Війна з саламандрами. Мати. Оповідання - Карел Чапек
Тварини трохи відступили, але не розбіглись. Ейб підняв халат, перекинув його через руку, мов тореадор, і став на місці.
— Ей-бе! — чулося ззаду відчайдушне волання.
Містер Ейб відчув у собі безмірну силу й відвагу.
— Ну що? — мовив він до тварин і підступив ще на крок. — Чого ви хочете?
— Ц-ц, — зацмокала одна тварина, а потім якось по-старечому прорипіла: — Ніжж!
— Ніжж! — дзявкнуло трохи далі. — Ніжж! Ніжж!
— Ей-бе!
— Не бійся, Лі! — гукнув Ейб.
— Лі! — дзявкнуло перед ним. — Лі. Лі. Ей-бе!
Ейб подумав, що це йому сниться.
— Чого вам?
— Ніжж!
— Ей-бе! — квилила любонька Лі. — Йди сюди!
— Зараз. Ви хочете сказати ніж? У мене немає ножа. Я вам нічого не зроблю. Чого вам ще треба?
— Ц-ц, — цмокала тварина і, погойдуючись, підступила до нього.
Ейб, що стояв з перекинутим через руку халатом, широко розставив ноги і не відступав.
— Ц-ц, — цмокнув і він. — Чого ти хочеш?
Тварина неначе подала йому передню лапу, але це Ейбові не сподобалося.
— Що? — сказав він трохи різкіше.
— Ніжж, — дзявкнула тварина і впустила з жмені щось білувате, схоже на крапельки.
Але то не були крапельки, бо воно покотилось по піску.
— Ейбе! — захлиналася Лі. — Не кидай мене тут! Містерові Ейбу вже зовсім не було страшно.
— Геть з дороги! — сказав він і махнув на тварину купальним халатом.
Вона квапливо, незграбно відступила. Тепер Ейб мав змогу відійти з честю; але хай Лі бачить, який він хоробрий! Він нахилився, щоб роздивитися те білясте, що тварина впустила з лапи. То були три тверді гладенькі матово-лискучі кульки. Містер Ейб підніс їх до очей, бо вже смеркало.
— Ей-бе! — скиглила покинута любонька. — Ейбе!
— Вже йду, — гукнув містер Ейб. — Лі, у мене щось є для тебе! Лі, Лі, я щось тобі несу!
Розмахуючи над головою купальним халатом, містер Ейб Леб біг по берегу, наче юний бог.
Лі сиділа навпочіпки, скулена, і трусилася.
— Ейбе, — схлипнула вона, цокочучи зубами. — Як ти можеш… Як ти можеш…
Ейб урочисто схилив перед нею коліна.
— Лілі Веллі, морські божества, чи тритони, прийшли скласти тобі шану. Звеліли мені переказати тобі, що відколи Венера зродилася з піни морської, жодна артистка не справила на них такого надзвичайного враження, як ти. А на доказ свого захоплення вони посилають тобі… — Ейб простяг до неї руку. — Оці три перлини. Дивись.
— Не патякай, Ейбе, — пирхнула любонька Лі.
— Ні, серйозно! Сама подивися, справжні перли.
— Покажи! — буркнула Лі й тремтячими пальцями взяла білясті кульки. — Ейбе! — прошепотіла вона. — Це ж перли! Ти їх у піску знайшов?
— Ну що ти, любонько, хіба перли бувають у піску?
— Бувають, — заперечила любонька. — Їх промивають, як золото. Бач, я ж тобі казала, що тут повно перлів!
— Перли ростуть у таких скойках під водою, — майже впевнено сказав Ейб. — Слово честі, Лі, це тобі принесли оті тритони. Вони бачили, як ти купалася. Хотіли віддати тобі у власні руки, але ж ти їх так злякалась…
— Бо вони бридкі! — вигукнула Лі. — Ейбе, це розкішні перли! Я страшенно люблю перли!
«Отепер вона гарна, — озвався критичний голос. — Коли стоїть отак навколішки з перлами на долоні — вродлива, нічого не скажеш».
— Ейбе, а їх справді принесли оті… тварини?
