Щоденник сотника Устима - Валерій Бобрович

Невдовзі це підтвердилося. Спробувавши нас обійти, московіти наштовхнулися на нашу однесеньку міну, й далі не пішли.

Але загалом вихід був один - відступ.

Мій план відступу не зустрів заперечень, крім одного. Всупереч усім військовим канонам я вирішив відходити останнім. Загалом, відступ - це найскладніша військова операція. Дуже часто він перетворюється на втечу, що спричинює величезні втрати. От я й вирішив, що коли командир спокійно сидить на місці й покурює цигарку, то всі думають - це не втеча, навіть не відступ, це просто маневр, буденна зміна позицій. З часом виявилося, що це не завжди так. Але в моєму конкретному випадку - спрацювало.

Не вдаватимуся в подробиці останніх хвилин у Шромі. Їх досить реалістично описав ройовий Рута.

Згадаю один із найтяжчих моментів в моєму житті.

Ззаду на мене навалився Цвях і поволі сповз на бруківку. У той самий момент я відчув сильний удар у правий бік. Від несподіванки підскочив на повний зріст і відразу ж у праву руку наче канчуком вдарило.

Плече напружую, а рука не слухається - висить, як чужа. Поглянув - рукав мундира розірвано, біжить кров, уламки кісток стирчать, але болю ще не відчуваю. Єдине, крутилось у голові - чому кістки не білі, а блакитного кольору?

А тут знову москалі в кукурудзі завовтузились. Навряд чи зараз зміг би повторити те, на що спромігся тоді: лівою рукою підняв автомат і розрядив усе, що було в магазині, в кукурудзу. Нахилився до Цвяха, чую - він щось булькоче, на губах кров піниться. Встиг подумати: «Схоже пробито легені».

- Не кидай мене, сотнику, - ледь чутно шепоче. - Дострель…

Просити легше, ніж зробити. І не тільки психологічно. Магазин автомата порожній, однією рукою його не перезарядити. Та й мій час закінчується - кров із руки так хвецяє, що вже в чоботі хлюпає, та й стегно дуже почало боліти. Розрізаю ножем штанину, дивлюся - з ноги стирчить уламок заліза. Напевно, прошивши наскрізь підсумок та магазин із набоями, він втратив силу та й застряг під шкірою.

Що ж робить у таких випадках грамотний, досвідчений офіцер УНСО? Правильно, ви вгадали - витягає брудними руками уламок із рани та слинить болюче місце.

У полон здаватися не можна. Наші противники люди чесні, «благородні», ще перед початком бою попередили: «Хохли, в полон не здавайтесь, ми з вас з живих будемо шкіру дерти». Я їм вірю. Та й із дитинства терпіти не можу фізичних розправ. До того ж, на ковнірах у мене по чотири маленькі тризубчики (відзнака сотника УНСО), тож на здирання шкури, з усього виходить, мій номер перший. Тому виймаю гранату, лягаю поруч із Цвяхом. Вирішив вирвати кільце, коли дочекаюся росіян або ж коли від втрати крові почну втрачати непритомність.

Хочеться докладніше зупинитися на гранаті Ф-1. Цей шедевр військового мистецтва не один раз рятував мені життя. На жаль, я не знаю прізвища чи хоч імені конструктора цієї гранати. Прийнято на озброєння її було ще до першої світової війни. Ф-1 - найдешевша у виробництві й найстрашніша в бою. У Росії, Німеччині та Польщі її називають «лимонкою», у Франції й Англії - «ананасівкою», на Балканах - черепашкою, в Українській повстанський армії її називали «репанка». Під цим іменем вона була й у нас. «Лимонка»-«репанка» є найпотужнішою з усіх ручних гранат за вражальною дією осколків і найзручнішою у використанні. Існує помилкова думка, що ребра на її корпусі-черепашці існують для зручності поділу на осколки. Це зовсім не так, їх зроблено для зручності тримання в руці та прив’язування до чого-небудь у разі використання як розтяжки або протипіхотної міни. Існує модифікація гранати Ф-1 - Ф-5 з різницею в терміні спрацювання запалу. В Ф-5 він спрацьовує за 0,7 секунди. Відмінність тільки в кольорі самого запалу - в Ф-1 він білого кольору, в Ф-5 червоного. Використовується як протипіхотна міна. Позаяк у складеному вигляді гранати не відрізняються одна від одної, ми часто використовували Ф-5 як міни-сюрпризи. Після виконання завдання імітували панічну втечу, залишаючи з рештками амуніції кілька Ф-5. Різниця в терміні дії запалів ставала фатальною для охочих підбирати трофеї.

Сам корпус гранати Ф-1 відливають з так званого «сухого» чавуну, після вибуху бризантного заряду він розколюється на уламки завбільшки від горошини до сірникової голівки з нерівними рваними краями. Загалом таких уламків утворюється до чотирьохсот (!) Досі ніхто не може пояснити, чому за вибуху «репанки» на поверхні землі розліт осколків переважно йде навсібіч і дуже мало вгору. При цьому трава викошується в радіусі 3 м. На дистанції 10 метрів противник отримує 5 - 7 осколків, на відстані 15 метрів - не менше двох-трьох. Тому на близьких дистанціях від вибуху гранати не врятує й бронежилет. Осколками посіче обличчя, руки, ноги. Навіть найменший із них, влучивши в шию, принесе смертний вирок. Убійну силу дрібні осколки зберігають до 100 м, більші - до 250. Вибух Ф-1 в приміщенні - стовідсоткова смерть. До маси безладного рикошету осколків додається потужна ударна хвиля, що сама по собі спричинює контузію та виводить з ладу. І в цьому випадку бронежилет не допоможе.

З вищеназваних причин для звичайних піхотних підрозділів гранату Ф-1 рекомендують використовувати тільки як оборонну. Але специфіка бойових дій ГСПУ НСО часто ставила нас у нестандартні ситуації, не передбачені статутами та кабінетними регламентами. Нещадна сила «лимонки»-«репанки» дає шанс завершити події на користь ініціативних та винахідливих, але тільки за її вмілого використання. Наприклад - на близьких дистанціях оперативного бою, у разі раптового зіткнення з групою противника, граната закидається за спини ворога. Кинувши її, ви прикриті від осколків, а противник виявляється затиснутим між стрілецьким вогнем упритул та розривом гранати позаду. У бойовій практиці ближнього бою цей нескладний прийом важко переоцінити. Він особливо допомагає в лісі або в населених пунктах, де противник може з’явитися миттєво, й замахнутися гранатою вже немає часу або не дозволяє тіснота приміщення. У лісі ж, коли заховається за деревом противник, граната закидається вгору, в крону дерева, де затримується його гілками й, падаючи вниз, вибухає в повітрі або поруч із ворогом (цей винахід німецьких єгерів відпрацьовувався в боротьбі з партизанами).

На моє щастя, в цей час два наші рої перейшли в контратаку, чим і врятували мені життя. Цвях загинув, його чотири з