Лебедина зграя. Зелені Млини - Василь Сидорович Земляк

рейхові, як і все на цій землі. Наказ читали на сходках селян, вивішували в управах, поширювали листівками, але хліба в коморах не більшало, і окупанти лютували, закрили всі діючі млини, ба навіть вітряки, влаштовували показові розправи на селах, та від того лише міцнішала кругова порука селян і росла ненависть до окупантів. То тут, то там з'являлися партизани, роззброювали поліцейські пости, спалювали молотарки, роздавали вже припасений хліб з комор, а від ціпа рейх хліба не наїсться. І лише цю глинську молотарку наче хто оберігав. Месмер з настанням вечора полюбляв прочиняти вікно за колючим дротом і вслухатися, як вона гуде — вдень її не чути, а вечоровий гул сюди долинав, вселяючи спокій та обіцяючи ще одну спокійну ніч з небагатьох у цьому «глинському пеклі», у якому і Месмер, і вся його рать почувались дедалі тривожніше. На нараді, яку провів з ними Герінг під Вінницею, у своїй ставці, не як рейхсмаршал, а як шеф з питань економіки, його, Месмера, було обізвано фантазером, якого посаджено на найкращому чорноземі в світі, та пшениці з того чорнозему уже тепер не вистачає, щоб прогодувати лише челядь Месмера та його охорону в Глинську. А ще пнеться Месмер до Вавилона замість того, щоб той Вавилон зрівняти з землею й засіяти на наступний рік цукровими буряками. Після того Месмер закинув свої зодчі ідеї щодо майбутнього Вавилона аріїв і став реальніше дивитися на речі й на сам Вавилон, стаючи у власних очах ординарним, тупим гауляйтером, як усі ті, кого він знав по сусідніх з ним гебітскомісаріатах. Розстрілювати, вішати, нищити й ніскільки не думати про майбутнє облаштування цих земель для переможців, тобто для них–бо самих.

Він уже вкотре цікавився у Ріхтера, де та птаха, якій він, Ріхтер, дав пароль і яка обіцяла прийти до них з цінними даними про більшовицьке підпілля. Ріхтер сказав, що, з усього видно, Бужанка втекла з району, якби вона залишилась тут, то вже, напевне, його люди, яких він має тут і на селах, натрапили б на її слід. Припустимо, вона пішла з району. Але ж хто тоді очолює підпілля? Хто валить поїзди, спалює молотарки, роззброює поліцейські пости і, як не прикро зізнатися, загрожує самому Глинську? Ми з вами, мовив Месмер, сидимо за колючим дротом не як переможці, а як в'язні, ми навіть молотарку вночі можемо послухати крізь прочинене вікно, а я і вдень боюся наближатись до неї, не маючи певності, хто молотить на ній: селяни для нас чи партизани для себе. Якщо так буде продовжуватись, ми з вами, Конраде, змушені будемо залишити свої пости й попроситись на фронт. Він запитав, чи йому не спадало на думку щось подібне?

Розмова відбувалась за вечерею, при Варі, яка подавала до столу. Гестапівець був помітно обурений такою одвертістю шефа в присутності цієї глинської служки, яка опинилася тут завдяки Шварцу, але й сам Шварц ще потребує уточнень, у Зальцбурзі не знають його, ніякий Шварц ніякого похоронного бюро там ніколи не тримав, отже, це одна з його легенд, а тим часом тут, і це перевірено, він ходив у начальниках і розкошував на машині, тоді як більші за нього начальники вдовольнялись кінським виїздом. Ріхтер завів справу на Шварца, в якій, між іншим, був такий рядок: «Австрієць, в якому нічого ні німецького, ні австрійського, а вимова його нагадує мені форкання старого коня. Але має ту перевагу над нами, що знає місцевих людей і дороги. Месмер вважає його знахідкою, а я чую в ньому замаскованого ворога рейху».

На другий день Мальва вже знала зміст цієї підслуханої Варею розмови, переданий Шварцом, який з тих самих пір, як Мальва від безвиході згадала його ім'я, цілком серйозно вважає себе членом підпілля, тобто одним з тих, кого назвав Валігуров, хоч той насправді чомусь забув про австрійця, напевне, тому, що той безпартійний. А тим часом ціни не скласти його послугам, і цей прихід Мальви, такий запізнілий для окупантів, також відбувся не без його вивідок, його сприяння. Шварц передчував, що Ріхтер ось–ось його викриє, і підштовхнув Мальву діяти рішуче й негайно.

І хоч самої Мальви не було при тому, її вважали надто ламкою істотою для нападу на Глинськ, але її ім'я, її ненависть та її пароль були з людьми Ксана Ксанича, який відважився на цю відчайдушну операцію — на взяття Глинська. Партизани в'їхали у Глинськ на звичайних мажах для снопів, під виглядом молотильної бригади, яка саме о цій порі поверталася з поля щовечора, без жодного пострілу опинилися в центрі, а вже тут, зупинивши вози, вихором обрушились на гестапо, гебітскомісаріат і на поліцейську казарму, яка здалась майже без бою.

На одній із таких маж вони й привезли в ліс шефа гестапо, босого, без пояса — намагався втекти, захопили у чому був. Месмера не виявили в Глинську, він у супроводі кількох гестапівців відбув у Шаргород проводити нараду зондеркомендантів. Всю ніч партизани тьопали за возом, навантаженим зброєю та провіантом, прибули у Грабисько на світанку, ще добрих кілометрів п'ять тяглись лісом, то Мальва так і не дочекалася їх, пішла спочити в хату лісника, куди вже не раз за це літо приходила зі свого підпілля.

Ксан Ксанич розбудив її, та, власне, вона й не спала, не встигла заснути. Налякав: справжній тобі гестапівець, весь у їхньому, лише вуса та очі наші. І чоботи розбиті, — далася їм ця ніч.

— Все підтвердилось? — запитала Мальва.

— Підтвердилось. Месмера нема — в Шаргороді, поліція теж в розгоні, на всю казарму було чоловік сім–вісім, інші стережуть молотарки на полях, зернопункти в глибинках, в розгоні, словом. А цей, — кивнув головою на двері, — був на місці. Якраз за вечерею застали.

— Живий?

— Живий… Ангелом прикидається. А в дітей сам стріляв… Я бачив з вікна лікарні, як це відбувалося. Той сидів у кріслі… Гебітс… А цей стріляв. Потім ходив, як мана. Дострілював…

— А наші хоч усі?

— Всі. Ми на них — як сніг на голову. В'їхали собі на мажах.