинність? Просять до хати, вся рюдина зібралася на подію приїзду. Ось і дід сивенький для повноти картини. Але ні, «тато приїхали з своєї фарми нас одвідати своєю конячиною». Шкапа така сама стара, як і дід, і його виїзд — це світ, що вже виглядає з минулого. Але що за гарна дівчина, ця шістнадцятилітня Петруня! Струнка, із здоровими рум’янцями, з природньою веселістю та скромністю школярки. Може яка студентка? — Майже, вона в цьому році закінчила гайскул, усмішка її ще не набрала стандартної обов’язковости, що накладає маску хоч на
