Де немає Бога - Максим Іванович Кідрук
Якщо відверто — не бачив світла взагалі.
Жінка піднесла до обличчя телефон і ніби заспокоїлася. Апшоу ще якийсь час стежив за нею, а тоді відвів голову та втупився в летовище. Розпечене повітря переливалося сріблом, крізь скляну стіну долинав приглушений гул реактивних двигунів. Колись, іще замолоду, кардинал полюбляв літати, тепер же навіть після відносно нетривалого, п’ятигодинного перельоту з Рима чоловікові здавалося, ніби він чує, як стогнуть усі його кістки.
Апшоу відчував легкий смуток через те, що довелося поїхати з Рима. Він ні на що не сподівався, від початку розумів, що перебування у Ватикані стане недовгим, та все ж іноді фантазував, як було би добре залишитися архіпресвітером, скажімо, у базиліці Санта Марія Маджоре[28] і доживати життя, споглядаючи заходи сонця над вічним містом. Натомість він летить до Китаю на невизначений термін. Дюка Апшоу не тішило навіть усвідомлення, що тиждень тому Папа Франциск висвятив його в кардинали. І річ не в тім, що кардиналом він поки що був лише номінальним — in pectore[29], — а його імені не знав жоден із членів Священної колегії. Насправді Апшоу засмучували обставини, за яких він отримав титул. Якби він знав, що удостоївся титулу за заслуги перед церквою та людьми, то пишався б цим, і в тому не було би гріховної гордині — так столяр пишається зручним столом, який роками служитиме власникам, або швачка тішиться з уміло скроєного плаття, що даруватиме радість жінці, яка його носитиме. Проте кардинал Апшоу розумів, що присвоєння йому кардинальського титулу не мало нічого спільного з його діяльністю на чолі єпархії Джексона.
Старий клірик потер очі й окинув поглядом залу для очікування. Не менш як три чверті пасажирів — китайці. Невисокі, кругловиді, галасливі. Апшоу несвідомо відзначив, що за все життя не бачив стільки китайців, і це вкотре повернуло до роздумів про цілковиту безглуздість відрядження до Китаю. Він нічого не знає ні про країну, ні про людей, він не хоче їхати, а проте безсилий що-небудь змінити.
Кардинал Апшоу відвернувся, склав долоні на поясі та втупив погляд у летовище. Чи міг він що-небудь змінити? Напевно, що так, але коли? 2009-го, коли очолив єпархію? 1999-го, коли став єпископом? Ще раніше? Спогади почали випливати із закапелків свідомості, наче вихоплені променем ліхтарика речі на темному горищі, й Апшоу швидко скотився до подій другої половини дев’яностих, на яких усе зав’язалося. На той час він був священиком церкви Святої Трійці в містечку Віксбург на східному березі Міссісіпі, і десь на початку 97-го до нього вперше докотилися чутки, що один зі священиків сусідньої єпископської церкви Святої Марії виявляє надмірне й неналежне для духівника зацікавлення малолітніми католичками. Через два роки сорокап’ятирічний Апшоу висвятився на єпископа, перебрався до Джексона й викинув чутки з голови. Щоправда, ненадовго. Стежачи за літаками, які велетенськими блискучими жуками ледачо повзали летовищем, кардинал пригадав, як на початку нульових у Бостонській єпархії спалахнув гучний скандал — сотню священиків запідозрили в розбещенні неповнолітніх, кількох зрештою засудили на тривалі терміни, кардинала Бернарда Лоу звинуватили у приховуванні відомих йому фактів розбещення і змусили піти у відставку. Після такого Апшоу більше не міг ігнорувати чутки, проте нічого не зробив, удав, ніби не було їх узагалі, і тепер, копирсаючись у спогадах, намагався збагнути, як можна було так довго залишатися сліпим.
Несподівано у пам’яті зринув абсолютно непов’язаний ні зі скандалами, ні з Китаєм епізод, який трапився на початку дев’яностих, ще коли Апшоу жив у Віксбурзі. Якоїсь ночі під його ліжко в старому дерев’яному будинку, який Апшоу виділила парафія, заповзла гримуча змія: чоловіка розбудило тріщання хвостового брязкальця. Священик лежав непорушно, аж поки гримучник не затих, а потім, так і не вирішивши, як вчинити, провалився в сон. Наступного дня змія зникла — уранці Апшоу перевернув увесь будинок, але гримучника ніде не знайшов. І тепер, невідь-що видивляючись серед залитих сонцем бетонних смуг дубайського аеропорту, кардинал учепився за цю історію. Він не шукав виправдання своїй бездіяльності, зовсім ні, просто мусив за щось учепитися. Історія зі змією хоч якось пояснювала його дії: не чіпати іноді краще, ніж боротися.
У червні 2009-го Апшоу став ординарієм (тобто очолив єпархію Джексона). Невдовзі по тому його ауксиліарій[30], єпископ Джон Джозеф Гоук, приніс лептоп зі збереженою на жорстокому диску понад сотнею відеозаписів із дитячою порнографією. Єпископ Гоук не пояснював, звідки взяв ноутбук, сказав лише, що він належав одному зі священиків міста Кларксдейл на півночі штату. Імені також не назвав. Після тривалих роздумів і молитов Дюк Апшоу вирішив, що порно — ще не доказ того, що священик втілює патологічні фантазії в реальному житті. Протягом 2009–2011 років Джон Джозеф Гоук ще не менш як дюжину разів особисто доповідав ординарію про спроби сексуальних домагань з боку священиків єпархії — і це вже були не чутки, — та Апшоу однаково не вживав жодних заходів. Він просто не знав, що робити. До скандалу в Бостонській єпархії проблемних пресвітерів зазвичай перекидали між парафіями. Ніхто не тішив себе думкою, що це вирішить проблему, та принаймні на якийсь час це її приховувало. Проте саме такі, на перший погляд, безпричинні переведення стали ниткою, що привела перших журналістів до священиків-педофілів та їхніх жертв. Апшоу було відомо, що після 2002-го необґрунтоване переведення будь-якого пресвітера до нової парафії миттю насторожувало ЗМІ, а тому… просто чекав, доки змія відповзе. Спочатку це діяло. Упродовж подальших чотирьох років ординарій єпархії Джексона не чув про жоден випадок сексуальної наруги над дітьми та зрештою повірив, що тактика замовчування, на відміну від інших єпархій, тут спрацювала.
Грім гримнув навесні 2016-го. Тринадцятирічна школярка із Бейтсвіла, що на півночі штату Міссісіпі, записала на телефон, як
