Другий чоловік - Ларрі Трамблі
Мадам з Малюком мають повернутися у другій половині дня. Він іде скуповуватись, щоб приготувати їжу. Купує величезний медовий торт, щоб їх повернення відчувалося святом. Як тільки чує, що під’їхало таксі, біжить їх зустрічати, бо йому нетерпеливиться побачити Малюка. На Мадам нова сукня, куплена в одному з бутіків, яких повно в готелях біля пляжу. Кольору червоного металіку, прикрашена широким чорним поясом; Мадам даремно намагається надати цим одягом молодшого вигляду своїй фігурі. Малюк, вийшовши з автомобіля, кидається в обійми до Самюеля й не хоче його відпускати. У нього почервоніли очі, наче він довго плакав. Самюель починає розпитувати, та Мадам тягне його за руку.
— Займись валізами.
Їдять у важкій атмосфері. Мадам у поганому гуморі, б’є Малюка, бо той не хоче їсти. Заспокоюється лише тоді, коли розповідає, що одна необережна дівчина втопилася, підхоплена хвилями. Вона бачила, як та зникла. Її швидко витягли. На пляжі зібрався натовп. Їй не хотілося підходити, дивилася здалеку на мертве тіло плавчині. Вона ще й досі не прийшла до тями. Поки Мадам розповідає, Самюель помічає, як виблискує на її шиї золотий ланцюжок, обтяжений маленьким ключиком, точнісінько таким, що був у клієнтки, яку вони зустріли на пляжі. Малюк ледве торкається їжі. І не кидається до папуги, наче забув про його існування за час поїздки. І Самюель теж не розуміє, чому він мучився через зникнення пташки, аж запитує себе, чи все те йому, бува, не наснилося.
Як тільки Мадам ковтає свій шматок торта, відразу піднімається з Малюком до своєї кімнати. Самюель чує, як грюкнули зачинені з силою двері.
Піжама
Вона розпускає свій шиньйон. Голова Малюка покоїться на її стегні, погляд зосереджений. Самюель уже якийсь час спостерігає за ними, стоячи на порозі. Вона навмисне залишила двері відчиненими.
— Принеси сигарету.
Він заходить у кімнату, висуває шухляду нічної тумбочки, де вона зазвичай тримає дві-три пачки.
— Ні, не з шухляди, там долі вже лежить відкрита пачка. Очі розплющ! Он, біля клітки.
Він виймає з пачки сигарету і дає їй.
— Ти чого чекаєш? Вона сама по собі не запалиться.
— Я не знаю, де запальничка.
— Вона там, де й має бути.
Врешті він знаходить запальничку поміж слоїками з кремами на туалетному столику. Поки він підпалює їй сигарету, вона ковзає рукою Малюкові під піжаму. Вона йому мастурбує. Самюель застигає на місці. Йому не вдається відвести погляд від цієї руки, яка орудує у штанях Малюка. Його серце калатає.
Напередодні, розбираючи валізу, він знайшов альбом, який подарував Малюкові перед від’їздом. На перших сторінках були пейзажі, побачені з вікна поїзда. Гортаючи далі, Самюель упізнав фасад готелю, де він, радий, як слон, зупинявся з Мадам. Малюк також намалював готельну вивіску з її гігантськими світловими літерами, утиканий парасолями пляж, вертикальний спуск пелікана в море і стрімкий злет у небо того самого птаха, з дзьоба стирчить риб’ячий хвіст. І раптом обличчя. Самюель настільки розгубився, що не відразу й упізнав себе. Малюк ніколи раніше не малював облич. Враз йому здалося, що він розпізнає риси Мадам під своїми, наче Малюк об’єднав їх.
Залишався останній малюнок, який і не був малюнком як таким: удари червоним і синім олівцями, нанесені з такою люттю, що прорвали папір.
— Не стій стовпом. Принеси попільничку.
Вона видихає останню затяжку, наче виганяє зі своєї душі щось непотрібне. Самюель простягає їй попільничку, вона однією рукою гасить сигарету трьома різкими рухами. А іншою продовжує орудувати під піжамою у Малюка.
— Тебе це збуджує, еге ж, те, що я роблю? Роздягайся.
— Тільки не при ньому.
— Його це навряд чи так збентежить. Давай.
Самюелеве серце калатає сильніше. Язик пересихає, наче вся слина вмить випарувалася.
— Хіба що ти сам соромишся.
Самюель знімає сандалі. Він не розуміє, чому вона цього хоче, але підкоряється. Підкоряється, як і першої ночі з нею. Це сильніше за його відразу до себе, чіпкіше за сором, який змушує нахилити голову і не дивитися на Малюка. Вперта довголітня покора, що бере початок у незапам’ятні часи і яка дісталася йому від батька. Не розуміє чому, але повільно розстібає кожного ґудзика на сорочці. Знімає її. Тягне за шворку штанів, які сповзають на підлогу. Він стоїть рівно, дихає важко і кориться до кінця. Знімає білизну. І більше не рухається. Він чекає.
Вона підтягує догори нічну сорочку, розсуває ноги так, щоб було видно її статевий орган.
— Тобі подобається те, що бачиш?
Він торкається лівої сторони грудей. Серце стукає в долоню. Він опускає руку, заплющує очі, робить собі добре. Вона стежить за ним холодними очима.
— Думаєш, я не знаю, що коїться в тобі? Те, як ти на нього дивишся, як опікуєшся ним.
Він розплющує очі.
— Я знаю, для кого ти тепер стараєшся, наче...
Він спопеляє її поглядом. Вона регоче.
— Ти так його хочеш, що це кидається в очі.
Вона підводиться, підходить і шепоче йому на вухо:
— Я дарую його тобі. Одруження має приводити до якогось результату, тим чи іншим способом. Зніми з нього піжаму.
Самюель робить крок до Малюка й зупиняється. Йому паморочиться в голові. Удари серця віддають у вуха.
— Ти звинувачуєш мене в тому, що я одружилася з дитиною, але сам хочеш його відтоді, як він переступив поріг цього будинку. Я не дурна, я відчуваю твою жагу, вона сочиться з твоєї шкіри, палає в глибині твоїх чорних очей, ти думаєш тільки про це, тож уперед, задовольни себе, дістанься до самого дна свого бажання, єдиного справжнього, яке змушує битися твоє серце. Я хочу бачити його, твоє повне бруду бажання, нарешті хочу побачити. Знімай з нього піжаму!
Кров. Кров, яка підкоряється відразу. Потік, що вливається в його руки, роздуває пальці. Він наближається до ліжка, нахиляється до Малюка, гладить його по голові. Занадто сині очі хлопця сповнені жаху, він уже знає, що з ним збираються робити.
Самюель прямує до неї, хапає за волосся.
— Ти божеволієш!
Він притискає її до стіни. Вона вивертається. Він б’є її кулаком в живіт і збиває з ніг.
— Мені боляче...
Він обома
