Гімн демократичної молоді - Сергій Вікторович Жадан

В основу презентації було покладено вже відомий братам текст про мальовничі куточки Слобожанщини та модифіковану капличку, брати ще раз пробігли очима по тексту й почали радитись, кого посилати на конференцію. Гриша їхати боявся, сказав, що в нього з мовами погано, і що він літати боїться, і що не може він кинути офіс, хто ж факси приймати буде, — казав, ні-ні, говорив він братові, — мені не до баловства. Сава їхати теж не хотів, передусім тому, що боявся кинути бізнес на Гришу. Гриша запропонував послати Жоріка, Сава погодився, але не в Будапешт.

— А що отець Лукіч? — запитав Сава.

— Нє, — відповів задумливо Гриша, — нє, не вийде — на Лукічу три судимості висять. І підписка про невиїзд. Нє…

— Почекай, — раптом сказав Сава, — давай Івана пошлемо.

— Ну, справді, — зраділи брати, — що ж це ми відразу не подумали, ясно, що треба посилати Івана. — І вони зателефонували своїй сестрі.

Сестра, Тамара Лихуй, рідною сестрою доводилась Гриші, проте Саву теж вважала за брата, що, втім, не зашкодило їм переспати свого часу. В юному віці Тамара вийшла заміж за лейтенанта авіації, осетина за походженням. Від осетина в неї і народився син Іван. З початком першої чеченської чоловік-авіатор несподівано занервував, сказав, що нарешті настав його час і що він їде до Грозного створювати незалежну ічкерську авіацію — Прокидається Кавказ! — загрозливо кричав він з балкона, помахуючи кулаком у напрямку обласної телевізійної вежі. Доїхав він, утім, лише до Ростова, де влаштувався таксистом і успішно грачував у районі аеропорту. Тамара виховувала сина сама, працювала в готелі «Харків», в старому корпусі, завідуючи поверхом і відповідаючи в основному за готельних проституток. У самі проститутки її не брали, передусім — через її прізвище. Братів своїх Тамара любила, син Іван третій рік вивчав соціологію. Брати зателефонували Тамарі, — сестрьонка, — сказали, — ти просила малого прилаштувати, є хороша робота. Міжнародний рівень, Комунальний сектор, — Добре, — сказала Тамара, — я його пришлю до вас. Тільки ж ви дивіться, щоб цього разу без наркотиків.

Іван дядю Саву, а особливо дядю Гришу боявся, але материнського слова послухав і прийшов до братів у офіс, лякливо обходячи згромаджені в коридорі свіжотесані домовини.

— Іван, — діловито почав Сава, — хочеш у Будапешт? — Від слова Будапешт в Івана встав.

— Хочу, — сказав він, — а що треба робити?

— Малий, — загарчав із місця Гриша, — ти послухай, малий.

— Почекай, почекай, — перебив його Сава, — потрібно виступити на конференції по ойкумені.

— Ти хоч знаєш, що таке ойкумена?!! — знову загарчав Гриша.

— Знаю — боязко відповів Іван, — у нас семінар був по паблік рілейшинз, от, і там ойкумена тоже…

— Ой, малий, ой, малий, — закивав на це головою Гриша.

— Тоді так, — тримаючи брата за руку, закінчив Сава, — ось тут на диску наша презентація, ось тобі примірник перекладу, ДРУГИЙ примірник я лишаю собі, ось тобі сто баксів, біжи в ОВІР, скажеш, що ти з комунального управління, там тебе чекають, зробиш паспорт, купиш квиток, післязавтра твій виступ. — Дядя Гриша лише розпачливо клацнув зубами.

І ось далі відбуваються такі події.

В новому костюмі, в нових черевиках і новому плащі, в батьківському авіаторському шкіряному шоломі, з дипломатом штучного покриття в руках, молодий ойкуменіст Іван Лихуй ступив на борт літака і, розмістившись, замовив собі скотч. Погано стримуючи професійну неприязнь, стюардеса запропонувала йому лимонад. Іван відразу ж розкис.

— Зємеля, — раптом звернувся до нього сусід, — зємєля — дьорнеш? — Сусід дружньо посміхався, був так само в костюмі і в ядучо-салатовій сорочці. Іван подумав, що ось, мабуть, про таких людей в книгах пишуть «повновидий молодик», і ствердно кивнув. Молодик дістав із кишені брюк 0,75 абсолюту і повновидо підморгнув.

— Сєва, — простягнув він Іванові опухлу правицю, агресивно зірвав кришку і, надпивши, передав абсолют Івану.

Іван приклався до шийки, закашлявся і запив лимонадом.

— За знайомство, — дружньо сказав повновидий молодик і знову надпив.

— А що, брат, — почав подорожню розмову молодик, коли літак зірвався в небо і лимонад підступив Івану під горло, — по бізнесу чи так?

— Культурна програма, — важко сковтуючи, прошепотів Іван, — комунальний сектор.

— А я, брат — повновидий молодик задоволено відкинувся на спинку крісла, придавивши якусь бабусю, що сиділа позаду, — по партійній лінії.

— Це як? — не зрозумів Іван.

— Я, брат, з Донбасу, — молодик раптом викинув у бік Івана пухку руку, Іван устиг угнутися, і Сєва перехопив стюардесу, котра ходила салоном і пристібувала пасками безпеки делегацію п'яних українських дипломатів, яким у Будапешті ще треба було пересідати до Брюсселя на саміт по вільних економічних зонах, — мать, — сказав, — мать, нам два чая. Да, брат, — звернувся він знову до Івана, — я сам донецький, з Донбасу, значить, із Донецького обкому, ідеологічний, так би мовити, сектор. Лечу по партійній лінії, — він знову надпив і схопив Іванів лимонад.

— А чим ви там у партії займаєтесь? — спитав його Іван.

— Ми? — молодик весело засміявся, — ми, брат, створюємо платформу. Ти Маркса читав?

— Читав, — відповів Іван.

— А Енгельса? — Іван знову кивнув.

— А листування Маркса з Енгельсом читав? — ускладнив завдання повновидий молодик. Іван розгублено розвів руками. Молодик засміявся: — Ха, брат, в тімто й штука — ви всі читаєте не того Маркса і не того Енгельса. Треба читати листування. Я тобі одну книгу покажу, — довірливо зашепотів він на вухо Іванові, схилившись до нього так близько, що Іванові навіть здалося, ніби повновидий молодик ним просто занюхує, — це, брат, усім книгам книга, її наш попередній зав ідеологічним сектором написав, ще десять років тому, досі читаю — і відкриваю для себе щось нове. Тут якраз про листування Маркса з Енгельсом. Тримай! — він радісно сунув Іванові м'яту брошуру. — Ми, брат, до виборів готуємось, — продовжив він далі і, відкинувшись назад, знову придавив бабусю, що вибралась була з-під завалів. — Ми їм ще покажемо диктатуру пролетаріату! — молодик повновидо стиснув кулаки. — Ми, брат, знаєш, ще ого-го. Ось тільки спонсора нашого випустять.

— Звідки випустять? — не зрозумів Іван.

— Да його мадяри прихопили, він офшор через їхній банк проводив, ну, вони й прихопили. Він у нас на трубі сидів, розумієш? О, брат, у нас такий спонсор — усім спонсорам спонсор. Він у нас сидів на трубі, а тут реверс, і термінал новий, і, ти розумієш, погіршення митних передумов, і він пообіцяв під шумок якимось кентам із мадярського держдепартаменту провести до них теж трубу, ну, під шумок, ти розумієш, нам не шкода. І ось за що мене зло бере — його ж свої і здали, з