Молоко з медом - Іоанна Ягелло

— Це точно… — замислилася Рута. — Знаєш, мабуть, будь-яке ім’я гарне, коли це хороша людина, правда?

— Звичайно. А ти б як назвала?

— Мені Бруно подобається. Чи Барнаба. Або Самуель. Або Аврелій…

— О ні, — інстинктивно відреагувала Лінка.

— Чом би й ні? Він міг би стати філософом. Я б хотіла якесь оригінальне ім’я. І горде. Бо Казек мені звучить, наче кличуть якогось вуйка на риболовлі.

Лінка замалим не впала з табурета. «Скажу колись Каєві, — подумала. — Вуйко на риболовлі. Нічого собі!»

— Я шукаю когось, хто міг би керувати кав’ярнею, — сказала Рута. — Доки не народжу й не мине трохи часу. Тобто якісь півроку… Бо з малям я точно не дам ради з роботою. Навіть з моїм умінням.

Лінка задумалася, та ніхто не спадав їй на думку.

— Гадки не маю, — чесно сказала вона.

— Я так і думала. Ну, нічого, може, знайду когось за оголошенням. А працювати ти б не хотіла?

— Не знаю, — відповіла Лінка, — не знаю, чи дам раду. Я не дуже добре почуваюся.

— Звичайно. Я розумію.

Бо хіба вона дасть раду вчитися й працювати в кав’ярні, та ще й зараз? Лінка в цьому дуже сумнівалася.

— А аналізи? Обстеження? Ти вже УЗД робила? Котрий, власне, це тиждень?

— Мій мобільний додаток стверджує, що чотирнадцятий. Я записалася на УЗД через… — подумки полічила, — через п’ять днів. О Боже, лише п’ять днів!

— Усе буде добре! — усміхнулася Рута.

Лінка знала одне. Вона не хотіла, аби мати йшла з нею на УЗД. Просто не хотіла. Після того цирку, який вона влаштувала в лікаря, з неї було досить. З іншого боку, самій іти теж не хотілося. Подумала про Каську. Тоді про Наталію. Сестра чи подруга? Каська була зайнята особистими проблемами. А Наталія? З іншого боку, Каська може образитися. Треба їй сказати. «Блін, найважче звірятися тим, кого любиш найбільше», — подумала вона. Чому це так? Подзвонила до Каськи, домовилися піти на морозиво.

— Скільки ти взяла кульок? — недовірливо спитала Каська, коли Лінка сіла біля столика в «Акваріумі» з вафельним ріжком, ущерть заповненим морозивом.

— П’ять, — знизала плечима Лінка.

— Нічого собі. Я дві.

«Бо я їм за двох», — подумала Лінка, але нічого не сказала.

— Мужики всі паскуди, — заявила Каська.

«Ой, ти й не уявляєш, як я з тобою згодна», — подумала Лінка, але промовчала.

— Гей, що з тобою? — Каська, нарешті, помітила, що із сестрою щось не так. — Щось сталося? Бо ти виглядаєш якось… дивно.

— Я вагітна, — видихнула Лінка.

— Що-о-о? Що ти сказала? Ти здуріла? Але як це сталося?

«Ще одна», — подумала Лінка й зітхнула.

— Ні фіга собі, ні, я не можу! — не вгавала Каська. — Ні, ти що, і що ти робитимеш?

— Нічого, — знизала плечима Лінка. — Народжуватиму. Якось воно буде.

— Адріан радий?

Так, авжеж, вона ж нічого не знає. Справді, важко було мовчати про вагітність. Але розповідати про те, що батько дитини її залишив, покинув, не любить ані дитини, ані її, було набагато важче.

— Що трапилося? — Каська відчула, що торкнулася чогось делікатного.

— Слухай… Адріан не хоче ані дитини, ані мене. От і все.

«Боже, тільки б не розплакатися», — подумала Лінка. Вона не розуміла, чому саме при Касьці не хоче плакати, але просто вирішила триматися. Нарешті опанувала себе й розповіла сестрі все з подробицями.

— Який козел! Хрін моржовий! Кажу тобі, всі вони сучі сини!

— Не знаю, Касько, чи всі. Я взагалі не знаю, що про це думати. Розумієш, ми були разом так довго, і різне траплялося, ти ж знаєш. Але все-таки це було важливо для нас обох.

— Або тобі так здавалося.

— Та ні, адже спочатку це він більше… був більше закоханим.

А й справді. Коли вони познайомилися, то були тільки друзями. Адріан, кузен Наталії, допоміг їй, коли раптово захворів Кай. Потім вона потрапила до того самого ліцею. Коли у відчаї намагалася пояснити, куди зникла її мама, допомагав її шукати. Вони стільки пережили разом. Звичайно, те, що сталося в Лондоні, те, що він зрадив її з якоюсь дівчиною, лягло прикрою тінню на їхні стосунки, але Лінка змогла пробачити.

— Ми були разом три роки… Три роки. Усе моє життя розумієш? — додала. — Я ніколи, чуєш, ніколи навіть не подумала б, що він здатний на щось таке.

І раптом сльози ринули, і Лінка не змогла їх зупинити, а Каська лише обняла сестру, гладила по голові й намагалася заспокоїти, хоча насправді думала, що Лінка має право виплакатися. Їй навіть не хотілося розповідати, що Міхгиі покинув її, хоч спершу й збиралася. Відчувала, що сестрині проблеми важливіші.

— Підеш зі мною на УЗД? Післязавтра? — схлипнула Лінка. — Я не можу піти з мамою. Вона мене так жахливо дратує. Без кінця бідкається, я вже сита цим по зав’язку.

— Вона просто переживає.

— Я розумію, але чесно, не можу цього витримати. То що? Післязавтра по обіді?

— Блін, не дуже, — відповіла Каська. — Бо я вступаю до мистецької школи, яка готує до вишу. Там багато бажаючих, і я мушу скласти якийсь вступний іспит. Якраз післязавтра.

Лінка спохмурніла.

— Гаразд. Попрошу Наталію.

— Але якщо я не зможу, то щось придумаю, — раптом додала Каська, немовби трохи ревнувала до Наталії.

— Гаразд, ловлю тебе на слові. То розкажи мені про цю свою школу, змінімо краще тему.

— Здається, там викладачі з Академії мистецтв… І вони дуже крута. От тільки вступити складно. Це найкраща підготовча школа у Варшаві.

— Ти точно вступиш. І робитимеш те, про що завжди мріяла.

— Може, — Каська наче пригасла. — Тримай кулаки. Бо є… є одна проблемка.

— Проблемка? — Лінка пильно глянула на сестру. Бо в Каськи це явно не відсутність таланту.

— Вони… Ну, розумієш, батьки. Вони не хочуть, щоб я туди вступала. Хочуть, аби я пішла на юридичний. Розумієш, я маю стати адвокатом чи суддею…

— Ти? — Лінка відкусила кінчик вафельного ріжка внизу й почала висмоктувати напіврозтале морозиво.

— Та я ж. Загалом, я б могла, хіба ні? Якраз історію й суспільствознавство я знаю добре. От тільки не хочу туди.

— А ти з ними говорила?

— Та не раз. Але між нами мов якась стіна… Я розумію, що вони хочуть для мене якнайкращого, але уявляють собі, що майбутнє треба як слід улаштувати, усе врахувати, розумієш? Що мистецтво — це якісь забаганки. Коли я їм пояснюю, що це моє життя — вони цього не розуміють. Думають, що це хобі. Коли я пояснюю, що мистецтво — це все: дизайн, мода, ілюстрації… — не доганяють. Вони вважають, що я страждаю фігнею. Хобі,