Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Свята Діво Маріє, дай пережити сьогоднішнє пекло, — голосила Джессіка, прямуючи до машини. — Якщо я з похмілля їду, то ти не відмажешся, — додала подруга, зиркнувши на мене.

Щойно я сіла на заднє сидіння й машина рушила, Вікторія одразу ввімкнула радіо.

— Доброго ранку, дикі слухачі радіостанції Wild Rock, — з колонок долинув басистий голос чоловіка, який переривався через якісь перешкоди. — Як завжди, вас вітає незмінний ведучий Боббі Рок і сьогодні в нас у гостях молодий, але вже популярний гурт The Shadows.

— Як же я чекала на цей ефір, — прощебетала Вікі, вдоволено сплеснувши в долоні, і додала гучності, через що тріск із колонок тільки посилився. — Нарешті дізнаюся хоча б імена.

— Ну що ж, на прохання продюсера онлайн-трансляції студії сьогодні не буде, — ведучий відкашлявся, а в моїх вухах наче почали м'яти целофан. — Гурт став відомим не лише завдяки своїй творчості, але й ореолу таємничості...

Голос Боббі Рока було ледь чутно за перешкодами, які тільки посилювалися.

— Свята корова! — вигукнула Джесс. — Ві, вимкни магнітолу, бо з моїх вух зараз піде кров.

— Ну як же так, — захникала Вікторія, але все-таки прибрала гучність і схилилася до колонки в передніх дверцятах. — Зовсім нічого не чути.

— Торі, послухаєш у записі, — запропонувала Моллі, не відриваючи погляду від дороги.

— Запису не буде, — заперечила Вікі. — Ти не чула Рока?

— Значить, послухаєш інший ефір із їхньою участю, — роздратовано озвалася Джесс, а потім пролізла між сидіннями і вимкнула магнітолу.

— Пф, — хмикнула Вікі, схрестила руки на грудях і відкинулася на спинку сидіння. — Іншого не буде, оскільки гурт готує дебютний альбом, — бубоніла вона під ніс, не слухаючи вмовлянь. — А на концерт, мабуть, не потраплю, бо ніхто з вас їх не слухає.

— Можу скласти тобі компанію, — я подала голос, що змусило всіх звернути на мене увагу.

Навіть Моллі подивилася в дзеркало заднього виду, здивовано скинувши брови.

— Справді? — перепитала Вікі, повернувшись до мене.

— У соліста приємний голос, та й музика мені подобається, — знизавши плечима, я ласкаво усміхнулася подрузі.

— Нашу розвалюху час віддати на ремонт, — невдоволено сказала Джессіка. — Кондиціонер уже давно не працює, а тепер і магнітола. Скоро буде як у Флінстоунах — замість коліс наші ноги.

Дівчата розсміялися, а я, здавалося, вичерпала свій ліміт веселощів, подарувавши останню усмішку Торі.

— Якщо доведеться, то буде як у Флінстоунів, Джесс, — посміюючись, озвалася Моллі. — У нас немає іншої тачки, а щодня їздити на таксі — дорого.

— А хіба ми не можемо купити нову машину? — спитала Вікі, розвернувшись, щоб бачити мене.

Нехай Моллі й була в нас за старшу, але фінансами все ж таки займалася я. Переїхавши до Лос-Анджелеса, ми зіткнулися з тим, що, проживаючи з батьками, заощаджувати ніхто не навчився. Моллі та Вікі були з бідних сімей, але водночас вони не відмовляли собі практично ні в чому, намагаючись не показувати в школі відсутність достатку. Джесс і я, навпаки, за мірками Спрінгфілда були із забезпечених родин, але якщо мені гроші видавали під звіт, то подругу ніколи не обмежували у витратах. Тому, маючи досвід у веденні звітності щодо використання кишенькових грошей, саме я почала вести бюджет нашої четвірки.

— Зараз не можемо, — відповіла я, окинувши поглядом подруг.

— А хіба з останнього замовлення ми мало заробили? — прищурившись, спитала Джесс, теж розвернувшись до мене.

Іноді їх безпосередність мене страшенно дратувала.

— Останній гонорар покрив залишок кредиту за клуб, який ми не відразу сплатили, коли що, — трохи роздратовано говорила я, у сотий раз пояснюючи те, що вже розповідала. — Ми повністю розрахувалися із підрядниками, які й так зі знижкою зробили ремонт приміщення. Також повернули борги постачальникам та виплатили заробітну плату персоналу.

— І ми тепер без грошей? — розгублено спитала Вікі. — Навіщо ж ви тоді купили цей клуб?

— Торі, — м'яко озвалася я, — гроші ще є, але вони потрібні, щоб тримати Speranza на плаву, доки не відіб'ємо абсолютно всі витрати. А вкладення в подібний бізнес дуже вигідні в Лос-Анджелесі, сама знаєш. Ми ж не збираємось усе життя танцювати?

Останнє питання ніби хмара повисло в салоні, передвіщаючи можливу грозу.

— Ти маєш рацію, — раптом промовила Моллі.

Сказане не лише для мене стало несподіванкою. Адже це вона підбила нас на переїзд, щоб займатися улюбленою справою — танцями. Завжди здавалося, що саме Моллі була на сцені, як риба у воді.

— Я хочу здобути освіту, — тихо озвалася Вікі, не відриваючи погляду від дороги.

— І мені б хотілося, — підтримала я подругу.

— Свята Діва Марія, — заголосила Джесс. — Чому клуб подарували не мені? — піднявши руки вгору й задерши голову, не вгавала вона. — Ці дівчата не усвідомлюють свого щастя! Поводяться немов старі діви, хоча на вигляд ще ті сучки.

Салон машини знову заповнив дзвінкий сміх і цього разу, навіть я захихотіла. Вікі за звичкою увімкнула магнітолу і з колонок почувся голос Боббі Рока.