Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

— Ми у своїх містах помираємо від нестачі сонця і світла. Це не життя, а довгострокове ув’язнення. Продаймо все, що ми маємо, Бетті, й купімо ферму в селі.

— Не можу уявити тебе в селі, — відповіла дружина, доброзичливо кепкуючи. — Щойно тут задощить узимку, ти плакатимеш за Лондоном. — Вона повернулася до Філіпа. — Ательні завжди подобається приїжджати до села, і я це люблю! Але він не відрізнить брукви від кормового буряка.

— Татко був сьогодні ледачим, — зауважила Джейн зі звичною відвертістю, — він не назбирав жодного кошика.

— Це я лише тренувався, дитинко, а завтра назбираю більше кошиків, ніж ви всі разом.

— Ходіть вечеряти, діти, — покликала місіс Ательні. — Де Саллі?

— Я тут, мамо.

Дівчина вийшла з невеличкої хатинки, і язики полум’я з багаття підстрибнули, відкинувши на її обличчя різкі тіні. Останнім часом Філіп бачив Саллі лише в охайних сукнях, які вона почала вбирати, відколи працювала помічницею кравчині, а квітчаста простора сукенка, в яку дівчина була вбрана зараз і в якій було зручно працювати, здалася йому надзвичайно чарівною; засукані рукави відкривали міцні округлі руки. На голові у Саллі теж був солом’яний бриль.

— Ви схожі на доярку із казки, — пожартував Філіп, потискаючи дівчині руку.

— Моя донька — перша красуня на хмільниках, — похвалився Ательні. — Присягаюся, якщо син поміщика тебе побачить, одразу прийде свататися, ти й оком не змигнеш.

— У поміщика немає сина, батьку, — нагадала Саллі.

Дівчина озирнулася, шукаючи, куди б сісти, і Філіп посунувся, звільняючи їй місце поруч себе. У темряві полум’я освітлювало її обличчя, і дівчина виглядала неперевершено. Вона нагадувала якусь сільську богиню, і на думку одразу ж спадали ті юні міцні дівчата, яких оспівував у своїх «Вишуканих числах» Геррік[340].

Вечеря була невибагливою — хліб, масло, хрусткий бекон, чай для дітей і пиво для їхніх батьків та Філіпа. Ательні зголодніло накинувся на їжу і голосно хвалив кожен шматок. Він глузував із Лукулла[341] і сипав лайки на голову Брілья-Саварена[342].

— Єдине, що про тебе можна сказати, Ательні, — зауважила його дружина, — це те, що ти насолоджуєшся їжею. Жодних сумнівів.

— Їжею, приготованою твоїми руками, моя люба Бетті, — озвався чоловік, красномовно витягуючи вказівний палець.

Філіп почувався надзвичайно затишно. Він задоволено спостерігав за танцями вогню, за людьми, що влаштувалися навколо, дивився, якими кольорами міниться вночі полум’я, на смужку кремезних в’язів, що виструнчилися на краю луки, і на зоряне небо вгорі. Діти базікали і сміялися, а містер Ательні, котрий сам залишався дитиною, змушував їх заходитися від реготу своїми витівками і вигадками.

— Там унизу про Ательні напрочуд багато думають, — повідомила місіс Ательні. — Місіс Бриджс сказала мені: «Навіть не знаю, що ми робитимемо тепер без містера Ательні, він більше схожий на школяра, ніж на голову родини».

Саллі сиділа мовчки, але так уважно стежила за Філіповими забаганками, що причарувала хлопця. Приємно було сидіти поруч із дівчиною і кидати час від часу погляди на її здорове, обпалене сонцем обличчя. Їхні погляди раптом зустрілися, і Саллі спокійно усміхнулася. Коли всі повечеряли, Джейн та її меншого братика відправили до струмка в улоговині луки принести цеберко води, щоб усі могли помитися.

— Діти, покажіть дядькові Філіпу, де ми спимо, а потім буде час готуватися лягати.

Маленькі рученята схопили Філіпа й потягли до хатинки. Він увійшов досередини й чиркнув сірником. Усередині не було меблів; крім олов’яної скриньки, куди складали одяг, та трьох ліжок, що стояли під стінами, не було взагалі нічого. Ательні зайшов услід за ним і гордо вказав на свої пожитки:

— Ось на чому ми спимо! — вигукнув він. — Нічого схожого на всі ваші пружинні матраци й лебедячий пух. Я ніколи не спав так солодко, як тут. А вам доведеться спати на справжньому ліжку. Любий друже, мені щиро шкода вас.

Ліжка були зроблені з товстого шару пагонів хмелю, накритого соломою, а зверху ковдрою. Напрацювавшись цілий день на свіжому повітрі й занурившись у пахощі хмелю, щасливі робітники спали як мертві. О дев’ятій на луці все стихало, і всі, крім кількох чоловіків, що засиджувалися у шинку, поки він не зачинявся о десятій, вирушали на боковеньку. Торп пішов із Філіпом до готелю, але, перш ніж вони вийшли, місіс Ательні нагадала хлопцеві:

— Ми снідаємо десь за чверть шоста, але, гадаю, ви не захочете вставати так рано. Розумієте, о шостій ми мусимо взятися до роботи.

— Звичайно, він теж мусить встати рано, — вигукнув Ательні, — і працювати як усі. Він збирається заробити собі на харчі. Хто не працює, той не їсть, друзяко.

— Перед сніданком діти ходять плавати і можуть покликати вас на зворотному шляху. Вони минають «Веселого матроса».

— Якщо вони мене розбудять, я піду поплавати з ними, — запропонував Філіп.

Джейн, Гарольд і Едвард заверещали, зрадівши такій перспективі, і наступного ранку, увірвавшись до кімнати, висмикнули Кері з глибокого сну. Хлопчики застрибнули до нього на ліжко, і довелося проганяти їх капцями. Філіп одягнув штани і піджак та спустився вниз. Надворі щойно зазоріло і ранкове повітря пощипувало холодом, але небо було безхмарним, а сонце розкидало жовтогарячі промені. Посеред дороги стояла Саллі, однією рукою тримаючи Конні, а другою — рушник і купальний костюм. Філіп аж тепер помітив, що її бриль був лавандового відтінку, а засмагле рум’яне обличчя під ним нагадувало яблучко. Дівчина зустріла Філіпа своєю милою повільною усмішкою, і він, зауваживши раптом, які в неї маленькі, рівні й білі зуби, здивувався, чому вони не привертали його увагу ніколи раніше.

— Я збиралася залишити вас спати, — сказала дівчина, — але вони кинулися нагору і розбудили вас. Я казала, що насправді ви не хочете йти з нами.

— О, я навпаки хочу.

Вони пішли дорогою, а потім скоротили шлях через болота. Так до моря було трохи менше милі. Вода здавалася сірою й холодною, і Філіп здригнувся від одного погляду на неї, але всі інші позривали одяг і з галасом кинулися у хвилі. Саллі робила все трохи повільніше і не заходила в море, поки решта дітей плюскалися навколо Філіпа. Тільки плаваючи, він міг похизуватися. У воді він почувався наче риба, і незабаром вдавав із себе дельфіна, потопельника, огрядну пані, котра боїться намочити волосся, а всі решта наслідували його. Саллі довелося побути суворою, щоб припинити бурхливі водні веселощі та витягнути всіх із води.

— Ви анітрохи не кращі за них, — статечно й по-материнськи пожалілася вона Філіпові, і це водночас розсмішило й розчулило його. — Без вас вони значно слухняніші.

Вони рушили назад. Саллі несла свій