Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой
— Які схожі брат з сестрою! — сказав граф. — І які гарні обоє.
Шиншин стиха почав розповідати графові якусь історію інтриги Курагіна в Москві, до якої Наташа прислухалася саме тому, що він сказав про неї charmante.
Перший акт закінчився, у партері всі встали, перемішалися і почали ходити й виходити.
Борис прийшов у ложу Ростових, дуже просто прийняв поздоровлення і, трошки звівши брови, з неуважною усмішкою переказав Наташі й Соні просьбу його нареченої, щоб вони були на її весіллі, і вийшов. Наташа з веселою і кокетливою усмішкою розмовляла з ним і поздоровляла з одруженням того самого Бориса, в якого вона була закохана раніш. У тому стані сп'яніння, що в ньому вона перебувала, все здавалося простим і природним.
Гола Елен сиділа біля неї і однаково до всіх усміхалася; і зовсім так само усміхнулась Наташа до Бориса.
Ложу Елен наповнили і оточили з боку партера найзнатніші і найрозумніші мужчини, які, здавалось, навперебій намагалися показати всім, що вони знайомі з нею.
Курагін увесь цей антракт стояв з Долоховим спереду біля рампи, дивлячись на ложу Ростових. Наташа знала, що він говорив про неї, і від цього їй було приємно. Вона навіть повернулася так, щоб йому видно було її профіль, на її думку, в найвигіднішому положенні. Перед початком другого акту в партері з'явилась постать П'єра, якого ще за цього приїзду Ростови не бачили. Обличчя його було смутне, і він ще потовстішав відтоді як його востаннє бачила Наташа. Він, нікого не помічаючи, пройшов у перші ряди. Анатоль підійшов до нього і став щось казати йому, дивлячись і показуючи на ложу Ростових. П'єр, побачивши Наташу, пожвавішав і поспішно пішов поміж рядами до їх ложі. Підійшовши до них, він сперся ліктями і, усміхаючись, довго розмовляв з Наташею. Під час своєї розмови з П'єром Наташа почула в ложі графині Безухової чоловічий голос і чомусь пізнала, що це був Курагін. Вона оглянулась і зустрілася з ним очима. Він, майже усміхаючись, дивився їй просто в очі таким захопленим, приязним поглядом, що здавалося дивним бути від нього так близько, так дивитись на нього, бути такою упевненою, що подобаєшся йому, і не бути з ним знайомою.
В другому акті були картини, що зображали монументи, і була діра в полотні, що зображала місяць, і абажури на рампі підняли, і стали грати в басовому ключі труби та контрабаси, і з правого і з лівого боку вийшло багато людей у чорних мантіях. Люди стали махати руками, і в руках у них було щось схоже на кинджали, потім прибігли ще якісь люди і стали тягти геть ту дівицю, що була перше в білому, а тепер у блакитному платті. Вони не потягли зі сцени її відразу, а довго з нею співали, а потім уже її потягли, і за кулісами вдарили тричі у щось металеве, і всі стали навколішки і заспівали молитву. Кілька разів усі ці вчинки переривались захопленими вигуками глядачів.
Під час цього акту Наташа щоразу, глянувши в партер, бачила Анатоля Курагіна, який перекинув руку через спинку крісла і дивився на неї. Їй приємно було бачити, що він такий зачарований нею, і не спадало на думку, щоб у цьому було щось погане.
Коли другий акт кінчився, графиня Безухова встала, повернулась до ложі Ростових (груди її зовсім були оголені), пальником у рукавичці поманила до себе старого графа і, не зважаючи на тих, що ввійшли до неї в ложу, почала, приязно усміхаючись, розмовляти з ним.
— Та познайомте ж мене з вашими чарівними дочками, — сказала вона. — Усе місто про них кричить, а я їх не знаю.
Наташа встала і присіла прекрасній графині. Наташі така приємна була похвала цієї блискучої красуні, що вона почервоніла від задоволення.
— Я тепер теж хочу стати москвичкою, — казала Елен. — І як вам не совісно запроторити такі перлини в село!
Графиня Безухова по справедливості мала репутацію чарівливої жінки. Вона могла говорити те, чого не думала, і особливо лестити, цілком просто і натурально.
— Ні, дорогий графе, ви мені дозвольте зайнятися вашими дочками. Хоч я тепер тут не надовго. І ви теж. Я постараюсь повеселити ваших. Я ще в Петербурзі багато чула про вас і хотіла з вами познайомитись, — сказала вона до Наташі зі своєю одноманітно-гарною усмішкою. — Я чула про вас і від мого пажа — Друбецького, — ви чули, він одружується, — і від друга мого чоловіка — Волконського, князя Андрія Волконського, — сказала вона з особливим наголосом, натякаючи цим на те, що вона знала стосунки його з Наташею. Вона попросила, щоб краще познайомитися, дозволити одній з панночок посидіти решту спектаклю в її ложі, і Наташа перейшла до неї.
У третьому акті на сцені було показано палац, у якому горіло багато свічок і висіли картини з зображеннями рицарів з борідками. Посередині стояли, певно, цар і цариця. Цар замахав правою рукою і, явно хвилюючись, погано проспівав щось і сів на малиновий трон. Дівиця, яка була спочатку в білому, потім у блакитному, тепер була в самій сорочці, з розпущеним волоссям і стояла біля трону. Вона про щось тужно співала, звертаючись до цариці; але цар суворо махнув рукою, і з боків увійшли чоловіки з голими ногами і жінки з голими ногами і стали танцювати всі разом. Потім скрипки заграли дуже тонко й весело, одна з дівиць з голими товстими ногами і з худими руками, відділившись від інших, відійшла за куліси, поправила корсаж, вийшла на середину і стала стрибати і швидко бити однією ногою об другу. Всі в партері заплескали в долоні і закричали «браво». Потім один чоловік став у куток. В оркестрі заграли голосніше на цимбали та труби, і один цей чоловік з голими ногами став стрибати дуже високо і дріботіти ногами. (Чоловік цей був Duport, який одержував шістдесят тисяч на рік за цю спритність.) Усі в партері, в ложах і в райку стали плескати і кричати з усієї сили, і чоловік зупинився і став усміхатися і кланятись на всі боки. Потім танцювали інші, з голими ногами, чоловіки й жінки, потім знову один з царів закричав щось під музику, і
