Пірат - Гарольд Роббінс

Самір з Бейдром підвелися і схилилися перед своїм монархом у традиційному уклоні. Фейяд, усміхаючись, відсторонив руки Саміра. Чи так зустрічаються кузени, які давно не бачилися? — він обійняв Саміра, розцілував його в щоки, потім, усе ще усміхаючися, повернувся до Бейдра.— А це той маленький хлопчик, який так плакав, коли вперше від'їжджав на навчання за кордон?

Бейдр відчув, що червоніє.

— То було давно, ваша світлість.

— Не так уже й давно,— сказав князь і засміявся.— Мені здається, тоді тобі було шість років.

— Тепер йому вісімнадцять,— сказав Самір.— Він уже дорослий чоловік, хвала Аллаху.

— Аль хамду лі-ллах,— прозвучали луною слова князя. Він поглянув на Бейдра, який був на голову вищий їх обох.— Високий твій син. У нашому роду таких високих не було, наскільки я пам'ятаю.

— Це харчування, ваша світлість,— сказав Самір.— Харчі в Америці збагачені різними вітамінами та мінеральними солями. Тож молоде покоління і виростає вищим за батьків.

— Ви, вчені люди, можете творити справжні чудеса,— сказав князь.

— Чудеса творить Аллах,— відповів Самір.— А ми — тільки знаряддя в його руках.

Князь кивнув на знак згоди.

— Нам є про що поговорити, брате мій,— сказав він.— Та це ми можемо зробити і вранці. Сьогодні ми будемо насолоджуватися нашою злукою та взаємним спілкуванням.— Він плеснув у долоні.— Я розпорядився, щоб для вас підготували покої, де ви могли б трохи освіжитися після подорожі. Опівночі ми збираємося внизу, в кав'ярні, де для нас буде влаштовано банкет.

Самір вклонився.

— Ми щиро вдячні за щедру вашу гостинність.

Знову з'явився підліток.

— Проведи моїх дорогих родичів до їхніх покоїв,— звелів князь.

— Ж великим жадоволенням, васа швітлість,— вклонився той.

Кімната Бейдра була відокремлена від батькової просторою вітальнею. Він залишив батька і пішов до своєї спальні, стіни якої були пишно оздоблені дорогими єдвабами та атласами. На канапках лежали оксамитні подушки. Не встиг він роздивитися, як у двері постукали.

— Зайдіть,— гукнув він.

До кімнати зайшла молода служниця і шанобливо схилила голову.

— Чим можу служити панові? — спитала вона тихо, сором'язливо потупивши очі.

— Навіть не можу придумати чим.

— Можливо, я приготую хазяїнові гарячу купіль, щоб він зміг змити втому подорожі? — запропонувала вона.

— Це було б добре,— сказав він.

Бейдр задумливо подивився їй услід. Тепер він усвідомив, що він — удома. В Америці так не обслуговують.

Кав'ярню заповнили звуки кануна та барабанів. А на підмостках пурхала танцівниця, її різнобарвні шарфи обвивалися навколо її гнучкого тіла, срібні оздоби її ліфа кидали в різні боки іскристі зайчики. Гості князя, що сиділи за підковоподібним столом перед самими підмостками, уважно стежили за танцем.

Князь сидів в осередку столу. На почесному місці, праворуч від нього,— Самір, Бейдр — ліворуч. На низеньких стільчиках, позаду князя, сиділи декілька підлітків, старанно розмальованих, як і той, що вітав їх у покоях князя. За ними стояв дворецький, який наглядав за роботою кельнерів та інших слуг. Біля кожного з гостей стояло цеберко з пляшками шампанського, і їхні келихи постійно наповнювалися. На столах стояли більше п'ятдесяти сортів холодних закусок і місцевих делікатесів. Гості брали їжу пальцями, а слуга старанно витирав щойно змоченою в теплій воді серветкою руку гостя після того, як той посилав до рота чергову порцію. Біля дверей та попід стіною стояло кільканадцять особистих охоронців Фейяда, які не зводили з нього очей.

Музика досягла крещендо, і у фіналі танцівниця впала навколішки. Першим заплескав у долоні князь. За його знаком кельнери вихопили із цеберок пляшки з шампанським і, ставши навколішках перед помостом, стали по черзі відкорковувати пляшку за пляшкою, вистрілюючи над головою танцівниці. Князь ліниво взяв з купи, що лежала перед ним, чималеньку банкноту, зіжмакав її в руці і кинув на підмостки перед дівчиною. Плавним, сповненим грації рухом танцівниця підняла гроші і заткнула їх за пояс, що оперезував її стан трохи нижче пупка. Вона знову вклонилася і, звабливо усміхаючись, позадкувала з підмостків.

Князь поманив дворецького і щось прошепотів йому на вухо. Дворецький кивнув, повернувся до хлопчиків, що сиділи позаду князя, і подав знак оркестрові.

З першими звуками музики на підмостки вийшли чотири дівчини і почали танцювати. Поступово світло стало тьмяніти, аж доки в залі стало зовсім темно, і тільки вузенькі промені голубого світла вихоплювали танцівниць з пітьми. Коли музика прискорювала темп, прожектор губив танцівницю, а потім зненацька освітлював її ще манливіші рухи. Танок тривав більше п'ятнадцяти хвилин, і дівчата, здавалося, дійшли до нестями, коли він скінчився, вони знесилено попадали на підлогу, і підмостки огорнула суцільна темінь.

На хвилю запала тиша, а по тому князь уперше зааплодував з запалом. Поступово засвітилося світло. Танцівниці, все ще розпростерті на підлозі, почали зводитися на рівні. Бейдр не повірив своїм очам. На помості були не танцівниці, що починали танець. Замість них там опинилися хлопчики, які сиділи позаду князя.

Цього разу князь навіть не утруднював себе жмаканням банкнотів. Під акомпанемент бабахкання корків, він жменями жбурляв їх на поміст.

Бейдр поглянув на батька. Обличчя Саміра залишалось байдужим. Юнак намагався відгадати, що думає про цей вечір батько.

Банкноти, які так щедро кидав під ноги танцюристам князь, були стофунтівки. Таких грошей пересічний робітник не заробляв і за рік.

Князь глянув на Бейдра і спитав по-французькому:

— C'est beau, c'est magnifique, non?