Пірат - Гарольд Роббінс

Якщо Бейдр і був розчарований тим, що вони не приїхали на летовище, щоб привітати його, то він не став цього виказувати. Це не Сполучені Штати, де він прожив останні п'ять років. Арабчанки не показуються на людях; принаймні порядні жінки.

— Я чекаю на зустріч з ними,— сказав він.

Батько взяв його під руку.

— Ну, синку, пішли до машини. Там нам буде прохолодніше. Це остання модель, з кліматизацією проти цієї нестерпної спеки.

— Дякую, тату,— Бейдр чемно почекав, доки батько сяде в машину перший.

До автомобіля хутко підбіг охоронець з автоматом і зачинив за ними дверцята, потім сів на передньому сидінні, поруч з водієм. Решта охоронців втиснулися до лімузина, що стояв попереду. Коли вони рушили, Бейдр побачив, як погоничі стали палицями підганяти верблюдів до літака, щоб забрати речі та провіант. Автомобіль виїхав з летовища і повернув на бетонну дорогу, що вела в гори, які бовваніли за кілька миль. Позаду них прилаштувався броньований лендровер з кулеметом на кузові.

Бейдр поглянув на батька.

— Війна скінчилася ось уже багато років тому, тож я гадав, що охоронці вже більше не потрібні.

— В горах усе ще багато бандитів,— сказав його батько.

— Бандитів?

— Так,— відказав його батько.— Тих, що пробираються через наш кордон, щоб грабувати, ґвалтувати, убивати. Дехто думає, що то ізраїльські партизани.

— Але ж Ізраїль тут не має з нами кордону,— здивувався Бейдр.

— Це правда,— відповів батько,— але вони можуть бути їхніми наймитами. Ми не можемо послаблювати свою пильність.

— А ті бандити коли-небудь тривожили вас? — спитав Бейдр.

— Ні. Нам везло. Та ми чули, що тривожили інших,— Самір посміхнувся.— Та давай поговоримо про приємніші речі. А ти знаєш, що твоя найстарша сестра має народити дитину через два-три тижні?

Автомобілі почали підійматися в гори. Через кілька хвилин Бейдр побачив обабіч дороги перші ознаки зелені. Кактуси змінила низькоросла сосна, з'явилися квіти, розложиста бугенвілія і зелена трава. Батько простягнув руку і натиснув кнопку, щоб опустити шибки. В автомобіль полилося свіже духмяне повітря, витісняючи затхле охолоджене повітря машини.

Батько глибоко вдихнув.

— Людина багато дечого винайшла, та ніщо не може відтворити пахощі гірського повітря.

Бейдр кивнув. Вони швидко підіймалися до гірського перевалу. Їхній дім стояв на протилежному схилі, що спускався до моря. Бейдр думав, чи дім і досі такий, яким він його пам'ятав.

Будинок стало видно, як тільки вони переїхали через перевал і дорога пішла вниз. Бейдр побачив білі дахи будинку. Він став більшим від того, що залишився в його пам'яті. Додалися прибудови. В віддаленім кінці садиби, на зверненому до моря схилі, був збудований великий плавальний басейн. Було дещо інше, чого він тут ніколи не бачив. Навкруг усього комплексу була зведена висока стіна, а на ній, приблизно через кожні п'ятдесят ярдів, стояли сторожові будки і в кожній — по вартовому з автоматом.

Сам будинок ховався за деревами. Бейдр оглянувся на батька.

— Чи всі садиби так охороняються?

Батько кивнув головою.

— У деяких навіть більше охоронців. В літній резиденції князя — більше ста чоловік.

Бейдр не сказав нічого. В тому щось було зле, коли люди самі робили з себе в'язнів, щоб чутися в безпеці. Автомобіль з'їхав з дороги на алею, що вела до будинку. За хвилину вони минули дерева, що закривали його від дороги, і підкотили до величезних залізних воріт у стіні. Поволі, обладнані безшумними електричними моторами, ворота почали відчинятися. Автомобілі проїхали, не зупиняючись. За четверть милі вони спинилися перед великим білим будинком. Підбіг служник, щоб відчинити дверцята автомобіля. Першим вийшов батько, Бейдр за ним.

Він звів погляд на грандіозні мармурові сходи, що вели до дверей. Двері були відчинені. В дверях з'явилася жінка, вона була без чадри, але в хустці і в довгій білій тобі[9].

— Мамо! — скрикнув він, вибігаючи сходами нагору і стискаючи її в обіймах.

Набіла вдивлялася в сина, а в куточках її очей блищали сльози.

— Прости, мій сину,— прошепотіла вона.— Але я ніяк не могла дочекатися, щоб побачити тебе.

Оскільки це не була офіційна оказія і присутні були лише члени родини, вони всі обідали разом. При офіційних оказіях чоловіки їли окремо, а жінки їли або опісля, або зовсім не їли.

Бейдр подивився на своїх сестер, що сиділи в кінці столу. Фатіма, старша від нього на три роки,— кругловида, тіло важке дитиною, аж сяяла, красуючись поряд із своїм чоловіком.

— Буде хлопчик,— говорила вона.— В сім'ї Салахів народжувалися лише одні хлопчики, і всі кажуть, що я виглядаю точнісінько як його мама, коли вона його носила.

Її батько засміявся.

— Бабусині казки. Не зовсім науково, та доки ми не знайдемо більш надійного способу, я готовий пристати й на такий.

— Я принесу вам першого онука,— з натяком сказала Фатіма, позираючи на свою сестру Навал, у якої вже був первісток — дівчинка.

Навал не сказала нічого. Омар, її чоловік, він працював лікарем у лікарні тестя, теж промовчав.

— Хлопчик чи дівчинка,— сказав Бейдр,— на те буде воля Аллаха.

З цим усі погодилися. Самір звівся на ноги.

— У західному світі є такий звичай,— сказав він.— Щоб усмак покурити сигару, чоловіки виходять в іншу кімнату. На мою думку, чудовий звичай.