Адвокат диявола - Ендрю Нейдерман
— Продовжуйте, — стиха попросив містер Мільтон. Його повіки зімкнулися, неначе Тедові слова приносили йому чуттєву насолоду.
— Утім, його сусіди — звісно, крім Блаттів, — мало що можуть про нього сказати. Він одинак, привітний, але уникає людей. Має хобі — авіамоделювання. Його помешкання буквально завалене моделями літаків.
— Скільки йому років? — запитав Дейв.
— О. Сорок один.
— Переходьте до дівчини, — наказав містер Мільтон.
— Його найближчі сусіди, Блатти, мають двох дітей. Хлопчикові десять, а доньці — п’ятнадцять. Донька, Тіна, якось увечері прийшла додому в істериці й заявила, що Мартін запросив її до себе у квартиру, пообіцявши показати свої моделі літаків, а поки вона там була, напав на неї та зґвалтував. Вони викликали поліцію.
— Її возили до лікаря?
— Так. Сперми не знайшли, і вона заявила, що Мартін був у презервативі. — Тед підвів очі. — Вона сказала, що він, хоч і ґвалтував її, сказав їй, що побоюється СНІДу.
— Заразитися ним чи заразити когось? — пожартував Дейв.
— Вона не сказала.
— Тоді що в них є, крім свідчення дівчини? — поцікавився містер Мільтон таким тоном, що всі знову зосередилися на темі розмови.
— Ну, в неї на плечах і руках є подряпини. Були порвані трусики. У ході обшуку Мартінової квартири було знайдено перловий гребінець, який, за словами Тіниної матері, належав Тіні.
— Хоч він і належав їй, це доводить лише те, що вона була у квартирі, а не те, що її було зґвалтовано, — зауважив Пол.
— Мартін не виказав себе якимись словами? — запитав Джон Мільтон.
— Йому вистачило розуму, щоб відмовитися відповідати на будь-які запитання без адвоката.
— Він був удома тоді, коли, за її словами, відбувся напад?
— Так. І сам — як він заявляв, працював над новою моделлю.
— Що ще?
— Ну… — Тед поглянув на свої нотатки. — Років із шість тому його звинуватили в зґвалтуванні дванадцятирічної дівчинки в Талсі, штат Оклахома. До суду тоді так і не дійшло.
— Нічого страшного. Навіть якщо він постане перед судом, питати про попередні звинувачення в нього не можуть — тільки про попередні судимості.
— Я не думаю, що нам потрібно тягти його до суду. Я сьогодні позбирав інформацію в школі, у якій навчається дівчина. Вона відома безладними статевими зв’язками. Я знайшов двох старшокласників, готових дати свідчення. Можу швидко її дискредитувати. Зараз уже передаю ці відомості її рідним. Може, ми навіть до суду не підемо.
— Дуже добре, Теде, — усмішка містера Мільтона поволі опустилася з його очей, зарябіла на щоках і досягла кутиків вуст. — Дуже добре, — тихо повторив він. — Утім, я був би радий прочитати в подробицях про інцидент у Талсі, — додав він і зробив невеличкий знак правицею, після чого Карла заходилася черкати в блокноті. — Дейве.
Дейв Котейн кивнув і розгорнув свою теку, а тоді підняв погляд і розпочав свої зауваження з передмови.
— Здається, цього тижня про мене писатимуть у газетах.
— Добре, нам би стала в нагоді реклама, — сказав Пол. Містер Мільтон повернувся до нього, і вони задоволено перезирнулися.
— У Дейва досить гучна справа, Кевіне, — пояснив містер Мільтон. — Можливо, ви про неї читали: було зґвалтовано та по-звірячому вбито кількох студенток, їхні трупи понівечено, і вбивства відбувалися в районі від верхнього Бронксу до Йонкерсу і від Йонкерсу до Вестчестеру. Одного чоловіка заарештували, йому висунуто звинувачення.
— Так. Одну жертву знайшли лише минулого тижня, правда ж?
— У вівторок, — сказав Дейв. — У кутку паркінгу на автотреку в Йонкерсі. Загорнуту в поліетиленовий мішок для сміття.
— Пам’ятаю. Це було особливо страшно.
— Ви прочитали лише половину, — він витягнув стос паперів і простягнув йому, — ось решта. Звіт коронера схожий на детальний опис нацистської камери тортур, що, до речі, — сказав він, повернувшись до містера Мільтона, — і має на меті підкреслити обвинувачення.
— Чому? — запитав Кевін, не в змозі стримати спонтанний інтерес.
— Мій клієнт, Карл Обермайстер, був у гітлер’юґенді. Він, звісно, заявляє, що тоді був лише дитиною й робив те, що йому казали, але його батько відзначився, ставши охоронцем в Аушвіці.
— Байдуже. Тут судять не його рідних, — відмахнувся від цих згадок містер Мільтон.
— Так, — погодився Дейв і повернувся до своїх документів.
— Але що ще було в тому звіті коронера? — запитав містер Мільтон. — Можливо, це варто почути Кевінові.
Кевін здивувався й повернувся.
— Ну, то пусте, я…
— У жінки не лише були порізані груди — їй у піхву вставили розжарений стрижень, — швидко заговорив Дейв.
— І ніякої сперми як доказу, — докинув Тед.
— Господи, — промовив Кевін.
— Нам усім потрібні міцні нерви, Кевіне. У цій фірмі розглядають не лише економічні злочини, а й справжні жахіття, — сказав містер Мільтон. Голос у нього був напружений і суворий. Кевін сприйняв це майже як докір.
— Звісно, — тихо промовив він. — Вибачте.
— Продовжуйте, — скомандував містер Мільтон.
— Обермайстера зупинили неподалік. Один патрульний поліціянт щось запідозрив. Він, здавалося, надто сильно стривожився, одержуючи штраф за перевищення швидкості. Наступного ранку, після того як було виявлено тіло, цей патрульний згадав Карла Обермайстера. До нього прийшли додому, щоб допитати, але один надміру амбітний молодий слідчий пішов набагато далі. Він обшукав його помешкання без ордера і знайшов дротяні кріплення, схожі на ті, якими було зв’язано жертв. Карла заарештували та п’ять годин протримали в ізоляторі, де допитували, аж доки він зізнався.
— Отже, зізнався, — пробурмотів Кевін.
— Так, — усміхнувся Дейв, — але я ретельно вивчив усі дії поліції. Ми точно доб’ємося того, що справу припинять розглядати в суді. Тримаючи його у відділку, йому жодного разу не надали можливості зателефонувати адвокатові. Під час арешту не зачитали як слід його права, а докази, що їх нібито знайшов слідчий, не приймаються судом. У них насправді нічого немає. Карл скоро вийде на волю, — додав він і
