Троє у човні (якщо не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером
І розповів йому, як я про це все дізнався.
Тоді він розстібнув мій одяг, подивився на мене зверху донизу, схопив за зап'ясток, а потім, я навіть не очікував, досить-таки підступно штурхнув мене у груди і одразу ж буцнув мене головою. Після цього він сів, виписав рецепт, згорнув його і віддав мені. Я поклав його до кишені і пішов.
Навіть не розгортаючи його, я відніс його до найближчої аптеки і віддав аптекареві. Той прочитав його і повернув мені назад.
Він сказав, що такого у них немає.
Я запитав:
— У вас аптека чи що?
Він відповів:
— Так, у мене аптека. Якби в мене була бакалійна крамниця та ще й готель на додачу, можливо, я зміг би стати вам у пригоді. І саме тому, що в мене аптека, я не можу вам допомогти.
Я прочитав рецепт. Там було:
Біфштекс (1 фунт) — 1
Пиво гірке — 1 пінта
Кожних 6 годин.
Прогулянка 10 миль — щоранку.
Відхід до сну рівно об 11-й вечора.
І не забивай собі голови тим, у чому ти нічого не тямиш.
Я дотримався вказівок, і, як наслідок, можна тільки радіти — кажу за себе, — що моє життя було врятовано і воно досі триває.
Що ж до теперішньої ситуації, якщо повернутися до вкладки до пігулок для печінки, то без сумніву, в мене є всі симптоми, що в ній описані, а основний з них — «загальне небажання виконувати будь-яку роботу».
Як я від цього страждаю — описати неможливо. Це завдавало мені мук ще з раннього дитинства.
Хлопчаком хвороба не полишала мене ні на день. Тоді ніхто й не здогадувався, що причиною всьому була моя печінка. Медицина на той час була далеко не на тому рівні, що тепер, тому всі чомусь звикли списувати це на мої лінощі.
— Що ти там ховаєшся, чортеня, — казали вони, — йди і зроби що-небудь корисне, не сиди.
Звичайно, вони не могли знати, що я хворий.
Пігулок мені ніхто не давав. Замість них я отримував запотиличники. Це може видатися дивним, але ті запотиличники часто приносили мені полегшення. На певний час. Як виявляється, тоді один запотиличник діяв на мою печінку краще, ніж тепер ціла пачка пігулок, і в мене одразу прокидалося бажання, не гаючи часу, йти саме туди, куди потрібно, і робити саме те, чого від мене хотіли.
Чомусь часто буває так, що прості старомодні засоби інколи діють краще, ніж усі аптечні мікстури, разом узяті.
Так ми сиділи з півгодини, розповідаючи один одному про свої хвороби. Я описував Джорджеві та Вільяму Гаррісу те, як почуваюся вранці, коли прокидаюся, Вільям Гарріс розповідав нам про свої відчуття перед тим, як вкладатися в ліжко, а Джордж, стоячи на килимку біля каміну, дуже зрозуміло і переконливо продемонстрував нам, як він себе почуває вночі.
Джордж нафантазував собі, що він хворий, але, повірте, насправді з ним усе гаразд.
Тут у двері постукала місіс Попетс, щоб дізнатися, чи подавати вечерю. Ми обмінялись невеселими усмішками і відповіли, що, напевно, було б непогано чогось перехопити, Гарріс зауважив, що наявність чогось у шлунку дає можливість стримувати хворобу. Місіс Попетс принесла тацю, і ми підсіли ближче до столу, щоб проковтнути по біфштексу з цибулею та шматкові ревеневого пирога.
Схоже на те, що на той час зі мною було не все гаразд, бо десь через півгодини чи близько того в мене пропав усякий інтерес до будь-якої їжі — річ для мене незвичайна, — і мені не захотілося навіть сиру.
Обов'язок виконано, ми знову наповнили наші склянки, запалили люльки і повернулися до обговорення стану нашого здоров'я. Що з нами було насправді, з упевненістю не міг сказати ніхто, але всі були одностайні в тому, що — хоч би що воно було — все це наслідок нашої перевтоми.
— Все, що нам потрібно, — це відпочинок, — сказав Гарріс.
— Відпочинок і повна зміна обстановки, — додав Джордж. — Надмірна перевтома наших мізків призвела до загального розладу в наших організмах. Зміна оточення, відсутність необхідності думати — ось що відновить розумову рівновагу.
У Джорджа є двоюрідний брат, який у поліцейських протоколах зазвичай фігурує як студент-медик, тому цілком природно, що Джордж виражає свої думки, немов справжній сімейний лікар.
Я погодився з Джорджем і запропонував пошукати якийсь віддалений, закинутий шматок землі подалі від навіженого натовпу. Я вже уявляв собі, як ми проведемо тиждень під сонцем, у спокої і тиші якогось напівзабутого, предковічного куточка, захованого чарівними феями від галасливого світу, в якомусь дивним чином розташованому десь на верхів'ях крутих скель Часу орлиному гнізді, звідки буде чути лише далекий тихий плескіт хвиль дев'ятнадцятого століття.
Гарріс сказав, що, на його думку, там буде страшенна нудьга. Він додав, що знає такі місця. Там усі лягають спати о восьмій, там нізащо не дістанеш спортивної газети, а щоб роздобути тютюну, доводиться долати пішки десять миль.
— Ні, — промовив Гарріс, — якщо ми хочемо відпочинку і змін, краще за морську подорож немає нічого.
Я навідріз заперечив проти подорожі морем. Морська подорож змінить тебе на краще, якщо ти проведеш у ній кілька місяців, а на тиждень — ні, це недобре.
Ви вирушаєте в понеділок, втішаєте себе думкою про те, що маєте отримати задоволення. На прощання махаєте рукою хлопчакам, які лишилися на березі, прикурюєте свою найбільшу люльку і з поважним виглядом крокуєте палубою, ніби ви водночас і капітан Кук, і сер Френсіс Дрейк, і Христофор Колумб. У вівторок ви починаєте шкодувати про те, що вирушили в подорож. У середу, четвер та п'ятницю вам хочеться померти. В суботу ви нарешті можете ковтнути трішки м'ясного бульйону, сісти на палубі і з хворобливою гримасою, схожою на усмішку, відповідати жалісливим людям, які вас питатимуть, як ви почуваєтесь. У неділю ви вже знову можете ходити і їсти тверду їжу. А в понеділок зраночку, коли ви вже стоїте біля поручнів зі своєю валізою та парасолькою в руці і чекаєте, щоб зійти на берег, вам усе це справді починає подобатись.
Пригадую, як одного разу мій свояк вирушив у коротку морську подорож, аби трішки поправити своє здоров'я. Він придбав квиток від Лондона до Ліверпуля і назад. Та коли він дістався Ліверпуля, єдиним його бажанням було продати той зворотний квиток.
Як мені розповідали, він пропонував його на кожному перехресті міста з величезною знижкою і врешті-решт продав за вісім пенсів якомусь юнакові, що, схоже,
