Виправний день - Чак Поланік

– Тиждень, каже мені містер Терорист! – скрутившись калачиком біля запасної шини у Волтера в багажнику, він поспішно подав йому свій годинник, телефон і гаманець, але Волтер відмовився. Трохи подумавши, він узяв телефон чоловіка, щоб відключити сигнал GPS. Волтер сказав:

– Ви не до кінця усвідомлюєте мої мотиви, – і додав: – Мені не потрібні ваші гроші.

Волтер сказав:

– Я не якийсь там терорист, – і захряснув кришку багажника.

Як тільки багажник замкнувся, Волтер виплюнув страшну жуйку. В кишені пальта він віднайшов трубку на одну затяжку і вдихнув на повні легені, затримав дим, відпускаючи розум у мандри. Бідна Елізабет Тейлор, подумав він. Двічі на прицілі. Хіба не вона також була ціллю в ретельно спланованій автокатастрофі з метою вбивства в романі Дж. Ґ. Балларда «Автокатастрофа»? Де вони планували з’їхати з естакади – яку в Англії називають шляхопроводом – і символічно зґвалтувати її лімузин, розтовкши до смерті своїми седанами? Чи стільки змов, щоб її убити, – це насправді основний вимір її успіху в кіно?

Через зачинений багажник Волтер сказав, що йому шкода через те, як усе склалося, про Голокост і все таке, але тут усе буде по-іншому. Волтер був неупереджений, оскільки колись у середній школі зробив діораму на тему остаточного вирішення єврейського питання. Це був його аргумент ненависним заперечникам Голокосту в Інтернеті, проект, доповнений димом ладану, який зловіще піднімався з димарів, побудованих із леґо. Ладан сандалового дерева, бо то був єдиний, що продавався у «Вол-Марті». Там був бульдозер «Тонка», який скидав голих барбі в яму, щоб заховати їх від сил антигітлерівської коаліції, що вже наближалися. Достойна спроба, ота діорама, проте через неї його відправили в кабінет шкільного психолога, де показали відео про те, як не бути мудаком, що неправильно сприймає культуру. Відтоді він завжди старався докладати особливо жорстоких, на повну котушку, зусиль, щоб бути чуйним стосовно людей з іншими релігійними поглядами.

Коли він поклав трубку назад у кишеню, то відчув виток струни. Гаррота.

Насправді не було в нього ніякого пістолета. Замість пістолета в кишені пальта був товстенький пакет каліфорнійської ультрафіолетової. І ще клейка стрічка, яку він забув використати. Він прошепотів у замкнений багажник:

– Ніхто вас не задушить газом.

Лише тоді Волтер зважився на ще одне наповнення порно. Увесь той час він нічого не знав. Ще не бачив повної картини.

Усе це викрадення пішло б так легко, так тихо, безболісно й легко, що він мусив би помітити якусь жахливу помилку.

Багажник відповів зсередини:

– Кого газом труїти? Мене? Я лютеранин, містере Терористе, – а тоді з-під металу долинула приглушена хвиля тріумфального сміху.

Через шістдесят днів Список заморозили. Кандидатів із недостатньою кількістю голосів вилучили. Ті, хто залишився, отримали фіксовані оцінки винагороди. Ці заходи були спрямовані на те, щоб гравці не могли визначати, висувати і голосувати одне за одного. Щойно настане Виправний день, Список зникне. Списку не існуватиме.

Вони попросили Пайпера повторити ці слова. Кожного разу з тією ж інтонацією, так ніби він робот.

– Виправний день наближається, – покірно продекламував він.

Знову:

– Виправний день наближається.

– Повторюю, Виправний день наближається.

Він промовляв ці слова, доки вони не перестали здаватися словами. Кожне речення перетворилося на мантру чи барабанний дріб. Пайпер зосереджувався на тому, щоб вимовляти кожне слово, кожен збіг приголосних і кожний ненаголошений голосний чітко. Кожен дубль був ідеальний, але помічник режисера стояв біля камери і показував пальцем, щоб він повторив знову.

Пайпер попросив води. Хтось попорпався в битому льоду в пінопластовому охолоджувачі, але найближчим до води там було лише легке пиво. Запис почався заново.

Повтор:

– Виправний день наближається.

Повтор:

– Списку не існує.

Повтор:

– Перша жертва будь-якої війни – Бог.

Повтор:

– Якщо чоловік може поглянути у вічі реальності в двадцять п’ять років, у шістдесят він зможе її диктувати.

Кастинг-директор, Клем, Руфус чи Нейлор, роздивлявся свою планшетку, кивав, потім підняв голову.

– Чудова робота, – озвався він. – Тепер нам потрібно все це іспанською.

Пайпер не міг дозволити собі ображатися. Йому потрібна була робота. Врешті Клем пообіцяв зв’язатися з Пайперовим агентом стосовно умов договору. Усі члени команди підійшли до нього і потисли долоню своїми грубими й брудними руками. Кожен віддав належне хрипким «дякую». Оператор Колтон втулив йому конверт із манільського паперу і провів до паркінгу. Тільки-но Пайпер заліз до своєї машини, де ніхто його не бачив, він розірвав конверт. Усередині лежала пачка з сотні стодоларових купюр. Чи це був аванс, чи хабар, Пайпер не мав уявлення. Увесь сьогоднішній день за відчуттями був схожий на зйомки в порно, як він собі їх уявляв. На паперовій стрічці було надруковано «$ 10,000».

Стоячи на своєму робочому місці, Чарлі помістив гумову подушечку відбійника в гідравлічний прес. Зверху розташував сталевий монтажний фланець і вставив болт. Ногою натиснув на педаль. Прес засичав і притиснув деталі докупи, Чарлі додав контргайку і закрутив її згідно з технічними характеристиками. Він відпустив педаль, витягнув готовий відбійник ресори і кинув його в сітчасту корзину з позначкою номера деталі. Потягнувся за ще однією гумовою подушечкою, ще одним сталевим фланцем, ще одним болтом. Раніше це була марудна робота, а тепер кожне повторення наповнювало його радістю. Кожне завдання відраховувало час до майбутнього, і вперше, відколи він був маленьким хлопчиком, Чарлі очікував цього майбутнього більше, ніж Різдва.

Сталося неможливе. Ґеррет Довсон сказав «ти». Він смикнув великим пальцем, щоб Чарлі підійшов. Ґеррет Довсон, король виробничого цеху.

Отак швидко життя Чарлі було врятоване.

Цей чоловік вибрав його одного серед усіх галасливих, хуліганських пиздаболів на фабриці. Це лестило. Чарлі почувався миропомазаним, як у Біблії. Так ніби йому з’явився янгол. Так наче він і не жив до того, як Ґеррет Довсон підійшов до нього після закінчення зміни й повідомив, що Чарлі – не такий, як інші, й що його очікує доля далеко за межами роботи на збірці.

Ніхто, жоден учитель, священик чи спортивний тренер, ніколи так начисто не казав Чарлі, що він може допомогти керувати світом.

Чарлі – чоловік. Йому 27 років. Чоловік, що працює на збірці, має три попереджувальні листи на своєму рахунку, і якщо він ще раз запізниться на роботу, то отримає четвертий і його звільнять. А робота в нього – повна херня. І він ненавидів себе за те, що чіпляється за таку