Де немає Бога - Максим Іванович Кідрук

Далі — гірше. Навесні 2010-го Брендона відсторонили від тренувань. Подейкували, що його спіймали за вживанням заборонених речовин, наркотиків тобто. Бартона не вигнали з команди, проте до кінця сезону він не з’являвся на полі: у березні його батько помер від передозування героїном, і хлопцю, імовірно, було не до футболу.

Це останнє, що Лоуренс Ґрейс чув про Брендона Бартона в школі. Після закінчення школи батьки відправили його на північ, до престижного Університету Пітсбурга, де він одразу став гравцем основи в університетській команді й швидко забув про колишнього шкільного опонента. Як склалася доля Брендона після школи, Лоуренс дізнався з новин наступного після 51-го Супербоулу дня. Це було неважко: про корнербека «Ренегатів» говорили всі без винятку спортивні ЗМІ. Найдужче здивувало, що попри інцидент із наркотиками, який повинен був поставити хрест на планах стати професійним футболістом, Брендон примудрився отримати спортивну стипендію в Університеті Західної Алабами, а через три сезони, 2014-го, наважився спробувати свої сили в драфті. Останнє видавалося не просто нахабством, а відвертим глумом над Лігою. Ну гаразд, чорношкірому якимось дивом вдалося потрапити до «Тигрів Західної Алабами», але про що він думав, коли поперся на драфт? Це ж НФЛ! Ніхто не братиме до професійної команди колишнього нарика!

Власне, так і трапилося. У квітні 2014-го Лоуренса Ґрейса абсолютно прогнозовано обрали в першому раунді драфту. І то не просто в першому: «Portland Invaders» попереднього сезону на останніх хвилинах програли гру за звання чемпіона конференції і як наслідок опинилися на самісінькому дні драфтової черги — на двадцять дев’ятій позиції серед тридцяти двох команд. Щоб отримати Ґрейса, вони мусили будь-що піднятися в черзі, тому «Загарбники» не пошкодували двох своїх лайнменів[47] і двадцять дев’ятої позиції в третьому раунді в обмін на третю позицію першого раунду, яка належала «Miami Killer Whales». Це означало, що портлендці не просто хотіли, щоби Лоуренс грав у їхньому нападі, вони боялися, що якась із команд забере ресивера до того, як до них дійде черга.

Брендона натомість не обрали взагалі. Навіть в останньому, сьомому раунді драфту менеджери професійних команд вважали, що серед молодих гравців, які все ще «висять на дошці», є потенційно кращі футболісти. Брендон повернувся до Віксбурга й два роки, від травня 2014-го до червня 2016-го, працював офіціантом у ресторані «Popeye’s Pizzas» (про це Лоуренс також дізнався зі ЗМІ). Ґрейс не уявляв, що мало статися, щоби після такого Брендон потрапив до НФЛ. Без дива не минулося: у травні 2016-го Майк Каннінгем, один із корнербеків «New England Renegades», спокусившись на грубі гроші, перейшов до «Washington Federals», і тренер «Ренегатів» Білл Вентрон, шукаючи йому заміну, невідь-чому згадав про Брендона Бартона, який залишився без команди два роки тому. Білл запросив хлопця на тренувальний збір, по завершенню якого «New England Renegades» запропонували новачку контракт.

Ґрейс відкинувся на спинку дивана й устромив пальці в бороду. Наркотики, другий Дивізіон студентської ліги, офіціант у «Popeye’s», чотири відбиті паси за сезон і жодного перехоплення. Той чорношкірий пасував до НФЛ так само, як друга дірка до Лоуренсової задниці! Тож ресивер не розумів чому. Чому тренер «Ренегатів» випустив Брендона на поле не просто під час найважливішого матчу, а тієї миті цього матчу, коли, як часто повторював полковник Джонатан Ґрейс, софіти палали найяскравіше? Той чорношкірий лузер не повинен був навіть носа вистромлювати із роздягальні! Натомість…

Чорт!

На противагу Брендонові Лоуренс Ґрейс крокував по життю із високо піднятою головою. Елітна школа; миттєве місце у стартовому складі університетської команди; за три роки в Пітсбурзі — абсолютний рекорд серед гравців «Пантер» за кількістю занесених тачдаунів; перший раунд драфту 2014-го. Після трьох років у Портленді Лоуренс мав рівень, недосяжний для більшості ресиверів, які обігнали його в рейтингу гравців: тисяча триста два ярди й одинадцять тачдаунів за сезон, три з яких — із відстані понад сімдесят ярдів.

Своєю грою він перетворював кращих корнербеків на бевзів, обходив найвигадливіший захист так, наче то були статичні манекени. Ні, Лоуренс не сподівався на звання MVP[48], і він загалом розумів, що тисяча триста ярдів нічого не означають, якщо ти не пройшов одного єдиного, що відділяв твою команду від чемпіонства, проте впасти нижче за чорношкірого, чия мати чи не щодня впивалася до безпам’яті, а батько сконав через передозування героїном… Неприпустимо. Образливо. Гидко… Проте ось він, сидить у VIP-залі арабської авіакомпанії, половина менеджерок якої вдягнуті так, що цілком можуть ховати під тканиною пояс шахіда, й думає про собачі бої в Пекіні тоді, коли Брендон Бартон розгулює рідним Віксбургом, хизуючись чемпіонською каблучкою зі ста сімдесятьма п’ятьма відбірними діамантами на безіменному пальці.

Лоуренс замотав головою, ніби струшуючи неприємні думки. Досить. Так не можна. Треба припинити самокатування, інакше він доведе себе до сказу. Лоуренс повернувся до велетенської матової шибки із зображенням орла з широко розкинутими крилами — емблемою компанії «Altair Air», — яка відмежовувала VIP-зону від решти термінала. За склом виднілася довжелезна черга з пасажирів, серед яких Лоуренс розгледів не менше ніж три десятки дітей різного віку.

Ресивер озирнувся через плече й звернувся до працівниці компанії.

— Ці всі люди, — він махнув рукою на вікно ложі, — вони чекають на рейс до Пекіна?

— Так, пане.

— Чому так багато дітей?

— Дитячий тиждень, — пояснила дівчина. — Кожна дитина в супроводі дорослого може полетіти до Пекіна за один долар.

— За один долар? — перепитав Лоуренс.

— Так, пане.

— Лайно!

Дівчина трафаретно всміхнулася.

— Не переймайтеся, у першому класі не буде жодного.

Футболіст відвернувся і, нахмурившись, почав роздивлятися чергу. Група дітлахів, регочучи, гасала між пасажирами. Один із них — худорлявий хлопчина в чорній бейсболці із пласким козирком — відколовся від інших, підбіг до вікна VIP-зали та притулився до шибки просто навпроти дивана, на якому сидів Лоуренс. Став оглядати залу. Лоуренс спершу побачив рідкі коричнюваті зуби малого та злегка розкосі очі — хтось із батьків точно мав китайські корені, — і лише потім зауважив сріблясто-чорний логотип «Los Angeles Raiders» на бейсболці. «Raiders» 2016-го не вийшли до плей-оф, але Лоуренс відчував, що малий мусить знати його. Хлопчак нібито прочитав його думки. Помітив Лоуренса — і розкосі очі різко розширилися. Впізнав! Збагнувши, що ресивер «Загарбників» дивиться просто на нього, малий відсахнувся і потупився. А тоді, не піднімаючи голови, перевальцем відступив від