У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Андрій Хімко
Помалу слабіючи, Христя передала Карпові, куди заповзятішому від батька, старшування не тільки в обійсті, а врешті і в хаті. Заповіт Дорошів був непорушним і виконувався свято: спершу Михайло, а за ним – Андрій, Пилип і сестри з горем пополам покінчали оту двокласну. Але згодом лише слабий здоров’ям Пилип продовжив навчання, зарахований вільноозначним кадетом-волонтером за рекомендацією якогось високочинного офіцера, що гостив у Чигирині і випадково вздрів на луках “зірвиголову” на молодому необ’їждженому лошакові.
Для решти Христининих дітей батьківська мрія про подальшу освіту обірвалася, і зв’язати її не можна було ніяк. Бачачи оте становище, мати скрушно хитала головою, глибоко зітхала, втираючи сльози: ”Не до науки нам, діти. Даруй мені, чоловіче, недосяжною нам стала гімназія, хоч би вижити якось та виростити їх”, - виправдовувалася вона перед покійником, дітьми і перед Богом у молитві.
І пливли пиняво часи, звикалися і озвичаювалися всі, стаючи поволі до праці, забуваючи про оте недосяжне та звикаючи до старшування в родині Карпа. Як те убозство не дерлося у сяк-так огороджений двір і у стару обдерту Христинину хату, діти її поволі росли і ставали помічнішими, хоч росли і потреби в них. Вони частіше гризлися споміж себе, іноді доходячи до бійок. Карпо, утихомирюючи пристрасті, застосовував запотиличники до братів, а сестер скуб за коси. І годі було матері його вгамувати часом у шаленстві. Він навіть із нею в господарюванні все менше радився, хоч і робив усе ніби від її імені.
Якось восени Христя захворіла і в безсиллі пролежала майже до літа. Карпо в лихові та нужді замкнувся від усіх, усамітнився і геть озлобився на домашніх, але на диво був приязним до рідні та чужих людей. Те роздвоєння в ньому з часом ставало помітнішим і аж явним.
- Чи гоже вам, Христе, на сина ображатися – і чемного, і уважного до всякого і найменшого? – докоряла сусідка і кума Янчисі, коли та якось поскаржилася, що з ним вона не може вже дати ради. – У мене син то таки звір-звіром росте, а Карпо… Дай, Боже, всякому такого, - заздрила кума.
Те ж саме сказав їй і святий отець на сповіді, ба навіть брат, коли виказала своє невдоволення на сина. З того часу вона ніби аж заціпеніла, до смерти нікому не скаржилась і розв’язала Карпові руки для деспотичного старшування в родині.
Мотаючись між нуждою та горем, на позичені в дядька Харитона гроші він купив воли та грабарку і прив’язав брата Михайла до грабарів, нерідко посилаючи туди ще й Андрія. Та праця, зодягаючи обох братів та ідучи на виплату боргів дядькові, не давала ніякого зиску родині. Довелося Карпові влаштовувати старших трьох сестер на міську черепичню, і ті, утримуючи себе геть скромно, таки допомагали родині зарібком, але зубожіння від того не меншало. Карпо врешті влаштувався сам та тартак теслею-столярем і ковалем, добуваючи “поробками” після роботи вдома сякий-такий гріш. Допомагали потроху і Андрій та Пилип., доки останній не пішов у кадети.
Одного літа, як зупинився для переобладнання тартак, Карпо з Михайлом і Палажкою підрядився в село для германування і вбив тим два зайці, бо вони і збіжжям добре підробилися, і юна Палажка зазнайомилась із господарським сином Самілом, а Михайло – з його сестрою Даркою, навіть заручившись. Коли додати, що й хлопці вже заробляли, і дівчата, окрім Христі та слабенької Домки, то життя в Янчуків покращилось, якщо не брати до уваги того, що не давало змоги меншій братії і розігнутися та вгору глянути.
Христя бачила, як розвалюється родинна єдність, пояснювала собі те нуждою та невиправданими забаганками дітей, але робити щось для виправлення становища не бралася, уболіваючи найбільше долею хворобливих Домки та Пилипа. Дивувалася, що діти були зовсім іншими, ніж вони з Дорошем.
Щоб відірвати Михайла від Дарки, яку той майже щовечора навідував, Карпо прилаштував того з волами до чумаків, Андрія посадив на чужу мажару і відпровадив обох ще за заморозків у Крим по сіль. Брати, нарікаючи на Карпа, мусіли їхати, розрядивши і тісноту в хаті, і Карпів настрій. Чумакування невдовзі принесло родині чималий зиск. Поїздці ошатились, одягли Палажку, що мала восени згуляти весілля, та й світа побачили. Услід за Палажкою заміж забажала іти і найстарша з дівчат, Настя, - за Самілового односельця і родича Марка. Поставлений у безвихідь Карпо умовив зятів згуляти весілля в один день, аби зменшити витрати.
В хаті до Христі виказувалася належна шана, всі обрядно, старанно та пильно молилися, питали її ради, хоч і робили те зчаста лише для годиться, найпаче Карпо. Благословіння обом дочкам вона дала без заперечі і свій одяг та оздоби віддала їм у віно до решти. Хлопцям те не сподобалося, але їй, завжди мовчазній і суворій, перечити ніхто не посмів. Великою руйнацією є багатство, але куди більшою – нужда! І ніхто в родині того так добре не знав, як вона, Христя.
Ціле літо численна сім’я Янчуків гарувала на оте подвійне весілля, і коли його здихалися, всі зітхнули з полегшею. Заміж у Насті і Палазі виявився і зискливим, і щасливим – на втіху всім родинам. Дівчата були і вродливі, і не ліниві - сподобалися сватам, з їхніми чоловіками в Карпа налагодилася дружба. Невдовзі по весіллі, перед самими зазимками, до Христі у двір навідався гість із Криму. Був то парубчак Сава Трикопа, в родині якого трохи мешкали Михайло і Андрій при чумакуванні. Гостюючи на Чигиринщині, він вирішив знічев’я їх навідати. Але доля повелася з ним по-своєму. Переночувавши та сходивши наступного дня в собор – були якраз святки, - він затримався, не без старань Карпа, на цілий тиждень, закохавшись так у Прісю, що без неї не хотів і додому вертати. Сподобався і він Прісі. Поїхав Сава з домовою, що наступного літа Михайло, Андрій і Карпо навідаються в Крим по сіль і там кінцево домовляться. Ходила Пріся,
