Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

Гм! — тільки й сказав капітан Макмердо, а сам подумав: «Хай би вони показилися, ті цивільні, їм аби лише-теревенити і все пригладжувати».

Містер Уенгем узяв стільця, якого йому ніхто не пропонував, витяг з кишені газету й почав:-Ви бачили, полковнику, в сьогоднішніх газетах це втішне повідомлення? Уряд придбав собі дуже цінного службовця, а ви, якщо погодитесь на цю пропозицію, — я сподіваюся, що так воно й буде, — чудову посаду. Три тисячі на рік, прекрасний клімат, розкішний губернаторський будинок, цілковита самостійність і забезпечене підвищення в майбутньому. Поздоровляю вас від щирого серця! Я гадаю, ви знаєте, джентльмени, кому мій приятель зобов’язаний такою протекцією? — Хай мене повісять, якщо я знаю! — сказав капітан, а полковник почервонів, як рак.

Одному з найвеликодушніших і найдобріших людей у світі, і до того ж одному з наймогутніших — моєму чудовому приятелеві, маркізові Стайну.

Хай мене чорти вхоплять, якщо я прийму від нього місце! — заревів Родон.

Ви сердиті на мого шляхетного приятеля, — спокійно повів далі містер Уенгем. — А тепер, в ім’я здорового глузду й справедливості, скажіть мені: чому? — Чому? — вражено вигукнув Родон.

Так, чому в біса? — і собі запитав капітан, стукнувши паличкою об підлоту.

Добре, хай буде «в біса», — погодився містер Уенгем» якнайприязніше всміхаючись. — Гляньте на цю справу як світська людина… як чесна людина і зважте, чи ви не помилилися. Ви повертаєтесь додому з подорожі й застаєте — що?.. Мілорда Стайна, який вечеряє у вашому будинку на Керзон-стріт з місіс Кроулі. Хіба це щось таке дивне й нове? Хіба він не бував уже у вас сотні разів за таких самих обставин? Присягаюся честю і даю слово джентльмена (містер Уенгем приклав руку до жилета рухом досвідченого парламентарія), що ваша підозра неприпустима, цілком безпідставна, вона ображає шановного джентльмена, який безліччю добродійств довів свою прихильність до вас і… до чесної, невинної леді.

Не хочете ж ви сказати, що… що Кроулі помилився? — спитав містер Макмердо.

«Я вірю, що місіс Кроулі така сама невинна, як моя власна дружина, — палко мовив містер Уенгем. — Я певен, що наш приятель, засліплений шаленою ревністю, завдає удару не тільки кволому старому чоловікові, високому сановникові, своєму незмінному другові і благодійникові! але й своїй дружині, своїй власній честі, яку повинен шанувати, майбутній репутації свого сина і своїм життєвим успіхам.

Я розповім вам, що сталося, — повів далі містер Уенгем дуже врочистим тоном. — Сьогодні вранці по мене послали від мілорда Стайна, і я застав його в жалюгідному стані — мені навряд чи треба пояснювати вам, полковнику Кроулі, в якому стані буде літня, квола людина після особистої сутички з таким дужим чоловіком, як ви. Скажу вам просто у вічі: ви жорстоко скористалися перевагою, яку маєте завдяки своїй силі. Ви завдали моєму чесному, доброму приятелю не тільки тілесної рани, але й його серце, сер, обливалося кров’ю! Адже його так тяжко образив той, кому він робив добро і кого він обдаровував своєю прихильністю. Хіба це призначення, про яке повідомлено в сьогоднішніх газетах, — не доказ його ласки до вас? Коли я прийшов до його милості сьогодні вранці, на нього страшно було глянути. Але він так само, як і ви, горить бажанням помститися за образу — змити її кров’ю. Я думаю, вам відомо, полковнику Кроулі, що мілорд на це здатен? — Він сміливий чоловік, — сказав полковник, — ніхто цього не заперечує.

Перше, що він звелів мені зробити, — це написати виклик і послати його полковникові Кроулі «Один із нас, — заявив він, — не повинен залишитися живим після того, що сталося минулої ночі».

Кроулі кивнув головою і сказав:-Нарешті ви підходите до суті справи, Уенгеме.

Я доклав усіх зусиль, щоб заспокоїти лорда Стайна. «Господи боже, сер, — сказав я, — як я каюся, що ми з дружиною не прийняли запрошення місіс Кроулі повечеряти з нею!»-Вона вас запрошувала на вечерю? — запитав капітан Макмердо.

Після опери. Ось записка з запрошенням… стривайте… ні, це якийсь інший папірець… я думав, що прихопив її, та це не має значення, даю слово честі, що я його отримав. Якби ми були прийшли, — а ми лишилися вдома тільки тому, що в місіс Уенгем боліла голова: в неї дуже часто болить голова, особливо навесні,— якби ми були прийшли, а ви повернулися додому, то не було б ніякої сварки, ніяких образ і підозр. Отже, тільки через те, що в моєї бідолашної дружини боліла голова, ви тепер хочете наразити на смертельну небезпеку двох благородних людей і вкинути у вир ганьби і смутку дві найкращі й найстаровинніші родини в королівстві.

Містер Макмердо, вкрай спантеличений, глянув на товариша, а Родон з глухою люттю відчув, що здобич вислизає в нього з рук. Він не вірив жодному слову з тієї історії, а проте як поставити її під сумнів, як довести брехню? — Містер Уенгем провадив далі з тим самим гладеньким красномовством, до якого він часто вдавався у своїх парламентських виступах:-Я просидів коло ліжка лорда Стайна годину або й більше, переконуючи його, благаючи, щоб він відмовився від наміру вимагати поєдинку. Я пояснював йому, що обставини врешті проти нього, — вони справді викликають підозру. Так, я визнаю це: кожен чоловік на вашому місці міг піддатись омані… Я казав йому, що чоловік, охоплений ревнощами, — все одно що божевільний, і на нього так і треба дивитися… що дуель між вами накличе ганьбу на всіх зацікавлених, що людина з таким високим становищем, яке посідає його милість, не має права йти на публічний скандал у наші дні, коли безвідповідальні особи проповідують серед простолюду найжахливіші революційні принципи і найнебезпечніші доктрини рівності, і що, хоч він невинний, неодмінно підуть усякі плітки. Одне слово, я вблагав лорда не посилати виклику.

Я не вірю жодному слову з цієї історії,— сказав Родон, скрегочучи зубами. — Думаю, що це підла брехня і що вигадали її ви, містере Уенгеме. Якщо я не отримаю від нього виклику, то сам його пошлю, хай йому чорт! — Той вибух люті смертельно злякав містера Уенгема, він побілів, як полотно, і глянув на двері.

Але він знайшов собі оборонця в особі капітана Макмердо. Той джентльмен підвівся з