— Це не тварини, любонько. Це морські божества. Вони називаються тритони.
Любонька нітрохи не здивувалась.
— Дуже мило, правда? Вони страшенно симпатичні. Як ти гадаєш, Ейбе, мені слід якось їм подякувати?
— Ти вже не боїшся їх?
Любонька здригнулась.
— Боюсь. Ейбе, я тебе прошу, забери мене звідси!
— Ну то гайда, — сказав Ейб. — Нам треба дістатись до нашого човна. Ходімо, не бійся.
— Але ж… але ж вони в нас на дорозі, — проскиглила Лі. — Ейбе, а може, ти сам до них підійдеш? Тільки не кидай мене саму!
— Я тебе перенесу на руках, — героїчно запропонував містер Ейб.
— Перенеси… — шепнула Лі.
— Тільки накинь халат, — буркнув Ейб.
— Зараз. — Міс Лі заходилась обома руками поправляти свої чудові золоті кучері. — Я, мабуть, страшенно розпатлана? Ейбе, в тебе нема при собі губної помади?
Ейб накинув їй на плечі халат:
— Ходімо вже, Лі!
— Я боюся, — ледь чутно прошепотіла любонька.
Містер Ейб узяв її на руки. Любонька Лі на вигляд здавалась легенькою, як пір’їнка. «Хай йому біс, важче, аніж ти гадав, еге? — сказав Ейбові холодний і критичний голос. — А тепер у тебе ще й обидві руки зайняті — коли ці тварини на вас кинуться, що тоді?»
— Може, ти бігом побіжиш? — попросила любонька.
— Гаразд, — хекнув Ейб, що насилу перебирав ногами.
Уже було майже темно. Ейб наближався до широкого півкола тварин.
— Швидше, Ейбе, біжи бігом! — шепотіла Лі..
Тварини почали якимись своєрідними хвилястими рухами крутити тулубом.
— Біжи, біжи швидше! — заверещала любонька, істерично дриґаючи ногами, і в Ейбове плече уп’ялися вкриті сріблястим лаком нігті.
— Що ти робиш! Пусти! — скрикнув Ейб.
— Ніжж, — дзявкнуло поруч. — Ц-ц-ц. Ніжж. Лі. Ніжж. Ніжж. Ніжж. Лі.
Але вони вже опинились за півколом, і Ейб відчув, що його ноги грузнуть у мокрому піску.
— Можеш поставити мене, — прошепотіла любонька в ту хвилину, коли в Ейба вже зовсім замліли руки й ноги.
Ейб відсапувався, втираючи рукою піт із лоба.
— Біжи до човна, швидше! — наказала любонька Лі.
Тепер півколо темних тіней обернулось передом до неї й підступало ближче.
— Ц-ц-ц. Ніжж. Ніжж. Лі.
Але Лі не закричала. Лі не кинулась тікати. Лі здійняла руки до неба, і купальний халат зсунувся з її пліч. Лі, зовсім гола, обома руками махала хитким тіням і посилала їм цілунки. Її тремтячі уста скривились у якусь подобу чарівливої усмішки.
— Ви такі милі! — промовив тремтливий голосок, і білі руки знову простяглися до гойдливих тіней.
— Іди підсоби, Лі, — не дуже лагідно гукнув її Ейб, що спихав човен на глибшу воду.
Любонька Лі підняла свій купальний халат.
— Прощайте, рідненькі!
Було чути, як тіні вже чалапають по воді.
— Швидше, Ейбе! — засичала любонька, бредучи до човна. — Вони вже доганяють!
Містер Ейб розпачливо силкувався зіпхнути човен на глибоке; а тепер до човна влізла ще й міс Лі і замахала рукою на прощання.
— Перейди на другий бік, Ейбе, а то ти мене затуляєш.
— Ніжж. Ц-ц-ц. Ей-бе.
— Ніжж. Ц-ц-ц, ніжж.
— Ц-Ц.
— Ніжж.
Нарешті човен загойдався на хвилях. Містер Ейб заліз у нього й з усієї сили наліг на весла. Одне весло вдарило по чомусь
